Початок нового політичного року в Україні не видався оригінальним. Суперечки про бюджет і виборчу систему — замість аперитиву, кілька публічних майнових скандалів — як головна страва, постійні кисло-солодкі передбачення дострокових виборів — на десерт. Останній із цих харчів за два роки вже набрид, але кухарі з низки партійних штабів не перестають згодовувати аудиторії те саме в надії, що рано чи пізно пророцтва таки справдяться й це суттєво підвищить їхні акції на «експертному» ринку.
Табори, які встигли з’явитися на опозиційному боці політикуму, в ЗМІ часто називають «популістами» та «новими обличчями». Коректність назв — окрема розмова, а от сам поділ на табори доволі умовний. Адже взаємопоборювання в українській політиці триває з різною інтенсивністю, але на всіх рівнях.
Найяскравішими гравцями у «групі популістів» є «Батьківщина» з незмінним лідером Юлією Тимошенко та іменна Радикальна партія Олега Ляшка. Позаяк обидві ці політсили відверто вождистські, генеральна лінія в них дуже часто коливається залежно від настроїв і амбіцій лідера. Досить символічно, що обоє провідників колись представляли одну колону. Ляшко змушений був припинити свою стрімку кар’єру в «Батьківщині» після скандалу з елементами еротики, про який більшість його прихильників уже давно забули. Виключення звідтіля допомогло розкритися не лише акторським, а й продюсерським здібностям радикала. Об’єктом продюсування став «Олег Ляшко — народний правдоруб та любитель пообідати землею». Епатажний образ, створений нардепом, від початку виявивсь об’єктом жартів медійників, експертів і навіть колег по цеху, які зараховували себе до респектабельніших політиків. Однак що далі, то менше посмішок з’являлося на обличчях опонентів.
Читайте також: Нові донецькі
Сьогодні Олег Ляшко є лідером парламентської фракції із 20 депутатів, яка має добрі шанси збільшити представництво у разі нових виборів. Різні соціологічні компанії показують рейтинг партії близько 10%. За два роки його не похитнули ані арешт через звинувачення в корупції одного з головних речників політсили Ігоря Мосійчука (який вдалося скасувати в суді), ані виключення із фракції екс-комбата «Айдару» Сергія Мельничука (після того як за останнім потягнувся шлейф закидів щодо відвертого криміналу).
Однак тепер перед Ляшком непростий вибір. Головний радикал країни, вочевидь, уперся в рейтингову стелю. З одного боку, такий результат дає йому змогу максимально спокійно почуватись у власній ніші. Із другого — порівняння з російським політичним шоуменом Жиріновскім, украй неприємне самому Ляшкові, напрошується саме собою. Владімір Вольфовіч зберігає позиції протягом десятиліть, але платою за це стали вічна другорядна роль та зречення амбіцій, неодмінною умовою реалізації яких мало стати коригування рис ретельно спланованого образу. Окрім того, якщо Ляшко хоче претендувати на керівні посади, йому доведеться змінювати не тільки себе, а й кількох найближчих політиків із вельми неоднозначною репутацією.
А коли Олег Валерійович прагне й надалі залишатись у комфортній і перевіреній зоні, то зустріне іншу серйозну перешкоду — колись рідну «Батьківщину» на чолі з Юлією Тимошенко.
У неї тепер свої завдання. Хоча й дуже схожа з Ляшковою історія. Після президентських виборів багато хто встиг списати Тимошенко з лідерських позицій через поразку, завдану їй Петром Порошенком із різницею 40%. На парламентських виборах «Батьківщина» показала ще гірший результат, ледь подолавши п’ятивідсотковий бар’єр. Хоча й цього вдалося досягнути лише включивши до списку чимало громадянських активістів та ув’язнену тоді в Росії Надію Савченко. Сама Тимошенко під час кампанії намагалася відійти в тінь і навіть стала другою у власному списку.
Тепер соціологи називають «Батьківщину» лідером симпатій громадян із рейтингом 15–20%. Власне цю партію вважають головним носієм вигоди в разі дострокових виборів до парламенту. Сама лідерка фракції з новими зачіскою та іміджем дедалі частіше залишає за собою право виступати з парламентської трибуни, хоча раніше перекладала цей обов’язок на давнього колегу Сергія Соболєва. Вочевидь, у разі нових перегонів Тимошенко вже не хоче бути «номером другим» у створеній власноруч політсилі.
Читайте також: Розминка лідерів. Хто прагне більшого у владі
Та не все так безхмарно. Наполегливі домагання перевиборів є ознакою того, що Тимошенко, як і Ляшко, досягла піку рейтингів, а нарощувати його далі вони можуть лише за рахунок одне одного. Це суттєво обмежує можливості Юлії Володимирівни. Якщо владі, як і навесні, вдасться утримати позиції, то за піком рейтингу «Батьківщини» почнеться зниження. Причин для цього кілька. Адміністрація та уряд Порошенка вже пройшли найважче, а саме підвищили ціну газу для населення, що́ є основним чинником зростання всіх тарифів. Окрім того, певною мірою стабілізувалася ситуація в банківській та фінансовій сферах. Це дає підстави розраховувати, що нового різкого падіння гривні вже не станеться. На інші такі самі болючі для населення реформи, навіть якщо вони й необхідні, влада навряд чи піде раніше 2019-го — року виборів президента.
Тому в руках у Тимошенко залишається тільки «тарифна» карта, яку вона намагається використовувати скрізь, де можливо. За прогнозами соціологів та журналістів, піка слід чекати в листопаді, коли населення отримає платіжки з новими цінами на опалення. Для тарифної історії Юлії Володимирівни це буде своєрідний ва-банк. Якщо люди не відреагують на заклики опозиціонерів, стане очевидно, що в рукаві у лідера «Батьківщини» козирів більше не існує. Більшість соціологів зазначає, що в Україні суто економічний протест досі ніколи не спричиняв масштабних соціальних вибухів.
Читайте також: Перший засів. Ким представлений Майдан у парламенті
Якщо тарифні протести не виявляться справді масовими, аж настільки, щоб їх можна було використати для вимоги дострокових виборів, у Тимошенко залишиться два шляхи. Перший — шукати об’єднання з радикалами Ляшка та іншими опозиційними силами з умовного постмайданівського табору. Проте влітку «Батьківщина» вже зробила аналогічну спробу й дістала доволі різку відмову. У Ляшка з огляду на власні показники «народної довіри» заявили, що вважають себе самостійною політсилою і готові розглядати пропозиції тільки «у форматі приєднання до Радикальної партії». Проти можливих перевиборів виступають у «Самопомочі», рейтинги якої майже не змінилися від 2014 року. В таких умовах програмою-мінімум для Тимошенко є утвердження в статусі лідера «популістських сил» після можливих тарифних протестів і — ширше — провідника опозиції. Проте й тут розраховувати на успіх доволі важко, адже це відчутний удар по інтересах конкурентів із політсили Ляшка. А влада, якщо справді запахне смаленим, завжди може зробити крок назад і принести ритуальну жертву у вигляді когось із другорядних чиновників, нового збільшення субсидій, а то й зниження тарифів.
Другий варіант майбутніх дій Юлії Тимошенко, який останнім часом почали активно обговорювати у ЗМІ, — ситуативне об’єднання з Опозиційним блоком колишніх регіоналів. Однак на публічні договори не піде жоден із двох таборів, а домовленості про співпрацю штабів не дають швидких і відчутних результатів.