Німеччина несе відповідальність перед розтерзаною Україною, тому мусить надати Україні танки Leopard, – пише британський історик Тімоті Ґартон Еш. Матеріал зʼявився англійською напередодні засідання у форматі «Рамштайн», тому автор закликав ФРН оголосити про це рішення саме там. Попри відсутність рішення, матеріал не втратив актуальності.
На Німеччину покладено унікальну історичну відповідальність допомагати в обороні вільної й суверенної України. Провідна держава Європи також має унікальні можливості для посилення європейського реагування, щоб покласти край злочинній війні й терору Владіміра Путіна і водночас стримати майбутню агресію в інших куточках світу, зокрема в Тайвані. Сигналом про готовність прийняти на себе це подвійне зобов’язання (з огляду на минуле й заради майбутнього) було б те, що на зустрічі Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн», що відбудеться цієї п’ятниці в Німеччині, Берлін має не тільки засвідчити, що дозволить таким країнам, як Польща й Фінляндія, надсилати українцям танки Leopard 2 німецького виробництва, але й слідувати їхньому прикладу, долучившись до скоординованих європейських заходів. Назвімо це європейським «Планом Леопарда».
Історична відповідальність Німеччини сформувалася в три, розкидані в часі, етапи. 80 років тому нацистська Німеччина сама вела моторошну війну на тій же українській землі: у тих самих містах і селах, що й Росія нині, а подеколи й проти тих самих людей. Приміром, Бориса Романченка, який пережив чотири нацистські концтабори, вбила російська ракета в Харкові. Подібних прикладів в історії Європи годі шукати, але спробу Путіна знищити існування сусідньої незалежної держави, вдаючись до воєнних злочинів, геноциду й безжальних обстрілів цивільного населення, можна порівняти хіба з тим, що чинив Адольф Гітлер у Другій світовій війні до 1945 року. Уроком тієї історії має бути не те, що німецькі танки більше ніколи не застосують проти Росії, хай би що виробляв Кремль, а те, що їх слід спрямувати на захист українців, які чи не найбільше постраждали від злочинів Гітлера і Сталіна.
Читайте також: Німеччина нарешті прокинулася
Другим етапом формування історичної відповідальності є те, що федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр відверто назвав «гірким провалом» німецької політики щодо Росії після анексії Криму і початку російської агресії на сході України 2014 року. Ту політику можна сміливо назвати умиротворенням. (у нещодавньому інтерв’ю колишня канцлерка Німеччини Анґела Меркель вихваляла серіал «Мюнхен» (München) на «Нетфліксі», де Невілла Чемберлена показали в позитивному світлі). Після 2014 року Німеччина ухвалила фатальне рішення: замість зменшувати енергетичну залежність від Росії посилити її до понад 50% свого газового імпорту, а також будувати нікому не потрібний газопровід «Північний потік 2».
Ця історична помилка призвела до третього, найсвіжішого етапу формування відповідальності. За місяць після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого минулого року відомі діячі Німеччини звернулися із закликом бойкотувати енергоресурси з Росії. «З огляду на свою історію, — написали вони, — Німеччина неодноразово наголошувала: НІКОЛИ ЗНОВУ не повторяться завойовницькі війни і злочини проти людяності. Нині настав час дотриматися тієї обіцянки». (Додам, що я теж підписав це звернення). Шольц не підтримав такого радикального підходу, заявивши, що це поставить під загрозу «сотні тисяч робочих місць» і призведе до рецесії в Німеччині та Європі. Натомість країна на чолі з федеральним міністром економіки й захисту клімату Робертом Габеком доклала справді вражаючих зусиль для того, щоб «відлучити» німців від російських енергоресурсів.
Однак водночас Німеччина сплачувала російські рахунки за постачання енергоресурсів, що злетіли власне внаслідок війни. Згідно з ретельним аналізом Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), проведеним протягом перших шести місяців повномасштабної війни, Німеччина виплатила Росії близько $19 млрд за нафту, газ і вугілля. Для порівняння: весь військовий бюджет Росії за шість місяців 2021 року склав близько $30 млрд. (За 2022 рік достовірних показників немає). Оскільки велику частину бюджетних надходжень Росії забезпечує продаж енергоресурсів, напрошується висновок: Німеччина спонсорувала військовий бюджет Путіна, у той час як він вів руйнівну війну на тій самій землі, де нацистська Німеччина чинила те саме 80 років тому. Так, інші європейські країни теж продовжували сплачувати за російські енергоресурси, однак жодна з них не несе тієї історичної відповідальності перед Україною, що її має Німеччина.
Слід відзначити, що позиція німецького уряду щодо військової підтримки для України відтоді суттєво змінилася. У загальному обсязі обіцяної допомоги на оборону Німеччину можна вважати одним із провідних союзників України з огляду на її гуманітарну, економічну і фінансову підтримку. А от стосовно постачання зброї німці вагаються і не можуть визначитися, повсякчас гальмуючи Західні поставки. Як в’їдливо зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, «схема завжди одна: спочатку [німці] кажуть “ні”, потім запекло відстоюють своє рішення лише для того, щоб зрештою сказати “так”». Варто зазначити, що в Німеччині надзвичайно розвинена індустрія оборони, і вона отримує великі прибутки, постачаючи смертельну зброю деяким доволі сумнівним режимам по всьому світу. То чому б не надіслати ці озброєння на захист європейської демократії проти сучасного Гітлера?
Читайте також: Інколи знов. Чому Німеччина гальмує європейську допомогу Україні
Занепокоєння Берліна щодо російської ескалації (можливо, навіть щодо першого застосування російської ядерної зброї) у відповідь на посилене постачання Західної зброї поділяє й адміністрація Байдена у Вашингтоні. Однак просування до успіху неможливе без ризиків. Свідомо обстрілюючи цивільне населення України, Путін і так спричинив ескалацію. Зараз він проводить мобілізацію, аби задіяти величезні людські ресурси Російської Федерації, і, вірогідно, планує новий наступ цього року.
Спираючись на об’єктивний стратегічний аналіз, стає очевидно, що єдиним реалістичним шляхом до життєздатного миру є військова підтримки України, щоб вона могла повернути більшу частину своїх територій і вже самостійно вела мирні переговори з позиції сили. Альтернативні варіанти: нестабільне заведення війни в глухий кут; тимчасове припинення вогню або нищівна поразка України. В останньому випадку Путін продемонструє Сі Цзіньпіну й іншими диктаторам по всьому світу, що збройна агресія і ядерний шантаж дають свої плоди. Наступна зупинка — Тайвань.
Скільки саме зброї потребує Україна — питання до фахівців. Зокрема, йдеться про надійнішу повітряну оборону, розвідувальні системи, амуніцію й комунікаційне обладнання, а також бронетехніку. Однак для масштабного контрнаступу Україні знадобляться сучасні бойові танки. Leopard 2 — найбільш підходящі для цього і найбільш поширені танки (так само ефективні як і німецький експорт зброї). Окрім Бундесверу, ще 12 європейських армій мають на озброєнні понад 2000 таких танків.
Ці танки також стали лакмусовим папірцем німецької готовності протистояти ядерному шантажу Путіна, подолати свої внутрішні страхи й сумніви і захистити вільну й суверенну Україну. У промові Шольца на Всесвітньому економічному форумі 18 січня ніщо не вказувало на таку готовність. Та якщо Шольц очолить європейський «План Леопарда» для України, то засвідчить німецьке лідерство, яке оцінить увесь Захід. Окрім того, він покаже, що його країна засвоїла уроки своєї сучасної історії й сьогодення.
Книжка Тімоті Ґартона Еша Homelands: A Personal History of Europe вийде друком цієї весни.