Тріумф правих у провідних країнах-членах може потягнути весь ЄС у правий бік і занапастити Україну
Європі, яка щойно відсвяткувала на пляжах Нормандії 80-ту річницю Дня «Д», що започаткував її звільнення від війни, націоналізму й фашизму, знову загрожує фашизм, націоналізм і війна.
Прошу не вестися на легковажну заяву президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн про те, що «центристи втрималися» у так званий день «В» — день виборів 9 червня 2024 року, коли оприлюднили результати голосування 27 країн — членів у Європейський парламент. Це правда, якщо дивитися на загальний розподіл місць між основними партійними силами в парламенті ЄС, і Європейська народна партія фон дер Ляєн упевнено вийшла в лідери. Однак ЄС керують радше національні уряди, ніж його парламент, обраний прямим голосуванням, а день «В» забезпечив праворадикалам суттєвий, а подекуди й такий успіх, що шокував, у провідних країнах-членах.
Жодній із цих євроскептичних партій не спаде на думку закликати до шляху британського Brexit, запроваджуючи Frexit, Dexit чи Nexit. Натомість вони ізсередини тягнутимуть і далі ЄС у правий бік: уживатимуть жорсткіші заходи щодо імміграції; рішучіше протестуватимуть проти програми охорони довкілля, терміново потрібної для протидії зміні клімату; зменшуватимуть підтримку України; як націоналісти вириватимуть у Брюсселя контроль, зосереджуючи владу в руках національних урядів. Тож не слухайте тих, хто каже, що «не все так погано». Погано, а може стати ще гірше.
Найбільш драматична ситуація у Франції. Я був у Нормандії з нагоди річниці «Дня Д» і спостерігав, як президент Емманюель Макрон намагався скористатися Міжнародним днем вшанування пам’яті (що його пропустив прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак) для натхненної історії, як те визволення проклало шлях для сучасного Європейського Союзу. Однак у довколишніх селах я бачив переважно передвиборчі плакати «Національного об’єднання» Марін Ле Пен і чув розповіді про широку підтримку, якою вона користується. Очевидно, день «В» приніс «Національному об’єднанню» блискучу перемогу: понад 30 % голосів. А Макронова ліберально-центристська партія «Ренесанс» зазнала поразки. У маленькому містечку Вер-сюр-Мер, де мій батько висадився колись разом із багатьма іншими британськими солдатами, які 6 червня 1944 року розпочали визволення Західної Європи, «Національне об’єднання» здобуло 33 % голосів. Велика частина мешканців Вер-сюр-Мер віддали голоси за Маріон Марешаль — ще радикальнішу племінницю Марін Ле Пен. Її партія зветься «Реконкет», тобто «відвоювання» Європи у нібито чужих, передусім мусульманських мешканців. Про це відкрито заявляє засновник цієї політичної сили Ерік Земмур.
Читайте також: «Чи прокинеться Європа»: що означають результати виборів до Європарламенту для України?
Затим вийшла сенсація. Макрон, чия завжди неперевершена самовпевненість нині помітно згасає, оголосив про розпуск французького парламенту й призначив нові вибори на 30 червня, а другий тур на 7 липня. «Як на мене, таке рішення має вітатися», — прокоментувала Ле Пен. Ідеться про неабиякий ризик у розрахунку на те, що в бездоганній двораундовій виборчій системі Франції виборці в більшості округах віддадуть перевагу іншому кандидату замість «Національного об’єднання» у вирішальному другому раунді. Однак з огляду на обурення громадськості існує серйозна небезпека, що за три дні після того, як Велика Британія отримає уряд прагматичних, дуже обережних проєвропейських лівоцентристів за результатами виборів 4 липня, Франція тим часом отримає уряд євроскептичних праворадикалів, зв’язавши руки Макрону — головному поборнику зміцнення Європи. У такому випадку для Франції настане час Brexit, щоправда, без подальшого фактичного виходу з ЄС.
Трохи менше занепокоєнь викликає Німеччина. Попри те, що правоцентристське об’єднання ХДС/ХСС здобуло впевнену перемогу, на другому місці опинилася праворадикальна Альтернатива для Німеччини (АдН), яка здобула приблизно 16 % голосів — більше, ніж будь-яка з трьох партій, що входили до панівної коаліції країни, включно із соціал-демократами канцлера Олафа Шольца. АдН. Це така радикальна партія, що навіть Ле Пен не захотіла долучатися до її парламентської групи після того, як чарівний очільник АдН Максиміліан Кра сказав в інтерв’ю, що не всі члени СС були злочинцями.
Тим часом в Італії перемогла партія «Брати Італії» постнеофашистської прем’єр-міністерки країни Джорджії Мелоні. В Австрії теж у лідери вийшла праворадикальна Партія свободи. У Нідерландах Партія свободи ісламофоба Ґерта Вілдерса лише трохи відстала від лівоцентристів. Найбільш тривожним є те, що чимало із цих партій мають популярність серед молодих виборців, особливо серед молодих чоловіків. Згідно з проведеним напередодні виборів опитуванням, приблизно 36 % французів віком від 18 до 24 років підтримують «Національне об’єднання».
Насправді є і більш обнадійливі результати виборів у Польщі й Угорщині; та ці країни (укупі з Великою Британією) лише засвідчують, що для відмови народу від популістів-націоналістів треба, щоб вони кілька років побули при владі, а це не дуже-то втішає.
Навіть якщо праворадикали не прийдуть цього літа до влади у Франції, результати нинішніх виборів завадять єдності й рішучості ЄС у таких питаннях, як зелений перехід. Ще більш нагальною проблемою є те, що ще складніше буде забезпечити посилення військової допомоги Україні в час, коли (якщо відверто) постала серйозна загроза поразки в наймасштабнішій війні в Європі з 1945 року.
Попри те, що серед праворадикальних партій немає одностайності щодо України (наприклад, Мелоні наразі активно підтримує багатостраждальну країну), загальний вплив таких результатів голосування буде негативним. У Німеччині приблизно чверть голосів дісталася праворадикалам (АдН), ліворадикалам («Ліві») і дивній популістській партії, яка поєднує правих і лівих (Альянс Сари Ваґенкнехт), що виступають за щось подібне до миру, а по суті — за капітуляцію українців. На жаль, Шульцівські соціал-демократи, схоже, схиляються до вмиротворення цих миротворців. Наслідки перемоги фашистської Росії Владіміра Путіна для Європи й для всього світу наблизять європейців до повернення в страшне минуле.
Читайте також: Позачергові вибори у Франції: українські наслідки
І все це відбувається напередодні найважливіших для Європи виборів цього року, що відбудуться поза її межами. Перемога Дональда Трампа на листопадових президентських виборах послабить і, найімовірніше, призведе до ще глибшого розколу в Європі, адже праворадикальні популісти й націоналісти (цілком можливо, включно з Мелоні) позиціюватимуть себе європейською опорою Трампа.
То що робити? Емігрувати в Нову Зеландію? Звісно, ні!
Ще лишається та більшість європейців, яка не хоче втрачати Європу в її найкращому вигляді. Але їх треба мобілізувати, надихнути, переконати, що ЄС дійсно постав перед екзистенційними загрозами.
Нині я із жахом чекаю торгування, що почнеться в ЄС найближчими тижнями. Яка партія з якою зійдеться? Кому дістанеться лідерство? Брюссель гратиметься, поки Харків і наша планета палають. Насправді нам потрібно, щоб національні уряди та європейські інституції об’єднали зусилля й забезпечили житло для молоді, робочі місця, життєві перспективи, безпеку, зелений перехід і підтримку для України. Чи схаменеться Європа, поки не пізно?