Попри расове й антропологічне різноманіття, усі ми належимо до виду Homo sapiens (людина розумна). Однак наша монополія на планеті встановилася досить недавно – 30–20 тис. років тому, а може, й пізніше. Їй передувало три мільйони років співіснування й запеклої боротьби за місце під сонцем кількох різновидів людських істот: австралопітеків, Homo habilis (людина вміла), пітекантропів, неандертальців і, нарешті, сапієнсів. Часом конкуренція між близькими та далекими родичами набувала жорстоких форм полювання й канібалізму. У цьому взаємопоборенні істот людина розумна виявилася не гуманнішою за попередників.
Не родичі
Згадані форми людських істот тривалий час трактовано було як послідовні, генетично пов’язані етапи прогресивного розвитку гомінідів, що закономірно привів до появи людини сучасного типу. Кожну з них вважали прямою генетичною спадкоємницею попередньої, розвинутою безпосередньо з неї. Накопичення фактів, запровадження новітніх методик дослідження, а також перехід від прямолінійно-еволюціоністських схем минувшини людства до розуміння багатоваріантності історії від найдавніших часів внесли суттєві зміни в осмислення процесу антропогенезу сучасними 
вченими.
Читайте також: Перші європейці
Новітні генетичні дослідження кісток неандертальців та Homo sapiens завдали нищівного удару по традиційних спрощених поглядах у науці. Від середини 1980-х до аналізу палеоантропологічних матеріалів застосовували нові методики визначення ДНК за кістками давніх людей. У 2008-му вдалося дешифрувати генний набір із мітохондрій клітин, а в 2010-му було опубліковано результати реконструкції геному ДНК із клітинних ядер класичних неандертальців Європи. Їх порівняння з геномом людини розумної засвідчує значні розбіжності на рівні окремих біологічних видів. Зокрема, розбіжностей між геномами неандертальців та Homo sapiens утричі більше, ніж відмінностей між ними в різних рас сучасного людства. Причому генний набір найдавніших сапієнсів Європи (кроманьйонців), що мешкали поряд із неандертальцями, ідентичний наявному в сучасних людей і суттєво різниться від неандертальського.
На думку провідних фахівців, генетичний аналіз заперечує саму можливість походження сучасного людства від неандертальців і виключає їх із числа наших пращурів. Біомолекулярний аналіз ДНК дав підстави для висновку, що генетичні лінії палеоантропів і неоантропів розійшлися приблизно 600 тис. років тому.
За останні 30 років завдяки спільним зусиллям антропологів, археологів та генетиків у проблемі антропогенезу сталися революційні зрушення. Встановлено, що Homo sapiens походить не від неандертальця, як це вважали зовсім недавно, а від пітекантропів Африки, звідки й відбулося розселення людей сучасного анатомічного типу.
На користь африканського походження сапієнсів свідчать їхня струнка, «тропічна» статура, довгі нижні кінцівки та вузький таз. Масивна, «арктична» тілобудова неандертальців (як і сучасних ескімосів, чукчів, алеутів) є наслідком тривалого пристосування людини до холодних природно-кліматичних умов. Якби неандертальці були нашими пращурами, то людина сучасного типу мала б не струнку «тропічну» конструкцію, а масивну «арктичну».
Про африканське коріння людини розумної свідчать численні знахідки кісткових решток найдавніших сапієнсів та їхніх пращурів на сході Чорного континенту, де люди сучасного типу, за новітніми даними, жили вже 200–150 тис. років тому. Саме цим часом датовано черепи та кістки ранніх сапієнсів із Омо І у Ефіопії, із гротів Мумба (Танзанія) та Флорисбад (ПАР), а також Кообі-Фора (Ефіопія), Синга (Судан), Ілерет (Кенія). Ще старшими (600 тис. років) є рештки істот, які представляють собою перший етап трансформації пітекантропів у людину сучасного типу. Це антропологічні матеріали з Брокен-Хілла (Замбія), Бодо (Ефіопія), Ндуту (Танзанія). Близько 130 тис. років тому Homo sapiens остаточно витіснили своїх пращурів пітекантропів із Африки й стали єдиними господарями континенту.
Довга дорога з Африки
Африканський континент гомініди почали покидати задовго до появи людини розумної.
Зокрема, близько 1 млн років тому льодовики поглинули значну частину води Світового океану, що призвело до помітного зниження його рівня. Відкрилися сухопутні проходи з Африки через Гібралтар до Європи та через південне гирло Червоного моря в Південну Азію. Африканські пітекантропи скористалися цими шляхами й почали освоювати Європу та південь Азії.
Особливо перспективним виявився східний напрямок міграції через перешийок на місці протоки Баб-ель-Мандеб (у перекладі з арабської «ворота скорботи»). Услід за пітекантропами з Африканського Рогу в Аравію 120 тис. років тому рушили перші сапієнси. Але особливо потужний їхній вихід із Чорного континенту цим маршрутом відбувся 80 тис. років тому, внаслідок чергового опускання вод океану через нове похолодання. Колонізація півдня Азії людьми сучасного анатомічного типу, поза сумнівом, тривала в умовах конкуренції з аборигенами – азійськими пітекантропами, які були нащадками попередньої хвилі мігрантів з Африки. Додаткового драматизму ситуації додав вибух супервулкана Тоба, що стався 74 тис. років тому на острові Суматра в Індонезії. Ця найстрашніша у світовій історії сейсмічна катастрофа мало не знищила людства.
Значних утрат зазнали обидві популяції людських істот Азії: як пітекантропи, так і сапієнси. Однак і ті, й ті пережили планетарний катаклізм. Антропологічні рештки з Яви свідчать, що нащадки пітекантропів жили тут іще 50 тис. років тому. А знахідки решток карликового пітекантропа на острові Флорес в Індонезії датовано лишень
20 тис. років тому.
Дужче від виверження постраждали азійські Homo sapiens – пращури білої та жовтої рас. Новітні дослідження показали незначну розбіжність генетичних наборів різних популяцій сучасних європеоїдів та монголоїдів. Низький ступінь генетичної варіативності у вихідців із Європи, Азії, Америки та Австралії підтверджує те, що всі вони є носіями генів дуже обмеженого числа спільних пращурів. Висловлено припущення, що людство у процесі еволюції пережило ефект так званого пляшкового горла. Тобто відносно недавно чисельність азійських сапієнсів, що були пращурами сучасного корінного населення Європи, Азії, Америки та Австралії, скоротилася до кількох або кількох десятків осіб.
Викликана виверженням магми та пилу «вулканічна зима» спровокувала новий льодовиковий період. Похолодання, яке тривало близько 20 тис. років, нечисленні сапієнси, що пережили виверження супервулкана, за деякими археологічними даними, перечекали в гірських долинах Ірану. Саме звідти під час потепління 50–40 тис. років тому пращури білої раси переселялися через Близький Схід у Європу, а попередники жовтої – до Центральної Азії та Алтаю. Так можна пояснити споріднений між собою, але дуже бідний і одноманітний набір генів у європейців, азіатів та похідних від них мешканців Америки й Австралії. Багатство геному корінних мешканців Африки пояснюється їхнім походженням від основного масиву неоантропів, що залишився на Чорному континенті.
Менш ніж 40 тис. років тому люди сучасного типу через Малу Азію та Балкани потрапляють до Європи, заселеної неандертальцями. Тут конкуренція між двома різновидами людини – прибульцями й аборигенами – завершилася вимиранням останніх 28 тис. років тому.
Близько 40 тис. років тому Homo sapiens з’явилися на півдні України, куди, найімовірніше, просунулися з Балкан. Про це свідчать стоянки оріньякської культурної традиції, яку вважають маркером перших сапієнсів Європи та Західної Азії, у Криму (печера Сюрень І), на Одещині (Зелений Хутір), у Надпоріжжі (Ворона ІІІ).
Під впливом природно-кліматичних умов Центральної Азії прийшлі сюди в той-таки час сапієнси набули характерних для жовтої раси анатомічних рис. Близько 20 тис. років тому мігранти досягли Камчатки й Чукотки, а 13–12 тис. років тому дном сухого на той час Берингового моря перейшли на Аляску, започаткувавши аборигенне населення Америки.
Антропологічний тип перших неоантропів не був однорідним і складався з кількох підтипів, у яких дослідники вбачають прообрази майбутніх рас.
Релікт одного з найдавніших різновидів Homo sapiens – бушмени пустелі Калахарі на півдні Африки. Їхня мова належить до групи койсанських, що вважаються найдавнішими й, можливо, сягають своїм корінням доби пітекантропів. Люди подібного до цих племен типу, коли судити за даними антропології та археології, були найдавнішими сапієнсами, які 120 тис. років тому рушили з Африки через «ворота скорботи» в Азію. Просуваючись із Ефіопії на схід через південь Аравії, Південну Азію, Індокитай вони близько 60 тис. років тому досягли Австралії. Тому певні антропологічні паралелі поєднують бушменів та австралійських аборигенів. Люди, схожі на перших із них, зовсім недавно мешкали на більшій частині африканського континенту. У пустелю Калахарі їх витіснили класичні негроїди (войовничі народи банту), які, спираючись на екстенсивне скотарство, здійснили стрімку потужну експансію з екваторіальної Африки на південь.
Революція триває
Прогресивний розвиток людського суспільства спочатку обмежив, а наприкінці палеоліту фактично припинив дію природного відбору, на зміну якому прийшов соціальний. Досконалий одяг і прогрес у домобудівництві ізолювали людське тіло від прямої дії природно-кліматичних факторів, і з кінцем льодовикової доби процес расоутворення різко загальмувався. Тим самим становлення людини сучасного типу (антропогенез) загалом завершилося, хоча трансформація її організму, пов’язана з грацилізацією (зменшенням масивності кістяка, черепа, зубів тощо у процесі еволюції. – Ред.), акселерацією (пришвидшенням фізичного розвитку. – Ред.) та деякими іншими процесами, не припиняється.
Водночас тривають революційні зміни в уявленнях про антропогенез. Зокрема, останні дослідження в галузі молекулярної генетики 2010–2011 років дали змогу реконструювати не тільки мітохондріальну, а і ядерну ДНК неандертальця. З’ясувалося, що від 1% до 4% геному сапієнсів Євразії мають паралелі в ДНК неандертальців, тоді як у генному наборі вихідців із Африки неандертальських генів не виявлено. Серед фахівців поширюється думка, що неандертальці незначною мірою, але таки вплинули на формування європейської та азійської гілок сучасного людства. Однак не завжди нове буває кращим за старе. Виявилося, що, на відміну від неандертальців, людина розумна має генні передумови до таких небажаних відхилень, як діабет другого типу, синдром Дауна, аутизм, шизофренія.