Першим кроком буде рішуче реагування на Трампові погрози Гренландії
Дональд Трамп погрожує захопити Гренландію — територію союзника НАТО, можливо, військовим шляхом, так само як Владімір Путін намагається заволодіти Україною. Навіть якщо президент США не реалізує погрози, ми тепер живемо у новому світі — постзахідному світі неліберального міжнародного безладу.
Зараз ліберальні демократії загалом, і Європа зокрема, мають подвійне завдання: побачити цей світ таким, як є, і вирішити, що, в біса, з цим робити.
Опубліковані результати міжнародного опитування громадської думки є корисним відправним пунктом. Опитування було проведено у 21 країні в листопаді минулого року для Європейської ради з міжнародних відносин у партнерстві з нашим дослідницьким проєктом «Європа в мінливому світі» (Europe in a Changing World) при Оксфордському університеті (див. повний звіт, який я написав з Іваном Крастевим та Марком Леонардом). Це четверте з серії опитувань, які ми проводимо щороку з часу повномасштабного вторгнення Путіна в Україну 2022 року, тож можна побачити, як ситуація еволюціонувала від дуже поганої тоді до критичної зараз.
У 2022 році ми виявили, що трансатлантичний Захід об’єднався, обурившись повномасштабному вторгненню в Україну, але розділився з іншими великими та середніми державами, як-от Китай, Індія і Туреччина, які були цілком задоволені, продовжуючи вести «бізнес як завжди» із Росією. Російська економіка витримувала безпрецедентні Західні санкції, оскільки інші держави тепер мають достатньо статків і влади, щоб врівноважити навіть згуртований Захід. Тож уже тоді сформувався постзахідний світ, але все ще за участі Заходу.
Трамп 2.0 все це змінив.
Зараз ми маємо постзахідний світ, але без узгодженої геополітичної політики Заходу. Попри намагання знайти стратегічну узгодженість у непередбачуваному нарцисизмі Трампа, його підхід ближчий до політики Путіна, ніж до підходу будь-якого президента США з 1945 року. Як відверто пояснює його права рука Стівен Міллер, нинішня адміністрація переконана, що світом «керує сила… міць… влада».
Європейці це зрозуміли. Як не дивно, наразі приблизно один із п’яти європейців (за середнім показником із 10 країн ЄС, де ми провели опитування) і лише один із чотирьох британців зараз вважають США союзником. В Україні цей показник знизився до 18%. Ми, європейці, все ще вважаємо США «необхідним партнером», але не союзником.
Решта світу також починає це усвідомлювати. Якщо в нашому першому опитуванні 60% китайських респондентів вважали американський і європейський підходи однаковими або схожими (тобто сприймали Захід як одне ціле), то зараз так вважають лише 43%, а переважна більшість вважає, що вони різні. Станом на зараз, Захід — це вже історія.
То що ж нам робити? Найгірший варіант — продовжувати бідкатися про втрачену «міжнародну систему, засновану на правилах», вибірково посилаючись на міжнародне право (Україна, але не Газа) і продовжуючи улесливо втішати Трампа. Водночас очевидно, що ми не хочемо поводитися так само, як він чи Путін.
Нам потрібен новий інтернаціоналізм — швидший, гнучкіший, рішучіший. Варто відмовитися від застосування сили, але використовувати владу. Не зациклюватися на існуючих структурах і союзах, а прагматично прагнути до розширення кола партнерів, поступово вирішуючи нагальні питання. Менше перейматися правилами і більше — результатами; менше — процесом, і більше — прогресом. Це становить виклик, особливо для інституційного ЄС, який є втіленням повільного, заснованого на правилах і складного ліберального міжнародного порядку в стилі 90-х.
Проте ми вже починаємо це робити для України: завдяки новому поєднанню діяльності Коаліції охочих і заходів ЄС, що просуваються із надзвичайною, як для Брюсселя, швидкістю. Минулого місяця я писав, що ми повинні прагнути до того, щоб якомога швидше мати змогу підтримати незалежну Україну навіть без підтримки США.
Як бути з Гренландією? По-перше, у всьому, що ми робимо, слід керуватися рішеннями обраних урядів Гренландії і Данії. Адже саме це відрізняє ліберальних демократів від авторитарних імперіалістів.
Минулої середи, Данія та деякі її європейські союзники по НАТО оголосили про відправку додаткових військ до Гренландії. Міністри закордонних справ Гренландії та Данії зустрілися у Вашингтоні з віцепрезидентом Джей Ді Венсом та держсекретарем Марко Рубіо і домовилися створити робочу групу високого рівня. Цілком очевидно, що фундаментальні розбіжності не були вирішені.
Ось кілька пропозицій. Щоб підкреслити європейську прихильність, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент Франції Емманюель Макрон і британський прем’єр-міністр Кір Стармер повинні відвідати Гренландію разом із данською прем’єркою Метте Фредеріксен. До них має приєднатися канадський прем’єр-міністр Марк Карні, оскільки Канада — союзник НАТО і фактичний Західний сусід Гренландії, якого безпосередньо стосується нестабільність в Арктиці.
Якщо можна поїхати потягом до Києва, то можна й злітати до Нуука. Як не дивно, цей візит може мати настільки ж важливе значення, як і безпекові зобов’язання, адже друга мова президента Трампа — телебачення. Він зрозуміє послання, побачивши фотографії. Кількох добре помітних, яскраво вбраних у форму європейських та канадських офіцерів слід розмістити у найближчому майбутньому у Гренландії.
У вівторок прем’єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен заявив, що якщо доведеться вибирати, то «ми оберемо Данію, ми оберемо ЄС». Тому ЄС повинен швидко вигадати, як збільшити свою нині незначну фінансову підтримку для Гренландії, — і то не лише в наступному бюджетному періоді, як, очевидно, планується. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн і президент Європейської ради Антоніо Коста матимуть чудову нагоду сісти на літак до Нуука.
Під час візиту вони повинні розпочати стратегічну дискусію про можливі майбутні тісні відносини між незалежною Гренландією і ЄС. Цілком очевидно, що надалі ЄС підтримуватиме індивідуальні відносини з ключовими сусідами, включно з Великою Британією, Україною, Туреччиною і Канадою. Чому б і не з Гренландією?
Тим часом Європа — найбільший економічний партнер США — повинна приватно переглянути комплекс економічних заходів (зокрема, наприклад, продаж американських скарбничих облігацій), які можна буде вжити, якщо Трамп, що наразі малоймовірно, віддасть наказ про військове захоплення Гренландії в стилі Путіна. Орієнтовний план таких надзвичайних заходів можна було б дискретно передати Білому дому через міністра фінансів США Скотта Бессента або президентського зятя Джареда Кушнера.
Безсумнівно, є й інші можливі кроки, які не спали мені на думку, але суть зрозуміла: Європа (а також Канада й інші ліберальні демократії) мають випромінювати тиху силу, міць і рішучість.
Одним із найсумніших висновків нашого опитування є те, що європейці лідирують у світі за рівнем песимізму. Майже половина не вірить, що ЄС може на рівних вести переговори з такими світовими наддержавами, як США і Китай. Якщо ми почнемо практикувати цей новий, швидший і жорсткіший інтернаціоналізм, можливо, більше європейців знову повірять у Європу.