Місце тієї чи іншої країни в царині літератури зазвичай оцінюють за кількістю лауреатів Нобелівської чи інших знаних книжкових премій, які вона має. Чи можна побудувати історію успіху національної літератури, зокрема української, без таких елементів?
— Думаю, шанс України полягає в тому, що на Франкфуртському книжковому ярмарку вона має майданчик, де може показувати все, що хоче показати про свою культуру й особливо про літературу. Так, у вас немає свого нобелівського лауреата з літератури, проте є власні важливі премії та відзнаки в цій царині. Не думайте, що вони нецікаві в інших країнах. Свого часу хтось із моїх ізраїльських колег сказав, що було б добре, аби ми створили сайт, на якому було б зібрано докупи всі літературні нагороди, які існують у різних країнах світу. Поки що такого ресурсу ми не маємо, проте це свідчить про інтерес не тільки до найвідоміших літературних відзнак світу. Цікаво поглянути на книжки та їхніх авторів, що відзначені в Україні. У вас уже є автори, які добре відомі в Німеччині, й водночас ще дуже багато того, що варто показати.
Читайте також: Елейн Ґуріан: «Оптимізм перемоги Революції гідності є дуже крихким»
Книжкова царина з часом зазнає змін, трансформується. Які тренди добре видно сьогодні? Про що вони свідчать?
— Якщо говорити про зміни, то є таке, про що ніколи не подумав би, що це може відбуватися саме так, як відбувається. Якби мене ще п’ять років тому запитали про аудіокнижки, я відповів би, що це мертвий напрям і не варто в нього інвестувати. Проте сьогодні спостерігається тренд саме на стримінгові аудіокнижки. Цей сегмент розвивається разом із технологіями: раніше мова була про касети, потім диски, а сьогодні про інтернет і смартфони. Це важлива подія, і йдеться не суто про Німеччину чи США, а про весь світ. Тріумф електронних книжок і диджиталізації не такий оптимістичний. Якщо говорити про художні твори, зокрема романи, то електронні наклади дорівнюють кількості друкованих копій. Завжди кажу про те, що диджиталізація вже прийшла в дистрибуцію, проте не до книжки як такої. Лишається величезний простір для руху. Процес почався не сьогодні, і він триватиме. Проте якщо говорити про Франкфуртський книжковий ярмарок, то 70% того, що тут представлено, — це друкована продукція. Частка оцифрування книжки в Німеччині нині становить 5–6% усього тутешнього книжкового ринку. Як бачите, це небагато.
Наліпка «бестселер» на книжці, яку бачиш у книжковому магазині, додає їй кілька пунктів до того, як вона продається. Очевидно, що саме поняття книжкового бестселера з часом змінюється. Який він сьогодні?
— Якби я знав, що таке бестселер на сьогодні, то вже відпочивав би десь на теплих островах і був забезпечений до кінця свого життя. Це складне запитання. Рецепту, як його створити, не існує. Реалістичним є сценарій, за яким книжка, що продається добре, продаватиметься ще краще. Це в силах маркетингу.
За часів моєї молодості, коли я відвідував Франкфуртський книжковий ярмарок, завжди була якась одна-єдина книжка, зразок високої літератури, про яку говорили абсолютно всі. Наприклад, «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Сьогодні такого вже немає, якщо говорити про високу літературу. Час, упродовж якого та чи інша книжка продається добре, стає коротшим. Якщо це бестселер, то через три місяці він може вже таким не бути незалежно від того, це оригінальна версія чи переклад. А раніше ситуація була така: видавався новий роман відомого письменника й продавався доволі довго. Спочатку розходився перший наклад, потім його додруковували і так далі. Тож, як бачимо, тут також сталися зміни.
Читайте також: Юрій Тарнавський: «Мій патріотизм — це патріотизм особистих емоцій»
Якщо йдеться про потужний бестселер, як-от романи про Гаррі Поттера, то новий том оригінальною мовою і в перекладах виходить одночасно в різних куточках світу — від США до європейських країн і далі. Сьогодні це практика для бестселерів. Проте зазвичай від моменту купівлі прав на переклад певної книжки до її виходу минає рік чи трохи більше, бо той, хто купує права, хоче знати про книжку майже все. У Німеччині існує доволі непогана система книжкових оглядів. За тиждень-другий кожна варта уваги книжка проходить рецензування всіма найбільшими виданнями країни, і це сигнал для закордонних колег, що світ побачила справді важлива книжка. Неважливо, позитивні ті рецензії чи негативні (звісно, якщо всі вони погані, це недобре, проте зазвичай 50 на 50), важливо, що великі видання, як-от Die Tageszeitung, Bild, Die Welt, Die Zeit, випустили рецензію.
Вагомою частиною сучасного книжкового ринку є комікси й графічні романи, презентовані на Франкфуртському книжковому ярмарку не гірше, ніж художня література чи нон-фікшн. Їхня популярність впливає на читацькі вподобання?
— Тут ситуація цілком оптимістична. Аудиторія дуже любить графічні романи і новели. Їхня тематика доволі серйозна й глибока, не просто заради розваги. Це доволі давня традиція в Німеччині. Цікаво, що сусідня Франція 10 років тому почала купувати права на видання німецьких графічних історій. І це явище відносно нове. На протилежному від мого офісу боці вулиці є магазин коміксів, у якому завжди багато відвідувачів. Там є все: і дуже смішні речі, і дуже серйозні, і навіть криваві. Якось я побував у Музеї коміксів у Брюсселі. Якщо вже для такого явища створено музей, то мова про традицію.
Читацькі звички останнім часом змінилися. Так, нині читають коротші тексти, але водночас існує, скажімо, багатотомна Поттеріана, яку явно не відмовляються читати. Якщо говорити про щоденне читання, то свій відбиток на ньому лишає браузинг: все, що довше за короткий стрим, лишається поза увагою.
Результати одного наукового дослідження засвідчили, що якість читання різниться ще й залежно від виду книжки: електронна чи друкована. До друкованого тексту зазвичай застосовують глибокий тип читання, а з екрана, навпаки, переглядають поверхово. Думаю, для молоді ця різниця менша, не така помітна, ніж для мого покоління.
Читайте також: Франкфуртський книжковий ярмарок: нобелівський післясмак, норвезький приклад та українська «історія історій»
Нині багато говорять про конкуренцію між друкованою та цифровою книжкою. Можливо, сьогодні варто вести мову про конкурування між книжкою як такою й, скажімо, відеопродуктами?
— У Німеччині Асоціація книговидавців та книгорозповсюджувачів провела масштабне дослідження, що охопило 2014–2017 роки. Було виявлено, що за згаданий проміжок часу ми втратили близько 3 млн читачів. Це багато. Куди вони всі поділися? Стали глядачами серіалів від Netflix, Amazon і так далі. Позитивна складова цієї загалом поганої новини в тому, що люди звикли до історій, потребують їх, потребують якихось зрушень всередині себе. Але прочитати книжку — це таки трохи робота, бо треба сидіти й читати. Коли ви стомлені, вмикаєте екран, дивитеся серіал і нічого не робите. Останніми роками загальна кількість читачів зростає, але не категорично. Що з цим робити? Складно сказати.
Ще один виклик — використання смартфонів. Смартфон — це пристрій, у якому змагаються різні форми. Тут можна читати текст, переписуватися в месенджері, дивитися кіно, слухати аудіокнижку. Літературі дуже важко конкурувати з усіма іншими медіа-форматами, представленими на одному й тому самому цифровому пристрої. Видавцям доводиться шукати відповідь, чому люди, які досі хочуть довгого наративу, історій, ідуть дивитися серіали й передачі та яким способом отой позитивний елемент, який передбачає ця ситуація, перенести на сегмент друкованої та електронної книжки.
Водночас відбуваються й цікаві зрушення, представлені одним зі шведських видавництв, що випускає аудіокнижки. Якщо ви купуєте в них електронну книжку, отримуєте додаткові сервіси. Скажімо, перед сном прочитали 10 сторінок такої книжки, відклали її. Наступного ранку можете прослухати в машині, їдучи на роботу, аудіоверсію починаючи з того місця, на якому закінчили читати вчора. Далі, якщо вам закортіло почитати електронну книжку, закладка буде вже на тому місці, де ви облишили слухати аудіозапис. Це суміш доступних форматів. Сьогодні мова не лише про друковану версію, чи лише електронну, чи аудіокнижку, а про суміш.
Значу роль у процесі книгорозповсюдження відіграють перекладачі. Інвестувати в їхню діяльність — це завдання як бізнесу, так і держав?
— Думаю, підтримувати перекладачів мають і видавці, і держави. Національні фонди з підтримки перекладачів дуже потрібні. Уявіть, що хтось переклав німецькою українського автора, якого не надто знають у ФРН. Для видавця це ризик. А от для вашої держави підтримати такий переклад — це дуже хороша річ. Якщо мова про бестселер, то субсидувати його немає потреби. А якщо йдеться про серйознішу літературу, то було б добре, якби для її перекладу були фонди.