«Як пише футбольний оглядач Марк Перріман, «Україна не поспішає пропонувати цікаву розповідь про себе». У 2006 році чемпіонат світу в Німеччині виявився моментом трансформації популярного британського сприйняття Німеччини і сприйняття німцями самих себе. Британські шанувальники виявили, що німці є люблячими футбол гедоністами, а німці втратили свою патріотичну інертність з гордістю помахавши своїми прапорами. «Українські спроби себе продати ефектно провалились», – вважає Перріман», – йдеться у статті.
Втім, за його словами, країна має безліч позитивних сторін: орієнтованих на футбол вболівальників, відсутність міжетнічних конфліктів, а також багату літературну спадщину.
Видання також зазначає, що деякі спостерігачі вважають, що небезпеки расизму в Україні – завищені.
«Журналіст, який уважно слідкує за українським футболом Юрій Бендер каже, що обидва провідні клуби «Динамо» і «Шахтар» регулярно випускають на поле 5-6 чорних гравців, і вони не піддаються насильству. Бендер вважає, що багато звітів з цього питання є «сенсаційними». Незважаючи на недоліки демократії Україна є більш плюралістичною та менш расистською, ніж її сусід Росія, яка переконала ФІФА присудити їй чемпіонат світу-2018. Англійські вболівальники також їздять в інші місця, де є проблеми в області прав людини, такі як Казахстан. Але за відсутності позитивних повідомлень та на тлі збільшення побоювань расизму, багато з них не поїдуть в Україну», – пише The Guardian.