Наприкінці серпня 2013 року, у Львові, під час дискусії на моєму захисті один з членів ради, Кость Костьович Кондратюк, узяв слово. Видно було, що він мало розумівся на темі дисертації, але як старший та заслужений професор мав по протоколу щось сказати. Свій виступ він почав з посилання на авторитетного на його думку історика: «Як там писав, як його, той Тімоті. Шнайдер чи Снайдер?». Далі були вже алюзії на книжку, знану в українському перекладі як «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999» (The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999, Yale University Press, 2003), що побачила світ у 2012 році і до сьогодні витримала вже чотири перевидання. Особисто мене тоді подібні праці не надто займали. Вже влітку наступного року я мав можливість особисто побачити Тімоті Снайдера у Києві. Посольство Сполучених Штатів Америки вирішило профінансувати переклад книжки «Криваві землі. Європа між Гітлером та Сталіном» російською мовою, аби безкоштовно роздати цю книжку бібліотекам та усім зацікавленим на сході України. М’яка сила у її прямій дії. Моя дружина, що модерувала зустріч з професором Снайдером у щойно відкритому Американському домі у Києві, представляючи гостя, сказала: «У світі є багато людей з іменем Тімоті. Але в Україні під цим іменем насамперед знають саме того Тімоті, професора Тімоті Снайдера». На таке представлення Снайдер посміхнувся, і далі вже українською мовою читав уривок зі своєї книжки.
Читайте також: Тімоті Снайдер: Історична відповідальність Німеччини за Україну
Тімоті Снайдер впродовж останніх двадцятьох років, відколи вперше в українському перекладі почали з’являтися його книжки, є одним з найбільш упізнаваних закордонних істориків. Цю естафету він, мабуть, перейняв від Нормана Дейвіса, який на початку XXI ст. увійшов у інтелектуальне життя усіх, хто бодай трішки дотичний до історії, своєю великою книжкою «Європа: Історія». Сьогодні, коли практично будь-який допис професора Снайдера є доступним українському читачеві, його присутність у нашому інформаційному та інтелектуальному просторі стає вже окремим предметом для розгляду, часом гострих дискусій та, мабуть, заздрощів. У чому ж тоді феномен Снайдера?
На перший погляд – у його працездатності. На сьогодні він є автором більше десяти книг з історії Центрально-Східної Європи. Старий принцип американських університетів «пиши або помри» тут працює. Тематика праць Тімоті Снайдера, на перший погляд, охоплює один регіон світу, натомість ерудиція та вміння поєднувати в одній книзі складний матеріал роблять його праці не тільки помітними, а й впливовими. Причому не тільки серед академічної спільноти. На тій презентації у 2014 році моя тодішня студентка взяла примірник книги «Криваві землі» і передала її до бібліотеки у Великому Бурлуку Харківської області. Дуже швидко книжку зачитали до дірок. Вона була однією з найпопулярніших у бібліотеці та знаходилася тривалий час на полиці книжок підвищеного попиту. Звичайні мешканці, не історики, читали її та обговорювали.
Читайте також: Чи треба українцям говорити про розпад Росії?
Це говорить про іншу важливу сторону праць американського історика, а саме про доступність. Снайдер вміє простою і зрозумілою мовою фактів говорити про складні теми історії XX ст. У його працях є і знання джерел, і знання того, що так люблять історики, розуміння історіографії та розмаїття наукових дискусій. Усе це поєднується з дуже динамічним і зрозумілим стилем представлення матеріалу. Пишучи, здавалося, на таку складну тему, як кількість жертв тоталітарних режимів у 1930-х – 1940-х роках у Центрально-Східній Європі, Снайдер подає своє бачення лаконічно, з власною авторською позицією та науково. І це там, де він долучається до сотень інших праць на цю тему. Його виклад, окрім фактів, розбавлений простими і зрозумілими прикладами зі спогадів, щоденників чи листів, що робить його історію наближеною до життєвого досвіду тих, хто це пережив, до тисяч родинних історій, що зберігаються пам’ять про злочини на кривавих землях.
На сторінках своїх книг він не боїться і не замовчує складних тем, і це говорить про його сміливість. Снайдер не намагається комусь сподобатися. Прикладом такої наукової сміливості є його книжка «Чорна земля. Голокост як історія і застереження». Здавалося, що у цій темі важко знайти нові напрямки для досліджень, але як показує текст книжки, вони є. Потрібно лише мати сміливість їх сказати. Ще одним прикладом сміливості є відома промова Тімоті Снайдера в Берліні, де він аргументовано доводить свою думку – Україна була головною жертвою Другої Світової війни в Європі і тому відповідальність Німеччини перед нашої країною є величезною. І про це потрібно говорити скрізь, де приймаються рішення. Лише так можна поставити складну проблему на порядок денний політиків.
Читайте також: Російський шизофашизм, чому Дугін – не філософ, підхід Снайдера до історії України
І це про публічність. Тімоті Снайдер, окрім наукових текстів є ще й активним публічним інтелектуалом. Він не боїться вийти зі своєї вежі у Єльському замку і писати про гострі питання сьогодення. Його книга «Про тиранію. Двадцять уроків XX століття» є прикладом висловлення власної громадянської позиції істориком. Коли він не ховається у комфортних умовах своїх кабінетів, і не відсторонюється від того, що діється сьогодні, а не у минулому. Годі й казати, що вже українські журналісти комбінують тексти Снайдера на підставі його твітів, у яких він лаконічно та влучно описує поточні проблеми рідної країни, світу та України.
Звісно, можна закинути Снайдерові, що він чогось не знає, у чомусь помиляється, десь не дотримується стерильної науковості. Що ж, у таких випадках завжди є право на помилку. Не помиляється той, хто нічого не робить, або ж показує свою ерудицію в коментуванні чужих текстів у соціальних мережах. У сучасному академічному світі важко знайти закордонного англомовного історика, який з таким завзяттям пише та вчить інших про Україну. У світі не так багато істориків, що можуть фахово, доступно та з власною думкою, говорити про Україну так, як це робить професор Снайдер. Він таки той Тімоті, якого у нас знають. Не варто прикладати до нього наші лекала та наші уявлення про те, як правильно писати та викладати історію України. Його бачення, його книжки та його праця роблять нас знаними у сучасному примхливому світі.