Тінь у кінці тунелю

Світовий банк (СБ) та Міжнародна фінансова корпорація (IFC) оприлюднили результати дослідження Doing Business-2009, що оцінює простоту ведення бізнесу в 181 країні. Україна – на 145-му місці (торік вона посіла 144-те зі 178 країн). Другий рік поспіль наша держава посідає передостаннє місце в рейтингу простоти сплати податків: 180-те у 2009-му, 177-ме – в 2008-му. Порядок адміністрування податків і зборів визнано таким, що перешкоджає розвитку підприємництва в Україні. Віт­чизняним компаніям доводиться сплачувати 99 видів податків і витрачати на це 58,4% доходів, тоді як середньосвітовий показник становить близько 40%.

 

У звіті фахівці СБ та IFC відзначають необхідність ухвалення в Україні Податкового кодексу, що передбачає спрощення та зменшення кількості податкових процедур. Цю тему не перший рік обговорюють вітчизняні законодавці, експерти й бізнесмени. Чи не кожна з основних політичних сил, представлених у країні, розробила свій варіант Кодексу. Однак віз і нині там. Верховна Рада латає і без того громіздку податкову систему окремими нормами законів, зазвичай законами про держбюджет. При цьому нехтуються статті Бюджетного кодексу, що забороняють змінювати фіскальне законодавство за шість місяців до нового бюджетного року.

 

В умовах кризи зростання дефіциту бюджету змушує владу вигадувати дедалі витонченіші способи наповнення скарбниці (одна з останніх ідей Кабміну – зобов’язати бізнесменів платити податок на прибуток авансом). Але закручування гайок заради латання бюджетних дірок дає зворотний ефект: підприємці йдуть у тінь, що призводить до зменшення бюджетних надходжень.

 

За даними Мінфіну, в 1998–2004 роках фіскальне навантаження на бізнес зменшувалося: за цей період податковий коефіцієнт (співвідношення платежів до бюджету та ВВП) знизився з 35,5% до 31,8%. У 2005-му цей показник зріс на 4,9% і сягнув 36,7%. Проте це пояснюється не підвищенням ставок податків і зборів, а збільшенням бази оподаткування, передусім унаслідок ліквідації вільних економічних зон. Протягом 2005–2008 років частка податків у ВВП України зросла до 39,1%, що є порівнянним із показниками передових європейських країн (Велика Британія – 37,0%, Німеччина – 38,8%), тоді як у країнах, що недавно вступили до ЄС, податковий коефіцієнт не перевищує 33,1% (Румунія – 28%, Словаччина – 29,3% і т. д.).

Однак сам податковий коефіцієнт, на який посилається Мінфін, показує лише середню температуру по палаті. Насправді фіскальне навантаження на українські підприємства значно вище. Річ у тім, що наша податкова система передбачає цілу низку пільг. Зокрема тільки 2008 року збитки зведеного бюджету внаслідок пільгового оподаткування перевищили 19,8 млрд грн (11,6% усіх надходжень). На практиці така ситуація означає, що одні платять податків менше, інші взагалі їх не платять, а за рахунок решти держава покриває бюджетні втрати. Причому якщо в країнах ЄС режим пільгового оподаткування застосовується переважно для стимулювання розвитку пріоритетних галузей, то в Україні пільги є швидше результатом лобізму і використовуються як прикриття ухиляння від сплати податків.

 

В українських реаліях бізнесмени, не пов’язані з владою, також змушені шукати способи мінімізації оподаткування. І це, вочевидь, вигідно владі: неадекватне фіскальне навантаження і непрозора система адміністрування податків та зборів стимулюють корупцію. Як наслідок – підприємцям доводиться працювати не так за законом, як за неписаними правилами корупціонерів.

 

 

Основним бюджетоформувальним податком в Україні є ПДВ (2008 року його частка в податкових надходженнях перевищила 57% і становила 42,5% доходів бюджету). З погляду адміністрування ПДВ є най­­­ко­­рум­­пованішим податком, оскільки його держава не лише стягує, а й повертає, якщо податковий кредит (наприклад, ПДВ, сплачений при закупівлі сировини) перевищує зобов’язання платника за цим податком. Несумлінні підприємці використовують усілякі схеми для фіктивного відшкодування ПДВ (найчастіше товар перепродується через ланцюжок фірм, при цьому одна з них не сплачує податку до бюджету, а інша подає заявку на його відшкодування). Фірми, на яких концентруються невиконані зобо­­в’язання перед бюджетом, податківці називають ямами. За даними департаменту податкового контролю юридичних осіб Державної податкової адміністрації України (ДПАУ), тільки в січні – травні цього року запобігли незаконному відшкодуванню з бюджету 2,8 млрд грн через фірми-ями – на 200 млн грн більше, ніж 2008-го. Це з одного боку. З іншого – тяганина з відшкодуванням ПДВ, що нібито допомагає боротися з фірмами-ямами, призводить до зростання заборгованості держави перед сумлінними платниками податків. Податківці скаржаться, що не готові вчасно повертати гроші бізнесу, позаяк потрібні ретельні перевірки компаній, які подають заявки на відшкодування. Та фіскали лукавлять. Адже зволікання з відшкодуванням ПДВ – це кредитування бізнесом бюджету країни під 0% без урахування інфляції. Практично маніпуляції з поверненням ПДВ дають змогу в ручному режимі латати бюджетні дірки, що виникають унаслідок недонадходження інших податків. Саме тому держава не зацікавлена в реальному вдосконаленні системи адміністрування. За інформацією Секретаріату президента, до кінця вересня заборгованість держави з ПДВ сягнула 15 млрд грн (зазвичай ця цифра коливалася в діапазоні 6– 7 млрд грн).

 

В умовах економічної кризи, коли підприємства відчувають дефіцит оборотних коштів, а доступ до кредитування ускладнений, неповернення ПДВ ставить бізнес на коліна. «Немає грошей ні для сплати інших податків, ні для виплати зарплати, ні для виконання зобов’язань перед банком», – нарікала директор підприємства «Джі-Ен-Ел» Люд­­мила Логінова на зборах керівників компаній у Чернігівській торговельно-промисловій палаті. І цей приклад є швидше типовим.

 

 

Втім, у деяких випадках підприємствам вдається знайти спільну мову з податковою. Так, восени 2006 року, коли Кабмін очолював Віктор Янукович, президент Віктор Ющенко зажадав від генпрокурора Олександра Медведька розібратися з незаконним поверненням ПДВ. Гаранта обурило, що в західних областях рівень відшкодування становив 5–9% передбаченого бюджетом, а в Донецькій, Луганській та Криму – 350%. При уряді Юлії Тимошенко спостерігається діаметральна ситуація. Зокрема, навесні цього року про відшкодування ПДВ обраним підприємствам говорив голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев. «Заборгованість з ПДВ у Полтавській області становить близько 400 млн грн, – обурювався губернатор. – Відшкодування здійснюється за партійним принципом. Член БЮТ отримують ПДВ, решта – ні. Торік 140 млн грн ПДВ отримали ГЗК і КрАЗ (підприємства бютівця Костянтина Жеваго. – Ред.). Іншим підприємствам відшкодування здійснено не було».

 

У липні цього року віце-прем’єр Олександр Турчинов і заступник лідера фракції БЮТ у парламенті Андрій Кожемякін ініціювали відставку свого ж голови ДПАУ – однопартійця Сергія Буряка. Причиною ініціативи слугувало звільнення начальників Закарпатської та Одеської податкових міліцій (унаслідок чого, на думку Турчинова і Кожемякіна, «на місцях залишилися самі регіонали»), а також відшкодування ПДВ підприємствам, близьким до Партії регіонів. Зазначимо, що Сергієві Буряку вдалося залишитися в кріслі, а джерела в ДПАУ повідомляють, що плани з відшкодування ПДВ було відкориговано. Згідно із законом про держбюджет на поточний рік заплановано відшкодування 36,5 млрд грн ПДВ. Бізнесмени стверджують, що цю суму розподіляють фактично в ручному режимі, а відкати чиновникам (податківцям і навіть губернаторам) сягають 30% суми відшкодування.

 

Економісти пропонують низ­­­ку заходів, завдяки яким можна було б удосконалити систему адміністрування ПДВ. Зокрема, зменшити ставку податку з 20% до 15%, що, втім, не раз обіцяли зробити політики різних мастей. Крім того, сумлінним виробникам можна було б відшкодовувати ПДВ автоматично: спочатку суму спрямовувати на рахунок підприємства, а вже потім проводити перевірки (у разі невідповідностей кошти повернути в бюджет, а з платника податку стягнути штраф і вилучити його зі списку доброчесних). Зниження ставки ПДВ та спрощення системи його адміністрування привели б до детінізації економіки, збільшення податкової бази й відповідно до зростання доходів держскарбниці. Та замість проведення системних реформ нинішній уряд реанімував ідею Миколи Азарова про відшкодування ПДВ держоблігаціями. У 2004 році, коли цю ідею було реалізовано, збитки підприємців становили до 30% коштів, які їм мала відшкодувати держава.

 

 

Економічна криза негативно позначилася на доходах українських компаній. Утім, попри це, податок на прибуток підприємств (ППП) є другим після ПДВ за обсягами надходжень до скарбниці. Торік доходи з ППП перевищили 42 млрд грн (24,7% податкових надходжень, понад 18% доходів держбюджету). У 2009-му передбачено поповнення скарбниці практично на аналогічну суму – 41,9 млрд грн. Хоча вже очевид­­но, що ВВП України в 2009-му не утримається на торішньому рівні. Так, у червні МВФ погіршив прогноз падіння ВВП з 3% до 8%, а в липні – до 14%. Таким чином, очікується невиконання плану доходів з податку на прибуток.

 

Хоча поки що ДПАУ звітує про перевиконання планів як з ППП, так і з інших податків. За даними фіскалів, за січень – серпень цього року зібрано близько 20,6 млрд грн податку на прибуток, що на 1,2 млрд грн більше від запланованого. Проте насправді за вісім місяців до бюджету надійшло менш як 50% запланованих на рік надходжень з ППП. Деякі економісти підозрюють уряд у корекції планових показників задля формального звіту про перевиконання планів.

 

Перевиконання планів надходжень із ППП відбувається, зокрема, за рахунок авансових платежів. Так, Комітет підприємців Львівської області впродовж серпня – вересня зафіксував низ­­ку звернень бізнесменів, які скаржаться на вимоги податківців передчасно виконувати бюджетні зобов’язання. «Зазвичай чиновники просто не погоджуються приймати декларації із зафіксованими збитками. Вимагають вказувати прибуток, навіть якщо його немає», – розповідає голова Комітету підприємців Львівської області Микола Ореньчук. 

 

Збільшення тиску на бізнес в умовах кризи тільки глибше заганяє його в тінь. У Мінекономіки зазначають, що загалом, починаючи з 2004-го, рівень тіньової економіки знижувався, але з грудня минулого року почав стрімко зростати. За офіційними даними, наприкінці січня цього року рівень тіньової економіки сягнув 31% ВВП країни, а за результатами І кварталу 2009-го – 36%. Днями Рахункова палата оприлюднила ще менш оптимістичну цифру – 40% ВВП.

 

Непрозора фіскальна політика влади штовхає бізнес у тінь. При цьому є безліч схем приховування доходів для підприємств будь-якого масштабу і спрямування – від банального дроблення бізнесу на малих платників єдиного податку до послуг різного рівня фіктивних фірм і конвертаційних центрів. Саме боротьбою з такими схемами податківці пояснюють збільшення податкових надходжень. Послуги конвертаційних центрів під час кризи подорожчали вдвічі – до 10% легалізованої суми. Але навіть це вигідніше бізнесменам, ніж платити 25% ППП. Водночас, за словами начальника головного управління податкової міліції ДПАУ Олександра Мухіна, потрібно домогтися, щоб послуги конвертаторів подорожчали до 15–20%. Тоді, враховуючи ризики, підприємцям буде вигідніше працювати «по-білому».

 

Практично щодня контролюючі та правоохоронні органи звітують про закриття чергового конвертаційного центру, проте тінізація економіки свідчить про те, що влада бореться з вітряними млинами, оскільки з високими податковими ставками, та ще й з авансовими платежами бізнесу невигідно працювати легально. У зв’язку з цим незалежні економісти пропонують зменшити податковий тягар хоча б на період кризи. Це було б ефективнішим стимулом для легалізації доходів, ніж адміністративні заходи. Причому зменшення податків може привести й до зростання бази оподаткування, а отже, збільшення доходів бюджету. Тим більше що тези про податкову реформу є в арсеналі передвиборчих обіцянок усіх кандидатів у президенти.