Знімальний павільйон на околицях Праги, тьмяне синьо-сіре освітлення. На підлозі розкладено великі макети замку з паперовими позначками для майбутніх кадрів. Серед хаотичного нагромадження дощок і прожекторів можна розгледіти Роберта Еґґерса — він тихо спілкується з командою, поглядає на розкадровки й час від часу занурюється у свої записи.
Роберт Еґґерс став легендою серед тих, хто любить повільне, гіпнотичне кіно з присмаком історичної правдивості й химерного містицизму. Еґґерс починав як театральний режисер і художник-постановник. У «Відьмі» (2015) він майже без штучного освітлення відтворив похмуру й пуританську Нову Англію XVII століття. У «Маяку» (2019) закрив героїв у чорно-білому кадрі й змусив їх божеволіти на ізольованому острові. А у «Варязі» (2022) поринув у язичницьку скандинавську епоху, наповнену моторошними ритуалами й первісною дикістю. І кожен фільм вражав тим, що критики називають «авторською одержимістю»: Еґґерс не просто знімає, а проживає історію, шліфуючи найдрібніші нюанси.
Шлях Роберта Еґґерса до «Носферату»
«Коли я вперше побачив “Носферату” Мурнау на пошарпаній VHS-касеті, він видався мені справжнім документальним жахіттям. Актор рухався так, ніби не був людиною», — пригадує Еґґерс. Ідеться про класичний фільм «Носферату. Симфонія жаху» (1922) німецького кінорежисера періоду німого кіно Фрідріха-Вільгельма Мурнау, у якому актор Макс Шрек зіграв роль вампіра графа Орлока.
Оригінальний «Носферату» Мурнау знято в післявоєнній Німеччині. Фільм відображав песимізм і суспільні страхи того часу. В умовах німецького експресіонізму задум передавав глибокі тривоги — страх перед невідомим, іноземним впливом і загрозою від іноземців.
Зліва направо: режисер Роберт Еґґерс, акторка Емма Коррін, оператор Ярін Блашке та актори Лілі-Роуз Депп і Аарон Тейлор-Джонсон на знімальному майданчику фільму, Focus Features
Граф Орлок у цій версії був відображенням ксенофобських настроїв і невпевненості суспільства, а не романтизованим персонажем, якого можна порівняти з Дракулою Стокера. Роберт Еґґерс, натхненний історією оригінального фільму, зберіг візуальну естетику того часу, але в центрі його «Носферату» — нові, більш інтимні теми.
У старших класах школи Еґґерс поставив аматорську виставу за «Носферату», де сам грав роль вампіра. Тоді й зрозумів, що саме цей сюжет йому потрібен, щоби почуватися справжнім режисером. Еґґерс занурювався в напівзабуту готику: читав Брема Стокера, досліджував фольклор Східної Європи, міфи про упирів і шляхтичів, які могли повертатися з того світу. В епоху, коли вампіри перейшли в попкультуру (згадаймо «Сутінки» чи «Справжню кров»), Еґґерс прагнув повернути їм первісну дикість і потворність.
Дослідження захопило Еґґерса: він робив нотатки, описував історію походження графа Орлока, ніби це реальна біографія румунського аристократа з XVIII–XIX сторіччя. Актори запевняють: там можна знайти моторошні деталі, які належало передати в грі.
«Мене відверто лякали ті нотатки. Щось в історії прозвучало настільки правдиво, що я ловив себе на думці: а чи не існував Орлок насправді?» — зізнається актор Білл Скашґорд (клоун Пеннівайз із горор-дилогії «Воно». — Авт.).
На етапі передпродакшну режисер улаштовував для художників і постановників мінілекції з історії Центрально-Східної Європи, зокрема про культ смерті, поховальні обряди й забобони. Крейґ Летроп (разом з яким Еґґерс уже працював у «Відьмі» й «Варязі». — Авт.) пригадує репродукції середньовічних гравюр із зображеннями вампірів і потойбічних створінь. Більшу частину інтер’єрів довелося будувати на павільйонах у Чехії, де одразу облаштовували декорації з можливістю знімати довгі плани й не різати сцену на десяток склейок. Знадобилося три місяці підготовки.
Зліва направо: продюсер Кріс Коламбус, режисер Роберт Еґґерс та оператор-постановник Ярін Блашке на знімальному майданчику фільму, Focus Features
Селяни в Чехії та Румунії (знімали частково в замках — чеському Пернштейн і румунському Корвінів) залюбки розказували історії про привидів і духів.
«Вампіризм — це не лише про кров чи романтику. Це глибше: про приховані бажання, про підсвідому тягу до того, що нам заборонене. І я бачу в цьому тісний зв’язок із фольклором, що витягує темні сторони нашої душі назовні», — каже Еґґерс.
Візуальні рішення: від експресіонізму до сучасної готики
Для Білла Скашґорда «Носферату» став випробуванням ще до того, як на камерах натиснули Res. Скульптурний макет черепа з вухами, наче в кажана, спочатку шокував актора. «Я глянув у дзеркало й не впізнав себе зовсім. Мене це налякало. Але Роберт пояснив: у тому й суть — ми маємо відтворити давнього, напівзотлілого вельможу, якому понад двісті років». Саме тому робота над обличчям Орлока була довгою: акторові робили зліпки голови, а протезисти створювали кожну зморшку. Щодня витрачали 4–6 годин лише на те, щоби перетворити Білла Скашґорда на мертвого аристократа. Зовні наче готичне чудовисько, проте Скашґорд наголошує, що мусив відшукати в ньому «крихту людського».
Карета під’їжджає до замку Орлока, Focus Features
Згодом додався ще один важливий елемент — голос — низький, насичений і хрипкий, що відлунює холодом. Скашґорд використовував техніку глибокого дихання й контролю голосових м’язів, щоб надати голосу містичної сили.
Еґґерс зауважує, що звук — це 50 % атмосфери. У фільмі змішано натурні записи з експериментальними звуками. Наприклад, для дихання Орлока використали мікрофон для контрабаса й навіть зуміли згенерувати щось на зразок кашлю мертвої істоти. Коли вампір проходить повз, ледь чутно шурхотить плащ, ніби совина тінь. Для сцен із пацюками довго записували писк у лабораторних умовах.
Еллен (акторка Лілі-Роуз Депп) стоїть на порозі дому, навколо неї збираються тисячі пацюків. Реальні тварини інтегровані з CGI (згенеровані комп’ютерно), це створює відчуття хаотичного водоспаду руху та звуків. Переміщення пацюків хореографічне, кожен крок і шурхіт нагадують про втрату контролю й загрозу, яка поглинає все навколо. У фільмі з’являється близько 5000 гризунів (частково — дресованих), проте створено цифрові дублікати для масових сцен.
Роберт Еґґерс залучив хореографа буто — японського театралізованого танцю, який передбачає граничне розслаблення й водночас судомні сплески тіла. Так удалося досягти ефекту одержимості: у кадрі Еллен вигинається, мов маріонетка, яку смикає за нитки невидима сила.
Лілі-Роуз Депп у ролі Еллен Гаттер, Focus Features
«Ми дивилися старі гравюри Жана-Мартена Шарко (французький лікар-психіатр. — Авт.) про “істеричні пози”. Він був лікарем, який вивчав жіночі стани, їх тоді називали істерикою», — каже Лілі-Роуз Депп.
Для глядача все має здаватися простим, немов костюми природно пошарпані, а насправді це складна система: колірні гами, текстури, що відбивають потрібне світло, урахування історичної епохи. Еллен убрана в тонкі бліді тканини, бо вона тендітна, невинна, але водночас приховує глибину почуттів. Для контрасту Орлок носить важкі шари одягу, що посилюють його монументальність. Понад 180 костюмів створили для головних і другорядних персонажів, включно з 12 ексклюзивними образами. За кулісами працювали 200 спеціалістів на різних етапах: гримери, костюмери, декоратори, фахівці з імітації спецефектів і хендлери тварин.
Лілі-Роуз Депп у ролі Еллен Гаттер, Focus Features
Ніколас Голт («Тепло наших тіл», «Присяжний № 2») отримав роль Томаса Гаттера — скромного службовця, що вирушає укладати угоду з таємничим Орлоком. У попередніх версіях «Носферату» цей персонаж часто був карикатурним хлопцем у небезпеці. Еґґерс дав йому природну доброту, яка раптом стикається з нездоланною пітьмою. У середньому п’ять годин натурної темряви щоночі використовували для нічних сцен, решту часу доводилося штучно затемнювати декорації та локації.
«Томас уважний і м’який, але ніколи не занурювався в глибокі страхи чи темні бажання. Тому коли Еллен починає казати: “Ти не можеш мене зрозуміти, ти не міг би мене задовольнити так, як він…” — для нього це шок. Він ніби руйнується зсередини», — пояснює Голт. Актор каже, що під час знімання нічних сцен у замку він відчував тремор і справді боявся того, що Білл (Орлок) може зробити.
Ніколас Голт у ролі Томаса Гаттера, Focus Features
У стрічці з’являється й Віллем Дефо, уже втретє в співпраці з Еґґерсом (після «Маяка» й «Варяга»). Йому дісталася роль професора Альбіна Еберхарта фон Франца. Дефо вже мав досвід з вампірською класикою («Тінь вампіра», 2000), за яку отримав номінацію на «Оскар». Тепер він ніби з другого боку барикади — персонаж, який наважується протистояти Орлокові на інтелектуальному фронті.
Феномен Роберта Еґґерса: переосмислення жанру жахів
Ніколас Голт у ролі Томаса Гаттера, Focus Features
«Носферату» Роберта Еґґерса — це не просто ремейк класики, а спроба глибоко переосмислити міф про вампірів у сучасному контексті. Еґґерс прагне вивести жанр жахів за межі звичного комерційного кіно. Він створює горор, що поєднує психоделію та атмосферу, подібну до творів Лавкрафта, але не піддається на шаблони комерційних американських проєктів. Цей підхід робить фільм важким для сприйняття, проте саме завдяки цьому «Носферату» має шанс стати новою класикою. Глядачам доведеться вирішувати, чи готові вони зануритись у світ, де страх — це не лише зовнішній ворог, а й наша внутрішня темрява.
Дехто дорікає Еґґерсові за надмірну химерність. Його ж завдання — розказати історію так, щоб вона не стала одноденним видовищем. «Носферату» виходить в український прокат 2 січня.
Віллем Дефо зіграв роль професора Альбіна Еберхарта фон Франца, Focus Features