«Щодо бойкоту спортивних подій є дві моделі: Аргентина 1978 році та Москва у 1980 році. Так, чемпіонат світу з футболу в Аргентині пройшов безперешкодно, незважаючи на численні протести проти хунти, яка на той час була при владі, тоді як московську олімпіаду бойкотувало 64 країни, включаючи США та Західну Німеччину після того як СРСР увійшов в Афганістан. Поведінка Європи щодо України, ймовірно, буде коливатися між двома цим альтернативами.», – пише видання посилаючись на німецьке Die Zeit.
Втім, на думку The New York Times, спортивні бойкоти зазвичай не гарантують результату, адже Радянський Союз залишився в Афганістані протягом десяти років після 1979 року не зважаючи на події московської Олімпіади.
«Але в іншому місці в інший час відбувся спортивний бойкот керованої білими Південної Африки, який заважав закордонним країнам відвідати країну та обмежив можливості відправити їх гравців за кордон та завдав сукупної шкоди режиму апартеїду. Південноафриканський бойкот був подвоєний багаторічним рядом інших жорстоких покарань, спрямованих на погіршення економічного становища країни та перетворення її на країну-ізгоя», – йдеться в статті.
«Ніхто не планує подібного нападу на Україну. Крім того, багато чого змінилося з тих часів у міжнародних спортивних змаганнях, зокрема, кількість грошей, витрачений на спонсорування та права на трансляцію таких подій як чемпіонат з футболу чи перегони. Європейський турнір у Польщі та Україні будуть транслювати наживо в більш як 200 країнах світу. Навіть коли минулого місяця відновились протести в Бахрейні, Формула-1, яку минулого року відмінили через Арабську весну, все таки відбулась, ніби нічого не сталось. Занадто багато грошей і престижу було поставлено на карту, щоб саботувати дорогі квитки», – вважає The New York Times.