Нещодавно у видавництві «Фабула» вийшов переклад книжки «Тканина цивілізації. Як текстиль створив світ» Вірджинії Пострел. У ній йдеться про те, як текстильний бізнес розповсюдив алфавіт, арифметику, подвійну бухгалтерію, вплинув на работоргівлю, Відродження та імперію Великих Моголів, стимулював хімічні дослідження й навчив людей мислити в парадигмі двійкового коду. Від ассирійських торговців, давньокитайського шовку й візантійського пурпуру до сучасних виробників і науковців, текстиль впливає на багато сфер життя. Виробництво текстилю належить до найдавніших ремесел у світі й водночас — до найменш досліджених у контексті історії мистецтва.
Останнім часом в Україні побільшало мистецьких проєктів, які осмислюють роль тканини як метафори та практики в національному культурному полі.
В Українському домі днями завершилася виставка «Матерія matters. Український арттекстиль». Вона презентувала текстильні практики українських митців за 100 років — від традиційного гобелена до експериментальних робіт із використанням тканин. В експозиції — понад 120 художніх творів близько 60 авторів, зокрема бойчукістів, шістдесятників та сучасних митців. Було представлено текстильні вироби, призначені для публічного простору і приватного інтер’єру. Також організатори акцентували на тканинних практиках як формі опору — в експозиції можна було побачити вишивки репресованих українців, виконані в таборах ГУЛАГу. Серед сенсів, буквально вплетених в арттекстиль, — проблеми пам’яті, колективних травм, політичного протистояння, екології, гендеру.
Читайте також: Розріджена структура матерії
Виставка “Пам’яті тої, що пам’ятає”
Арт-центр «Фабрика повидла» у Львові також почав свою діяльність із виставкового проєкту, пов’язаного з текстилем. Виставка «Пам’яті тої, що пам’ятає», яка триває до 8 вересня, центрована довкола постаті мисткині-шістдесятниці Аліни Ламах, авторки гобеленів. Виставка пропонує критичний погляд на гендерні, національні та жанрові стереотипи та ієрархії, які панують в українському та світовому мистецтві. Зокрема, йдеться про узвичаєне позиціонування текстилю як «другорядного» декоративно-прикладного мистецтва — саме завдяки такому статусу текстиль ставав прихистком для «позасистемних» митців в СРСР, котрі не хотіли прославляти радянський лад у своїх творах.
Читайте також: У Львові відкриється виставка «Пам’яті тої, що пам’ятає»
Український павільйон на Венеційській бієнале
На додачу під час цьогорічної Венеційської бієнале Україна представила проєкт «Плетіння сіток». За задумом, він відсилає до метафори плетіння маскувальної сітки як спільної дії. Проєкт нагадує про традиційну практику ткацтва, коли після закінчення сезону збору урожаю дівчата й жінки збиралися гуртом і ткали, а водночас перекидає місток до сучасності — спільного волонтерського плетіння маскувальних сіток для потреб війська. «Це спільна дія, що допомагає і самим людям. Але учасники в ній дуже вільні, це горизонтальна взаємодія. Це видалося нам хорошою метафорою того, що українці переживають зараз, і загалом після Революції гідності. В українців дуже зросла потреба колективної дії, вона стала однією з умов нашого виживання. Але при цьому, така взаємодія не применшує жодного учасника процесу, дозволяючи кожному емансипуватися. Наш проєкт не протиставляє колективне й індивідуальне, а навпаки — підсилює», — пояснили куратори проєкту.