Поки президент Володимир Зеленський шукає підтримки для свого «плану перемоги», у столицях країн Заходу прокидається розуміння необхідності перегляду політики щодо України. Вирішальним наступним кроком для Вашингтона має стати зобов’язання прийняти Україну в НАТО, а отже стаття 5 про взаємну оборону поширюватиметься на підконтрольні Києву території.
Цей план відомий під умовною назвою «західнонімецьке рішення», тому варто розібратися зі схожостями й відмінностями становища Німеччини з 1945 року.
Німеччину поділили тому, що вона розв’язала війну. Україну поділять тому, що війну розв’язала Росія. Німецькі воєнні злочинці постали перед судом у Нюрнберзі. Владімір Путін і його поплічники найближчим часом навряд чи постануть перед судом. Історичний відправний пункт і моральний баланс тут не до порівняння.
Німеччину поділили за чіткими лініями, узгодженими союзниками-переможцями Другої світової війни. Англо-американські війська фактично відступили до цих ліній розмежування з території, яку окупували 1945 року. В Україні немає узгоджених ліній.
Від початку територію Західної Німеччини протоптало багато західних ніг у солдатських чоботах. В Україні наразі немає офіційно відправлених західних «ніг у солдатських чоботах» (хоча є досить багато у кросівках).
Східна Німеччина була радянізованою, та все ж окремою державою і залишилася, як я можу засвідчити з власного досвіду, дуже німецькою країною. Натомість окуповані Росією території України жорстоко русифікуються. Путін оголошує їх новими областями Російської Федерації. Надія на те, що майбутній російський лідер поверне ці території Україні шляхом мирних переговорів, як Михайло Горбачов Східну Німеччину Заходу, слабка. Це болісно для всіх українців і жахливо для тих, хто досі живе на окупованих територіях. Західні політики не говорили б так легко про «територіальний компроміс», якби хтось пропонував забрати, скажімо, Флориду у США, Баден-Вюртемберг у Німеччини чи Уельс у Британії.
Західна Німеччина вступила в НАТО 1955 року, всього за шість років після створення альянсу, а 1957 року стала співзасновницею Європейського економічного співтовариства. Україна наразі є кандидаткою на членство в ЄС, і переговори про вступ тривають. Але для того, щоб західнонімецька аналогія була чимось більшим за фіговий лист для невтручання Заходу, до ЄС слід додати НАТО — альянс безпеки під проводом США. Адже безпека — це основне. Без неї українці не повернуться з-за кордону відбудовувати свою спустошену країну, не потечуть інвестиції для фінансування реконструкції і не буде стабільного уряду для проведення реформ, необхідних для вступу в ЄС.
Незважаючи на те, що фактична втрата території буде дуже болісною, згідно з опитуванням, проведеним у травні Київським міжнародним інститутом соціології, 47 % українців згодні, що, за умови достатнього фінансування економічної реконструкції і членства в ЄС і НАТО, такий варіант можна було б, прийняти як компроміс для закінчення війни, нехай і з великими труднощами.
До президентських виборів у США, які відбудуться 5 листопада, нічого не буде. Якщо переможе Дональд Трамп, усі ставки буде зроблено. Однак якщо наступницею Джо Байдена стане Камала Гарріс, виникне чудова можливість для сигналізування про зміни.
Протягом наступного року знадобиться значно більше військової допомоги, щоб стабілізувати лінію фронту і вибити в Росії військову перевагу. Путін не зупиниться, якщо вважатиме, що перемагає. Забезпечення протиповітряної оборони для захисту критичної інфраструктури України, зокрема атомних електростанцій, могло б стати конкретним першим кроком.
Ратифікація розширення усіма 32 країнами-членами НАТО розтягнеться надовго, тому перехідні військові зобов’язання з боку основних європейських союзників будуть вкрай важливими. Франція і Велика Британія вже обговорюють це на найвищому рівні, але вирішальну роль відіграє Німеччина — провідна європейська держава.
Хоча таємні канали зв’язку з ворогами завжди корисні, серйозні офіційні переговори з Росією, ймовірно, відбудуться пізніше. Можливо, навіть через багато років.
Зрештою, остаточні мирні переговори про долю Німеччини після 1945 року відбулися лише 1990 року. Але, як засвідчує історія Холодної війни, фактичні домовленості можуть тривати довго і навіть бути досить стабільними.
Перешкоди на цьому шляху величезні. Але уявімо альтернативу: переможена, розділена, деморалізована, знелюднена Україна, розлючена на Захід і, як натякнув Зеленський минулого тижня, імовірно, налаштована обзавестися ядерною зброєю. Москва тріумфує. Решта світу дійшла висновку, що Захід — паперовий тигр. Сі Цзіньпін набрався сміливості для нападу на Тайвань. Байден і Гарріс увійшли в історію як лідери, які «втратили Україну».
Та поки ще є надія на кращий сценарій.