Насправді-то йому вже 26. Київський «скайвокер» Мустанг Вонтед щодня ризикує життям «просто так». Рідше – за «пару зручних кросівок». Але завжди жартома.
«Слабо?»
Несподіване захоплення, розповідає Мустанг, з'явилося «років у п'ять». Вже тоді він зовсім не боявся висоти. «Якийсь дядько спитав, чи слабо мені пройти по перилах, – згадує він. – Я пройшов».
Більшу частину свого життя молодий киянин підкоряв висоту виключно для себе. Згодом знайомий фотограф вмовив його фотографувати та знімати «вилазки». Погодився. «Він переконав мене, надихнув», – каже хлопець.
І переконав не дарма. Сьогодні Мустанг Вонтед – доволі відома у мережі особистість. Вконтакті за його життям слідкує близько 7 тисяч осіб. Водночас батьки, ствержує він, нічого не знають. «Дівчина? – сміється. – Дівчина до цього нормально ставиться! Бо в мене її немає».
Популярність – не лише «мережева».
«Запрошують зніматись у різних передачах, у рекламі», – перелічує він. Але грошей це особливо не приносить. На нещодавно створеному власному сайті Мустанг пропонує свої послуги як каскадера, заохочує рекламників створити круте «вірусне» відео із логотипом тієї чи іншої компанії на висоті 200 метрів. Перелічує потрібні йому речі. Це, зокрема, «пара надійних та зручних кросівок». Навушники.
Стати краще
Захоплення Мустанга, певна річ, нерідко привертає й увагу правоохоронців. До суду справа ще не доходила, але історії бувають різні. «Коли я спускався з Московського мосту – приїхали МНСники, – посміхається він. – А якось будівля, на яку ми вилізли, виявилась військовим об'єктом – потім з нас брали підписку про нерозголошення».
Має захоплення (іноді навіть екстремальніше, ніж можна собі уявити – адже хлопця не зупиняє й мінусова температура повітря) й певні наслідки для здоров'я: «Руки зараз болять, не знаю чому. І шия – не можу поворушити головою… Ходжу як дурень у шарфі».
«Про що я мрію? Щоб шия перестала боліти. І поїсти нормально – я вже добу не їв», – каже Мустанг. Почувається не дуже, тому й вирішив нічого не їсти.
А ще він хоче «стати краще»: «Не знаю, я взагалі не вважаю себе «класним пацаном».
«Думаю про кота»
«Мені зовсім не страшно. Я не думаю ні про що, – переконує хлопець. -…Ну добре, думаю про свого кота Славіка. Він сіамський, білий».
Не страшно йому й що його не так зрозуміють. «Якось ми сиділи на даху й нюхали клей», – починає Мустанг начебто правдиву «веселу історію» з життя. Але він не вживає наркотиків та алкоголю.
«Як виявилось, я стрейтеджер(молодіжна субкультура, яка передбачає здоровий спосіб життя)», – констатує хлопець. Не тому, що це модно – він просто визнає свою відповідність критеріям субкультурної філософії, що перебачає відмову від наркотиків (включно з алкоголем та тютюном), розбірливість у статевих зв'язках тощо.
Щодня Мустанг підтягується на турніку. «Насправді-то я лінива свиня», – знов сміється «скайвокер». – Займайтесь спортом! Їжте сир!.. Так, я сир їм, але він дорогий, блін».
Розповідаючи про свої улюблені київські місця, «скайвокер» радить не писати про них – аби люди не лізли туди зайвий раз. Водночас, каже, нікого не відмовляв би від того, що робить сам. «Та мені все одно. В мене немає друзів. Нехай помирають”.
Значно серйозніший, ніж йому хотілося б здаватись, Мустанг Вонтед вчився в університеті на філософа. Любить Достоєвського. «Але ти напиши, що я читаю Дар'ю Донцову, добре?»
Нещодавно київського «скайвокера» запросили працювати у Великій Британії. Поки що він не хоче особливо говорити про це – просто сподівається, що «все вийде». Втім, на питання про повернення до України відповідає серйозно: «Повернусь. Звісно!». Потім швидко повертається й до звичної манери спілкування: «Ну як чому? В нас тут така влада чудова, політики, демократія. Міліція доброзичлива…»