Кольм Стенсон возить мене по графству Літрім і показує нові лісові насадження. У цьому куточку Ірландії неподалік кордону з Північною Ірландією хвойні дерева ростуть чи не на кожному кроці. Ця експансія не просто видимість. Стенсон, поліцейський і власник тваринницької ферми, отримав недавно рахунок від свого постачальника кормів. А разом із ним — брошуру з рекламою легких прибутків, котрі можна мати, перетворюючи сільськогосподарські угіддя на ліси. Лісогосподарства рекламують цей бізнес серед місцевих фермерів-тваринників. Ліс «наступає», каже Стенсон.
У 1920 роках, коли Ірландія стала незалежною, дерева вкривали лише близько 1% її території (220 тис. акрів, або ж 90 тис. га). Колись безкраї ліси зникали століття за століттям. Люди вирубували їх на дрова й щоб звільнити місце під пасовища та поля щонайменше з IV тисячоліття до нашої ери; деякі види дерев знищили хвороби. Починаючи з XVII століття більшість позосталих дерев вирубали на кораблі або перепалили на деревне вугілля, щоб розкочегарити промислову революцію.
Нині ж ліс вкриває майже 11% Ірландії, і це не враховуючи невеличкі гаї чи окремі дерева. Держава запланувала довести заліснення до 18% на 2046-й. Ірландія відстає. Та все-таки за цей рік там повинні насадити близько 6 тис. га нових дерев, при чому вирубок майже не буде. Це частина загальної тенденції: заліснення Заходу.
Площі зелених насаджень зростають майже в усіх європейських країнах. Позаяк багато з цих лісів ще молоді, кількість деревини в них збільшується швидше, ніж їхні площі. Насадження Європи додають трішки більше ніж 1,1 млн м3 деревини на день. Для порівняння: об’єм заліза в Ейфелевій вежі дорівнює приблизно 930 м3. Російські ліси розширювалися повільніше у відсотковому відношенні з 2005-го по 2015-й, але завдяки розмірам Росії в абсолютному виразі перегнали весь Європейський Союз загалом. У США зараз ліси займають третину площі, збільшившись на 2% за минуле десятиріччя. Та сама тенденція навіть в Австралії після затяжного скорочення.
Лісові магістралі
Вирубування лісів у Південній Америці та Африці справедливо привертає найбільше уваги борців за збереження довкілля. Ці втрати гігантські й дорівнюють майже 4,8 млн га на рік, що набагато переважає нарощення площ в інших регіонах. Проте заліснення багатих країн і досі — одна з наймасштабніших у світі змін у землекористуванні. Воно здається так само невідворотним, як вирубування лісів у бідніших регіонах. І в нього є ще й чимало критиків.
Частково збільшення лісових масивів — це результат змін на продовольчих ринках. Найкращі сільськогосподарські землі стали продуктивнішими, багаті країни почали імпортувати більше продовольства, а маргінальні території перестали використовуватися для звичайних сільськогосподарських цілей. Чи не найшвидше в Європі ліси ростуть на високих, посушливих ділянках, де фермери колись ледве животіли, розводячи овець і кіз чи вирощуючи оливи. Зараз ці насадження вкривають дві третини Каталонії, і за століття їхня площа дуже зросла. В Америці лісові площі за останнє десятиріччя найшвидше поширилися в штатах Оклахома і Техас, де ґрунти нейтральні. «Земля, що гарно ореться, завжди буде доброю», — каже Томас Стрейка, який вивчає лісове господарство в університеті Клемсона. Але «значну частину землі не варто було засівати взагалі».
Читайте також: Хитрощі корпорацій
Лісів більшає також і тому, що цьому сприяє держава через закони й субсидії. Підтримка заліснення має довгу історію та починається з французького указу про ліси 1669-го. У Європі політику в цій галузі диктувала війна: країнам був потрібен ліс для військових кораблів, а потім, після Першої та Другої світових воєн, вони намагалися самотужки забезпечити запаси цього товару. В Америці постійна наявність дешевої вітчизняної деревини вважалася основною умовою для виникнення середнього класу домовласників.
З 1990-х років більшого значення набули екологічні міркування. Ліси дедалі частіше потрібні для поглинання значних опадів, для проживання диких видів і для зменшення рівня вуглекислого газу в повітрі. Політики підкреслюють, що колись їхні країни були вкриті густими зеленими насадженнями (навіть якщо ті зникли багато століть тому, як в Ісландії). Деякі європейські країни почуваються не у своїй тарілці в цьому товаристві: маючи незначні площі лісів, вони нарікають на те, що значно відстають від середнього для ЄС рівня.
Хоч би які були причини, держави не шкодують грошей на лісове господарство. У Британії ліси не обкладаються податком на приріст капіталу (хоча земля під ними може оподатковуватися). Якщо купити ліс із доходами від ділової активності (продажу), податок відтерміновується. Продажі деревини не обкладаються ні корпоративним, ні прибутковим податком. Ліси можна передавати в спадок без відповідної сплати. І якщо в Європі багато виплат сільськогосподарським виробникам не мають прив’язки до обсягу продукції, то субсидії на ліс заохочують насадження. В Англії тариф становить £1,28 ($1,72) на дерево, плюс гранти на облаштування огорож і воріт. Як кажуть, гроші на деревах не ростуть. А дерева на грошах — так.
Проте насадження лісів популярне далеко не скрізь. З червня по жовтень цього року лісові пожежі в Іспанії та Португалії забрали понад сотню людських життів і затягнули димом небо над Європою. Частковою причиною їх називають поширення привезених порід дерев, особливо евкаліпта. Цей австралійський «іммігрант», насадження якого фінансував, зокрема, і Світовий банк, росте так швидко, що ще до десятирічного віку вже може використовуватися для переробки на целюлозу. Його деревина також легкозаймиста та «вистрілює» жаринами на велику відстань. Уряд став обмежувати насадження евкаліпта, щоб не допустити перетворення країни на «Евкаліптугалію», за висловом однієї екологічної організації.
Це дерево стало цапом-відбувайлом, на якого списують масштабнішу проблему, вважає Марк Кастельну, експерт із пожежної безпеки в Іспанії. Справжня біда в тому, що ліси в Португалії та Іспанії швидко розширюються, а про наслідки майже не дбають. За хорошого догляду евкаліптові плантації не становлять найбільшої небезпеки. Куди гірші недоглянуті, із запущеним підліском і сухостоєм, а також дикі зарості на покинутих фермах. Пожежі, які виникають у таких лісах, перекидаються по верхівках дерев і горять так енергійно, що загасити їх неможливо.
В Ірландії критика звернена в іншому напрямку. Тут найчастіше трапляються ялина ситхінська — швидкоросле, вологостійке хвойне дерево з тихоокеанського узбережжя США. Кажуть, що її плантації позбавлені життя: це вертикальні темно-зелені пустелі. Через них, мовляв, розоряються сільські громади, а фермери покидають свої землі. А ще вони нібито не пасують до переважно пасторального краєвиду. Інший фермер із графства Літрім Ґеррі Макґаверн каже прямо: хвойні ліси «не пейзаж».
Читайте також: Порошенко підписав указ щодо розвитку лісового господарства
Перше звинувачення безпідставне. Британський орнітолог Марк Вілсон каже, що на хвойних плантаціях живе більше птахів на гектар, ніж на сільськогосподарських угіддях. Головно тому, що там більше комах. Звісно, для деяких птахів таке середовище підходить краще, ніж для інших. Наступ хвойних на Британію й Ірландію збільшив популяції чижів і шишкарів, які полюбляють селитися між ялин і сосон. Вподобали хвойні ліси й ворони, що вже не так добре, бо вони нищать гнізда рідкісних птахів, наприклад кульонів.
Другий закид, що лісництво витісняє інші галузі сільського господарства, лише частково слушний. Лісові субсидії та закони й справді спричинили перекоси на земельному ринку Ірландії. Фермери, які насаджують ліси, отримують щедрі виплати на 15 років, ще й звичайні фермерські субсидії. Років за 20 до того моменту, коли хвойні можна буде різати, їх часто продають пенсійним фондам та в інші інвестиційні проекти.
Заліснені площі в Ірландії майже ніколи не повертаються під сільське господарство. Щоб сприяти пришвидшенню державної програми із заліснення, уряд вимагає, щоб місця вирубок засаджувалися новими деревами (на що субсидії вже не видаються). Ірландія також забороняє комерційне заліснення найбідніших ґрунтів, де молодим саджанцям доведеться боротися за виживання. Почасти через це ліси поширюються з гір і пагорбів на низовини, розповідає Стівен Меєн, радник із лісового господарства при сільськогосподарській і продовольчій організації Ірландії Teagasc. Волонтерська організація сільської молоді Macra na Feirme, яка лобіює інтереси молодих ірландських фермерів, стверджує, що через лісові субсидії родючі землі не потрапляють на ринок.
І все-таки дерева ростуть там тому, що цього хочуть фермери. Багато в кого є принаймні один неродючий, болотистий клапоть, де грузне худоба й добре росте тільки очерет. Фермер Стівен Стронґ із графства Міт засадив 80 акрів зі своїх 500 ялиною ситхінською, ялиною європейською, дубом і ясеном. Дерева вимагають набагато менше уваги, ніж вівці, які там раніше паслися («де вівці, там і клопіт», каже він). Лісове господарство особливо приваблює селян старшого віку, які хочуть спокійно відійти від справ. У 2015 році 45% нових лісоплантацій в Ірландії належали власникам від 60 років.
Читайте також: Єврокомісія звинуватила Польщу в порушенні європейських природоохоронних законів
Останнє обвинувачення — що ліси невпізнавано змінюють ірландську природу — в яблучко. Захисники лісів згадуватимуть пущі та гаї минулих часів. Але люди в селі звикли до тих краєвидів, які вже є, і часто не хочуть, щоб вони мінялися. Стенсона з графства Літрім непокоїть не лише те, що постійний наступ дерев витісняє фермерів і заважає йому купувати нові ділянки, а й те, що за ними не видно світла в сусідів уночі. В Америці та Німеччині люди виросли на уявленнях про красу лісових пейзажів, увічнених пензлями Каспара Давида Фрідріха й Альберта Бірштадта. Ірландський живопис і поезія, навпаки, оспівують пагорби, болота й ферми. У своєму «Покинутому селі», надрукованому 1770-го й, можливо, навіяному сценами з рідної Ірландії, Олівер Ґолдсміт оплакує перетворення привітного краєвиду з розсипаними тут і там доглянутими фермами й млинами на мовчазні «безлюдні луки» та «зарослі зіллям стежки».
Зелена гавань
Однак Ірландії та іншим країнам доведеться звикати до зелених «загарбників». Спільна сільськогосподарська політика ЄС повинна змінитися у 2020 році. Ніхто ще не знає чому, але можна спокійно битися об заклад, що субсидії сприятимуть обмеженню викидів парникових газів. Очевидно, це означатиме більше грошей на ліси, які вбирають двоокис вуглецю, і менше на тваринництво, яке є джерелом викидів метану. Керівник лісового господарства Green Belt Джон О’Рейллі побоюється, що за наступні кілька років темпи заліснення Ірландії можуть впасти нижче за 6 тис. га на рік: цей рівень він вважає необхідним для забезпечення сталого розвитку галузі. О’Рейллі також непокоїться через Brexit, тому що Британія — головний ринок для ірландського лісу. Але довготермінові перспективи лісового господарства його зовсім не лякають.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com