У Мюнхені я почув, як українці та вдова Алєксєя Навального розповіли нам, чому Путін має бути переможений
Напередодні другої річниці російського повномасштабного вторгнення в Україну, що відзначається в суботу, 24 лютого, кожний мав би поставити собі просте запитання: «Чи в Європі війна?» Коли я звернувся з цим запитанням до повної зали учасників Мюнхенськоюї конференції з безпеки минулої неділі, більшість підняла руки на знак ствердної відповіді: так, в Європі війна. Тоді я поставив друге запитання: «Як ви вважаєте, чи усвідомлюють це громадяни вашої країни?», і побачив лише кілька піднятих рук.
Це був Мюнхен болісних контрастів. На конференції були присутні серйозно поранені українські бійці, які розповідали про пекло на передовій. Ветеранка й військова парамедикиня Юлія Паєвська розповідала про «потоки крові й ріки страждань» і про те, як «діти помирали в мене на руках». «Ми бойові пси, — сказала вона, згадуючи про те, як потрапила в полон у Маріуполі, пережила тримісячне ув’язнення і катування росіян. — Дайте нам зброю, — підсумувала вона, — щоб уб’ити цю війну».
На конференції виявила сміливість і російська Юля. Юлія Навальная вийшла на сцену до остаточного підтвердження новини про смерть її чоловіка Алєксєя Навального й закликала притягнути Владіміра Путіна до відповідальності — і нагадала нам про те, що все ще є інша Росія, яка теж воює проти тирана. Згодом Навальная записала дуже зворушливе й викличне відео , яке можна переглянути на ютубі.
Утім, достатньо вийти з готелю Bayerischer Hof, де проводилася конференція, і перед очима постає зовсім інша картина: народ насолоджується незвично сонячними для цієї пори року вихідними в затишних кав’ярнях і барах, походжає дорогими крамницями і бронює квитки для зимової відпустки на гарних курортах. Розкішне, ба навіть вибагливе мирне життя. Про що ви? Яка війна в Європі?
На цьогорічній конференції Західні лідери поглянули у вічі реальності тривалої війни, на відміну від минулого року, та більшість досі не можуть донести до своїх громадян наявність екзистенційної загрози, а також не вживають нагальних заходів, необхідних для порятунку України від подальших поразок на полі бою після нещодавнього відступу з Авдіївки.
Винятки трапляються. Прем’єрка Естонії Кая Каллас, яка нещодавно потрапила у «розшук» Кремля, давно становить такий виняток. Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен розуміє нагальність ситуації, говорить відверто і підкріплює слова діями. «Ми вирішили передати Україні всю нашу артилерію», — сказала вона на заході, де виступала українська Юля. Данія також надіслала в Україну F-16.
Петр Павел — відставний генерал НАТО, а нині президент Чехії, повідомив нам, що у співпраці з данцями й іншими партнерами чехи виявили на світових ринках 500 тисяч снарядів калібру 155 мм і 300 тис. снарядів калібру 122 мм, які можна вже зараз закупити і протягом наступних кількох тижнів відправити Збройним Силам України, які терміново їх потребують. Як пояснив Павел, це дасть українцям змогу втримати позиції, поки вони чекають на посилені поставки від західних оборонних підприємств.
Читайте також: Тімоті Ґартон Еш: Україна в нашому майбутньому
Своєю чергою Палата представників США матиме час дати раду з ганебною Трампівською блокадою й ухвалити подальшу військову допомогу для України. (Найбільш гротескним епізодом на конференції була спроба республіканського сенатора Піта Рікеттса порівняти Путінське вторгнення в Україну з «вторгненням» нелегальних мігрантів із Мексики).
Утім, самотужки такі країни, як Чехія і Данія, не здатні забезпечити Україну необхідним для стримування Росії. Поки США вагається, справляючи на війну доленосний вплив, європейські важковаговики — передусім Німеччина і Франція — повинні заповнити прогалину й швидко придбати знайдені чехами боєприпаси. Діяти вони мають швидко, масштабно і без бюрократії, а також пояснити своїй громадськості, чому від нас вимагаються такі дії.
Президент Франції Емманюель Макрон навіть не приїхав у Мюнхен. Його пафосна риторика про «переозброєння європейського суверенітету» і «воєнну економіку» не відповідає обсягам і темпам фактичної підтримки Франції для України.
Із канцлером Німеччини Олафом Шольцом інша історія. Оскільки минулого року я критикував його «шольцування» щодо озброєння України, мушу визнати істотні зміни, що відбулися за цей час. Нині Німеччина за рівнем підтримки України посідає друге місце після США. Перехід до щирої допомоги був тим wende (поворотним моментом) у zeitenwende (епохальному поворотному моменті), що його Шольц пообіцяв за три дні після початку повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року. Ніколи не забуду, як минулого літа мої друзі в Києві розповідали, що ночами їх заспокоюють гучні, розкотисті бахкання німецької протиповітряної установки «Гепард». Німецька зброя рятує життя людей.
Тепер потрібен другий wende у zeitenwende. Адміністрація Шольца мусить визнати: коли підтримуєш у війні противників безжального диктатора, то треба прагнути їхньої перемоги, а не лише втримувати від поразки. Натомість Шольц і Макрон часто схиляються до другого варіанту. Це не та мова сили — єдина, зрозуміла Путіну мова — яка потрібна. Як зазначив у Мюнхені президент України Володимир Зеленський, який виступав одразу за Шольцом, «питання не тільки у зброї, а в тому, чи готові ви психологічно». Логіка мирного часу (переговори, компроміси і взаємовигідні рішення) за нинішніх обставин не працює.
За кілька хвилин до виходу Зеленського на сцену канцлер Німеччини ухилився від відповіді на запитання про те, чому не відправляє німецькі ракети «Таурус» в Україну. Тимчасом, на думку провідних військових експертів, розміщення ракет великої дальності, як «Таурус» (або аналогів зі США, Британії й Франції) — єдина можливість для того, щоб Україна якнайшвидше поновила військовий тиск на Росію, націлившись на російськи шляхи постачання через Крим.
Отже, лідери великих країн Європи повинні взяти приклад із менших країн, як-от Данія, Чехія й Естонія. Враховуючи критичну ситуацію на фронті в Україні, діяти треба сміливіше, швидше і рішучіше. Великі країни мають перейти на більш відверту, палку й натхненну риторику, до якої, поза сумнівом, вдався б колишній канцлер Німеччини Віллі Брандт, що ним захоплюється Шольц. Країнам, які поки що насолоджуються комфортним мирним життям і де народ, вочевидь, ще сподівається, що війна невдовзі закінчиться компромісним миром за результатами переговорів, час прокинутися. Як зазначив президент Павел, усі ми можемо принести в жертву принаймні одне: «зменшити наш власний комфорт». Ідеться про фізичний комфорт, але й також психологічний.
У Європі триває війна. Не така повноцінна, як 80 років тому, коли більшість країн Європи були безпосередньо залучені в бойові дії, але й такого миру, як 20 років тому, коли Путін ще не став на шлях конфронтації із Заходом, теж немає. Якщо ми не усвідомимо нагальної потреби допомогти Україні зміцнити оборонні позиції, перегрупуватися й зрештою здобути перемогу у війні за всіх нас, то через кілька років зіткнемося з безпосередньою атакою від сміливішої, реваншистської Росії. Прислухаймося до двох Юль — української і російської. Путіна потрібно побороти. Це єдиний спосіб «вбити цю війну».