«Чорні археологи» вже давно перестали розкопувати наосліп. Вони пов’язані з кримінальними угрупованнями, що займаються контрабандою, а також із впливовими посередниками, які допомагають древнім знахідкам потрапляти до приватних колекцій.
Я дуже довго шукав людину, яка б мала якесь відношення до тіньової археології. Та, врешті-решт, знайшов: познайомився з керівником однієї з найстаріших та потужних груп «чорних археологів» на території України.
З Андрієм Толмачовим (звичайно, ім’я змінене) ми зустрілися в затишній кав’ярні в центрі Києва, яку він обрав сам. Весь вигляд мого співрозмовника, міцного чоловіка середніх років з досить інтелігентною зовнішністю, – одяг, посмішка, манера розмовляти – говорили про те, що його справи йдуть напрочуд добре.
Він народився у Криму. Цікавитися археологією почав ще в дитинстві. Школярем був учасником історичних олімпіад. Тільки-но підріс, почав брати участь у справжніх археологічних розкопках. Під Євпаторією саме відкрили давньогрецьке поселення Беляус. Їздив туди ледь не на кожні літні канікули. Саме там він знайшов першу в житті археологічну пам’ятку – римську золоту монету. “В мене аж руки трусилися, коли чистив її від бруду, – згадує Андрій. – Навіть словами не передати, який я був тоді щасливий”.
1997 року Андрій закінчив археологічне відділення історичного факультету одного поважного українського університету. “Думаю, не потрібно нагадувати, що то за часи були як для науковців, так і для всієї країни, – розповідає Толмашов. – Спробувавши попрацювати вчителем історії в школі, я зрозумів, що за таку мізерну платню я не зможу прогодувати не те, що родину, але й самого себе”. Гірше того, тоді у нього не було ні часу, ні коштів для улюбленої справи – археології.
Все стрімко змінилося, коли до нього звернувся Ігор, однокурсник, з яким вони колись їздили на археологічні розкопки ще в студентські часи. Його пропозиція була несподіваною, але дуже заманливою. На товариша Андрія вийшли досить поважні люди, які колекціонували предмети давньослов’янської епохи. “Боси” хотіли мати у своїй приватній колекції предмети так званої Черняхівської культури (I–IV ст. н. е.). Знайомому Андрія запропонували чималі гроші, аби той втілив їхні мрії. І він кинувся шукати старого університетського товариша – адже Толмашов на їхньому курсі вважався спеціалістом саме з цієї епохи.
Отримавши певний завдаток, Андрія мав, підібрати відповідну кількість людей та їхати "на поля" – безпосередньо займатися розкопками. На підготовку своєї експедиції Толмашов отримав фантастичну на той час суму – 1000 дол. Стільки ж йому було обіцяно за виконання завдання. Після довгих вагань він все-таки погодився.
Андрій виконав завдання і знайшов те, що хотіли замовники. “Коли в мою кишеню лягла ще одна “штука” баксів, я подумав: а чому б це не зробити своїм бізнесом? – Говорить археолог. – Порадився з Ігорем, і справа пішла”. Товариш став агентом, який приймає замовлення, Андрій – керівником бригади “чорних археологів”, які ці замовлення з успішно виконують.
Спочатку вони копали все, що потрапляло під руку з надією потім продати. Однак тепер “чорні археологи” діють виключно на замовлення. На відміну від зубожілих державних археологічних експедицій, вони мають найновіше обладнання та спорядження для таких пошуків: прилади нічного бачення, спеціальні фільтри для відсіювання найменших фрагментів археологічних пам’яток. У них є навіть спеціальний міні-екскаватор!
Після почутого у мене виникло до Андрія абсолютно резонне питання: невже правоохороці не намагаються завадити, м’яко кажучи, не зовсім законній діяльності “бригади” Толмашова. Він тільки поблажливо посміхнувся: "Яка міліція? Ти про що? Пляшка хорошого коньяку або кілька сотень гривень для особливо незговірливих – і роби, що хочеш".
Археолог стверджує, що найлегше там, де вже працювали державні археологічні експедиції. Адже вони вже виконали найважчу роботу – підняли верхні пласти порожнього ґрунту. Тому залишається тільки приїхати у зручний момент і за допомогою найновішої техніки за кілька днів вичистити з ділянки все цінне. Заважають тільки справжні археологи або місцеві жителі-ентузіасти, які, в умовах повної безпорадності влади, іноді власними силами влаштовують охорону розкопок.
“А в чому проблема? – здивувався Андрій, коли я запитав, що він думає про моральність свого бізнесу. – Те, що я викопаю, опиниться у приватній колекції, де за ним буде найкращий догляд. А так воно або просто залишиться в землі, або буде десь валятися в запасниках музеїв, у яких все одно немає грошей не те, що на приведення знайденого в належний вигляд, але навіть на його утримання".
Толмашов стверджує, що зараз в нього дуже багато замовлень – він ледь встигає їх виконувати. Звичайно, Андрій відмовився називати прізвища клієнтів, але запевнив, що основними його покупцями є люди з ТОП–100 української еліти. Адже в наших можновладців з’явилася нова “фішка” – збирати власної колекції старовини. Колекціонування стало неабияк модним після приходу до влади нинішнього Президента Віктора Ющенка, відомого поціновувача старожитностей. Чи має Президент у своїй колекції пам’ятки, добуті “чорними археологами”, Андрій не знає, але вважає це припущення цілком логічним. "А звідки він всі ці свої глечики та посуд брав – не з Національного ж музею? – говорить Толмашов. – І з державних експедицій йому б ніхто нічого не дав – там всі знахідки протоколюються". Відповідно до залізного закону економіки "попит породжує пропозицію" наша еліта провокує розвиток “чорної археології”. Тим більше, що в більшості випадків наших скоробагатьків взагалі не цікавить питання походження монети або чашки, які їм, точніше їхнім агентам, приносять на продаж.[274]
ЦІНА ПИТАННЯ
Злочинний світ щороку заробляє на розкопках щонайменше 10 млн дол.
Нездатність держави захистити своє історичне надбання перетворила Україну на мішень для постачальників історично-археологічної продукції на чорний ринок. Дуже швидко до нас потягнулися руки організованої злочинності, що займається контрабандою історичних пам’яток.
Проблема «чорних» археологів постала перед суспільством ще в радянські часи – варто згадати гучні процеси над організованими групами збирачів пам’яток Другої світової війни у Вінниці (1987) або аналогічний процес у Кривому Розі (1989). Поширення “чорної археології” відбувалося паралельно з різким погіршенням життєвого рівня населення. У багатьох місцевостях люди, які опинилися на межі виживання, почали розкопувати або місця великих боїв Великої Вітчизняної війни, або старі городища, або стародавні могили. Благо, було що рити. Адже кожен клаптик української землі просто перенасичений історичними предметами та пам’ятками найрізноманітніших епох.
За найскромнішими підрахунками експертів та правоохоронних органів ринок “чорної археології” в Україні щороку сягає не менше 10 млн дол. Йдеться лише про попередню ціну. Я зустрівся з Сергієм Пічюжинцевим, археологом, який зараз відійшов від справ, але раніше був учасником більше 40 експедицій. Зараз він займається антикварним бізнесом. З його слів, якщо оригінальна грецька амфора І–ІІ ст. н. е. (в нормальному стані) коштує 10 тис. дол. за першого продажу від безпосередньо “чорних археологів” до замовника, то за другого, вже конкретному покупцеві, ця ціна може збільшитися як мінімум втричі.
За даними Інтерполу, світовий чорний ринок контрабанди історико-археологічних цінностей щорічно становить не менше 400 млн дол. Звичайно, що біля таких серйозних грошей крутяться досить серйозні люди.
Ринок “чорної археології” тісно пов’язаний з організованими кримінальними угрупованнями, що забезпечують перетинання контрабандою кордону. За оперативними даними СБУ, люди, причетні до переправлення історичних пам’яток за кордон, є представниками тих самих ОЗУ, що заробляють на нелегальній міграції. І нерідко в нелегалів, затриманих на кордонах України або ЄС, знаходять старовинні ікони, монети або посуд. Не менше 60% здобичі “чорних археологів” потрапляє за кордон. Без шансів на повернення.
В Україні практично немає методики боротьби з археологами-підпільниками безпосередньо на місці розкопок. Держава й надалі не опікується цим питанням, хоча в Україні безпрецедентно розкрадаються національні цінності. "Фактично, єдиний шанс затримати здобич чорних археологів – на кордоні", – підсумовує Сергій Пічюжинцев. Але, за даними Державної прикордонної служби, таким чином можна вилучити лише менше половини здобичі “чорних археологів”.