«Шлях до оновлення» — постійна експозиція в Національному музеї Китаю на площі Тяньаньмень у Пекіні — розповідає про «століття приниження» Піднебесної. Починаючи з опіумних воєн, виставка показує історію виникнення Комуністичної партії та становлення Народної Республіки 1949 року. Експозиція закінчується чохлами для мобільних телефонів і космічною апаратурою — плодами однопартійного урядування.
У листопаді 2012-го виставку відвідав Сі Цзіньпін. Він щойно став п’ятим (починаючи від Мао Цзедуна) верховним лідером Китаю, і тоді він уперше з’явився на публіці в ролі керівника партії. У той час його вважали реформатором економіки. Але виступ Сі Цзіньпіна в музеї економіки не стосувався. У промові вперше прозвучала тема, яка згодом стане його гаслом. В оточенні інших членів політичної верхівки країни — Постійного комітету Політбюро — він говорив про «найбільшу китайську мрію — відродження китайської держави». Незабаром балада «Китайська мрія» очолила хіт-паради. По всій країні висіли плакати із зображенням щокатої керамічної фігурки в червоних шатах, яка цю мрію, вочевидь, уособлювала.
У вересні цього року, напередодні однієї з найважливіших за його головування подій, Сі Цзіньпін повторив усе знову. На іншій виставці комуністичних досягнень і знову в оточенні прислужників із Політбюро він повторив: завдання партії — втілити «мрію про національне оновлення». Ця думка важлива. Вона свідчить про його нинішні пріоритети, і це не економіка, а влада Комуністичної партії й становище Китаю у світі.
Читайте також: США та Китай вирішили посилити тиск на Північну Корею
Через п’ять років після того першого візиту Сі Цзіньпін проводить щось на зразок ревізії. 18 жовтня він відкрив з’їзд Комуністичної партії, який відбувається кожні п’ять років і є найважливішою подією партійного календаря. Близько 2300 делегатів збирається у Великому залі народів напроти Національного музею обговорити статут партії та призначити новий Центральний комітет у складі 205 членів, який керуватиме країною аж до наступного з’їзду.
Зазвичай керівники партії обіймають найвищу посаду 10 років, тож Сі Цзіньпін зараз дійшов до екватора. Виникає слушна нагода запитати: що він намагався зробити й наскільки йому це вдалося? І, безвідносно до успішності чи провальності його дій, чи робить він те, що потрібно?
Сі Цзіньпін вважає себе третім керівником-реформатором на рівні з Мао Цзедуном і Ден Сяопіном. Мао зберіг цілісність країни й заснував комуністичну державу. Ден скерував Китай на шлях до заможності й (з офіційного погляду) врятував партію від зваб демократії. Мета Сі Цзіньпіна — повернути Піднебесній законне місце в центрі світу й знову врятувати партію, цього разу вже від самої себе.
роректор Центральної партійної школи (навчального закладу для вищих державних службовців) Хе Їтін недавно написав, що сучасну історію Китаю можна поділити на три періоди: період Мао, період реформ та відкритості (тобто Ден Сяопіна) і період після 2012 року (тобто Сі Цзіньпіна). У вступі до опублікованої в липні книжки «Думки Сі Цзіньпіна» (збірник нарисів) зазначено: «Китаю потрібні герої, які можуть привести нове покоління мислення і досягнень, героїв на зразок Мао Цзедуна, Ден Сяопіна і Сі Цзіньпіна». Сі Цзіньпін позиціонує себе їхнім справжнім наступником.
Головний
Особисті повноваження Сі Цзіньпіна відображають його уявлення про власну високу місію. Він лідер держави, керівник партії, а в липні державні ЗМІ називали його верховним головнокомандувачем — востаннє такий титул присвоювали Ден Сяопіну. Сі височіє над бюрократією, немов Колос, змістивши й замінивши майже всіх керівників партійних осередків та місцевих очільників у 31 провінції Китаю, а також значну частину вищого командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК). На партійному з’їзді відставка чекає більше членів ЦК, аніж зазвичай, тож Сі зараз має нагоду розставити на ключових посадах ще більше своїх союзників. Також з’їзд, напевне, дає йому щось на зразок ідеологічного авторитету, посилаючись на його праці з комунізму в партійному статуті (у чому було відмовлено двом його попередникам). Це зробить Сі Цзіньпіна ідеологічним арбітром у Китаї.
Його попередників Гу Цзіньтао і Цзян Цземіня було призначено переважно для продовження економічних реформ Ден Сяопіна. Сі Цзіньпіна було призначено для порятунку партії. Сама думка про необхідність рятувати Комуністичну партію звучить цікаво. У Китаї щороку відбуваються десятки тисяч антиурядових виступів, але все це місцеві заворушення, здебільшого реакція на жадібність влади на місцях. На державному рівні партії нічого не загрожує. Здається, вона одужала після кривавих подій на площі Тяньаньмень у 1989 році.
Але Сі Цзіньпіну у 2012-му все бачилося не так. У його розумінні (і в розумінні тієї частини еліти, яка обрала його лідером) на партію насувалася екзистенційна загроза. Згодом він скаржився, що «серед її членів, навіть серед вищих кадрів, є ті, чиї переконання недостатньо міцні й хто не відданий партії». Партійці були корумпованими, не сплачували партійних внесків (2% заробітної плати для тих, хто отримував більше ніж 10 тис. юанів ($1520) на рік), більше не вірили в комунізм. Були навіть розмови про те, щоб перейти до демократичнішої системи влади.
Хибним шляхом
На думку Сі Цзіньпіна, це був шлях до загибелі. «Якщо бойовий дух низький, організація кульгає, дисципліна й етика не контролюються, — писав він, — то зрештою ми не просто зазнаємо невдачі, а… може повторитися трагедія імператора Чу (вбитого у 202 році до н. е. — Ред.)». Проте його лякає не давня історія, а розпад Радянського Союзу. Для нього партія — це початок і кінець усього («на сході, заході, півночі чи півдні — скрізь і все веде партія», писав він). Якщо вона розвалиться, розвалиться й країна. Китайські лідери пояснюють колапс СРСР недостатньою впевненістю в собі російських комуністів. Вони рішуче налаштовані ніколи не допустити нічого схожого в Китаї. Сі Цзіньпін сказав, що росіяни виявилися «недостатньо чоловіками», щоб постояти за свою партію. Він від самого початку вирішив бути достатньо чоловіком.
Сі має все для того, щоб виправдати надії партії. З 2008-го по 2013-й він очолював Центральну партійну школу. Також був головою провідної малої групи з партійного будівництва (провідні малі групи — це впливові комітети, які узгоджують роботу партії та уряду). Провів більше часу за внутрішньопартійною роботою, ніж будь-хто інший після Ден Сяопіна.
Читайте також: The Economist: Сі Цзіньпін зосередив більше влади, ніж будь-який китайський лідер за останній час
Найвідоміша з його кампаній спрямована на боротьбу з корупцією. З 2012 року Центральна комісія з перевірки дисципліни (ЦКПД) — головний антикорупційний орган — відкрила дисциплінарні провадження проти 1,4 млн членів партії. Але це лише частина ширшої роботи з насадження дисципліни. На засіданні напередодні з’їзду Політбюро доповіло, що «для партії сувора самодисципліна у всіх сенсах ніколи не закінчиться».
Дисципліна вимагає самоконтролю. Сі Цзіньпін започаткував так звані збори демократичного життя для партійців, щоб ті могли обміркувати свою поведінку й вчилися бути прикладом. По суті, це заняття з ідеології. Лідери партії завжди проводили ідеологічні кампанії, але Сі Цзіньпін до них особливо небайдужий. У 2016-му він навіть започаткував онлайн-кампанію, заохочуючи партійців переписувати статут партії від руки, як неслухняних школярів. Сі Цзіньпін повертає комуністичному Китаю комуніста.
Дисципліна вимагає відданості. У статті в головному партійному журналі Qiushi, опублікованій раніше цього року, сказано: «Не буває відданості на 99,9%. Є тільки 100-відсоткова чиста й абсолютна відданість, і нічого меншого». Інституції, які не можуть досягти необхідного рівня підлабузництва, відчувають наслідки. Сі ослабив Комуністичний союз молоді Китаю — колись впливову організацію, через яку до влади прийшов його прем’єр-міністр Лі Кецян, а ще попередник Сі на посаді глави держави Гу Цзіньтао. Назвавши Союз відірваним від народу, забюрократизованим і пихатим, Сі змістив його лідера, посадив одного з керівників за ґрати й розпустив школу при цій молодіжній організації.
Партію, на думку Сі Цзіньпіна, слід повернути до колишньої форми, тому він хоче значно посилити контроль над нею. Партійці, які працюють у компаніях (зокрема, на спільних із закордонними партнерами підприємствах), стали вимагати права затверджувати рішення щодо інвестування. Учені, які й раніше мали обмежену свободу у своїй науковій діяльності, тепер не можуть досліджувати такі незручні питання, як, наприклад, культурна революція. Державним газетам відверто заявили, що їхня робота — служити партії. Звісно, саме так завжди й було, але попередня влада заохочувала їх висвітлювати й негативні факти. Сі Цзіньпін закрутив гайки скрізь, де могла існувати бодай найменша загроза партійній монополії на владу, заарештував десятки правозахисників та ухвалив новий закон, який ускладнить життя благодійним організаціям.
Про маневри
Сі Цзіньпін збільшив вплив партії на НВАК, розширивши роль Центральної військової комісії — органу, через який партія контролює армію. У 2015 році комісія перебрала на себе багато функцій, за які раніше відповідав військовий штаб, як-от контроль за логістикою. Цього року підвищено статус головного офісу комісії, її керівник дістав просування по службі, а вказівки з офісу — статус військових розпоряджень.
А головне — Сі Цзіньпін змінив баланс влади між партією та урядом. Маргіналізував свого прем’єр-міністра Лі Кецяна. Прем’єр-міністри раніше відповідали за економіку, а тепер, здається, головною інституцією в економічній політиці стала провідна мала група з поглиблення реформ, яку очолює Сі Цзіньпін. Голова ЦКПД Ван Цішань сказав цього року, що «між партією та урядом немає розділення». Порівняйте це з виступом Ден Сяопіна в 1980 році: «Для нас настав час розрізняти обов’язки партії та обов’язки уряду й припинити підмінювати першим друге». Намагаючись зміцнити партію, Сі повернув годинник майже на 40 років назад.
З цього погляду кампанія вдалася. Коли Сі Цзіньпін тільки змінив свого попередника на посаді, партія нагадувала підприємство, працівники якого прогулювали роботу, не вірили в його бізнес-модель і шахрували з видатками у велетенських масштабах. Тепер люди сплачують внески. Більше не чути жодних громадських обговорень «сінгапурської моделі» чи якого-небудь іншого варіанта майбутнього Китаю без партії.
Посилилася особиста влада Сі. І поки що без серйозного опору з боку народу. Це одна з небезпек його програми. Від нього особисто залежить так багато, що з його відходом виникає загроза тотального колапсу. Або ж він може піддатися спокусі лишатися при владі й надалі. За словами одного ліберального оглядача, Сі скривдив надто багатьох, щоб піти у відставку спокійно. Добре це чи погано, а він почав перетворювати партію на ефективніший інструмент контролю.
Але то тільки початок, і йому це відомо. Кожен лідер від часів Мао мучився з питаннями легітимності Комуністичної партії, і Сі тут не виняток. Кілька років поспіль зростання економіки забезпечувало партії її «мандат небожителя». Але зараз воно сповільнюється, нерівність поглиблюється, а тривоги середнього класу через проблеми з житлом, освітою та охороною здоров’я не заспокоїш, докинувши ще відсотковий пункт до ВВП.
У нього є мрія
Мрія про оновлений Китай, який знову пануватиме над усім «під небесами», може бути популярною. І якщо Сі вдасться забезпечити своїй країні повагу за кордоном, то це може конвертуватися в повагу до партії вдома. Власне, його другий клопіт у «Китаї та світі», і він підпирає собою перший.
Як видно з візиту Сі до музею, мрія про оновлення виникла ще до обрання президентом США Дональда Трампа. Але трампівський націоналізм у дусі «Америка передусім» дав Сі нагоду домагатися глобального лідерства. У січні 2017 року він заявив на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, що Китай повинен «очолити економічну глобалізацію». Через місяць додав, що Китай повинен «повести міжнародну спільноту до справедливішого й раціональнішого нового світового порядку».
Ці гасла підкріплюються величезними сумами грошей. Ініціатива Сі під назвою «Один пояс — один шлях» — це найамбітніший його зовнішньополітичний проект, що передбачає витрати сотень мільярдів доларів на інфраструктуру в понад 60 країнах Азії та Європи. Якщо він вдасться, то євразійська торгівля з центром у Китаї зможе змагатися з трансатлантичною торгівлею із центром в Америці.
Читайте також: В ООН розповіли, які країни лідирують за кількістю страт
Сі агресивніше обстоює претензії своєї країни в Південно-Китайському морі. Торік трибунал ООН відкинув ці претензії. Китай швидко переконав Філіппіни, які порушили відповідну справу, відмовитися від своєї юридичної перемоги в обмін на щедрі інвестиції. Реформи в армії зробили її більше орієнтованою на зовнішній світ. Раніше її завдання передбачали здебільшого оборону та контроль над населенням країни. Сі наростив Військово-Морський флот, створив нові «командні центри відповідно до театрів воєнних дій» для проекції сили за межі країни й відкрив першу закордонну військову базу Китаю в Джибуті.
А ще він серйозно розширив діяльність Китаю за кордоном, спрямовану на «купівлю» впливу. Піднебесна давно послуговується такими інструментами м’якої сили, як Інститути Конфуція. Вони ознайомлюють іноземців із китайською мовою та культурою. Також партія вкладає гроші в роботу ЗМІ на Заході й намагається використовувати діаспору як агентів державної політики. Коротше кажучи, Сі відмовився від поради Ден Сяопіна, аби в зовнішній політиці Китай «поводився непомітно й ніколи не претендував на лідерство».
Чи вдалося Сі Цзіньпіну притрусити партію зоряним пилом легітимності, чого він так прагне, сказати важко. За результатами торішнього опитування, проведеного американським дослідницьким центром Pew, лише 60% китайців сприймають участь Піднебесної в глобальній економіці позитивно. Разом із тим цьогорічним хітом кінопрокату став «патріотичний» фільм «Воїни-вовки-2», у якому китайський солдат убиває поганих хлопців по всьому світу. Тож диктування своєї волі іноземцям може виявитися популярним.
Зусилля Сі, можливо, і дали змішані результати, але не тому, що провалилися. Як й у випадку з його партійними реформами, він може вважати, що почав свою роботу добре. Величезний чиновницький апарат Китаю впритул зайнявся проектом «Один пояс — один шлях». Піднебесна підкріплює свої претензії в Південно-Китайському морі, формуючи нову реальність: розбудовує військову інфраструктуру на власноруч насипаних островах. Зараз країна загалом має репутацію лідера в глобальних перемовинах щодо протидії змінам клімату.
Чи не єдиний серйозний збій у претензіях Сі на лідерство стався в Північно-Східній Азії. Його небажання стримувати програму Кім Чен Ина зі створення ядерної зброї змушує Америку більше займатися Азією й збільшує шанси того, що Японія та Південна Корея колись таки створять власну ядерну оборону. Це навряд чи відповідатиме інтересам інших країн, особливо Китаю.
Одним словом, Сі може озирнутися назад із почуттям задоволення від досягнення подвійної мети. Але залишається глибше питання: а чи відповідає ця мета інтересам його країни? Протягом наступного десятиріччя розгоряться проблеми, які зараз тільки тліють. Особливо гостро постане питання браку води, що історично є одним із найсерйозніших у Китаї. повітря отруюватиметься ще більше, дедалі більше отруєної землі лишатиметься без використання. Перше покоління, народжене після запровадження політики однієї дитини, досягає шлюбного віку, але в ньому хлопці кількісно переважають над дівчатами. Заходи з регулювання чисельності населення тільки поглибили цю нерівність. Крім того, доведеться зайнятися величезними боргами місцевих адміністрацій і державних підприємств.
За межами партії
Спільним для всіх цих проблем є те, що значна частина найефективніших рішень генерується зовні, а не всередині партії. Екологічні групи з допомогою громадськості можуть тиснути на тих, хто забруднює довкілля. Якщо преса матиме більшу свободу, вона проливатиме світло на різні порушення, корупцію, шахрайство. Зростання конкуренції в бізнесі, як і суворіше обмеження видатків, зменшило б надлишковий борг державних підприємств і місцевих адміністрацій.
Але Сі рухається протилежним курсом: обмежує пресу, закриває неурядові організації та звужує простір для публічної дискусії. Слід віддати йому належне: він робить це не тому, що не зважає на проблеми Китаю. Просто китайський лідер вирішив, що дозволити їх вирішення можна лише партії. І якщо вона не зможе це зробити, проблеми залишаться невирішеними.
У 1980 році Ден Сяопін виступив перед Політбюро й закликав чіткіше розмежовувати партію та державу, застеріг від зосередження надто великої влади в одних руках (через це «може виникнути самоуправство у владі», сказав він). А ще висловився за передбачувану та організовану передачу влади наступникам. Сі Цзіньпін нехтує всіма добрими порадами Ден Сяопіна. Йому самому це може піти на користь. А Китаю?
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com