На російському Далекому Сході 9 вересня гриміла музика, літали ракети й пеклися млинці. На набережній портового тихоокеанського міста Владивосток було встановлено величезний екран, на якому впереміш можна було побачити північнокорейський армійський хор, що виконує патріотичні пісні, кадри зі спаленням американських прапорів і ракетами, які врізаються в Капітолійський пагорб. За кількасот миль на північний захід звідти російські, китайські та монгольські військові готувалися до спільних навчань, приурочених до Східного економічного форуму — триденного щорічного зібрання, організованого Владіміром Путіним.
На острові Русскій, сполученому з Владивостоком новісіньким мостом, Путін і глава КНР Сі Цзіньпін їли ікру та виголошували тости під горілку. Російська молодь танцювала під стару радянську естраду між павільйонами в східному стилі. Усе це символізувало нову, покращену дружбу Росії з Китаєм, якій дали друге дихання санкції Заходу після анексії Криму 2014 року і торговельна війна КНР зі США.
Читайте також: Die Welt: усі проти Трампа, Росія як молодший партнер Китаю
Поворот РФ до Азії, як не раз обіцяв Путін, мав змінити життя малонаселеного російського Далекого Сходу. Проте досі слова розходилися з ділом. Навіть якщо особисті стосунки двох лідерів процвітають, партнерство дуже залежить від військової співпраці та політичної орієнтації.
Єдиною значною економічною домовленістю, про яку повідомили під час форуму, стала згода китайського гіганта інтернет-торгівлі Alibaba об’єднати зусилля з Фондом національного добробуту Росії та близьким до Кремля олігархом Алішером Усмановим, який контролює популярні в РФ медіа-портали, що є конкурентами Facebook, і створити спільну платформу. Ця угода (ще не підписана) свідчить про те, що РФ від Піднебесної потрібні не тільки гроші, а й технології.
Головними вигодонабувачами повороту Росії в бік Китаю стали близькі до Путіна особи та державні компанії, як-от нафтогазові гіганти Газпром і Роснефть. Загалом китайські вкладення в РФ відносно скромні. Точні цифри назвати важко, позаяк багато інвестицій із Піднебесної надходить у Росію через Сінгапур та інші офшори, але з 1991-го їх оцінюють у $40 млрд, причому половина припадає на останні шість років. Це мізер порівняно з європейськими інвестиціями в РФ та китайськими в Європі. Лише крихітна частина тих коштів потрапляє на російський Далекий Схід, а присутність Китаю там обмежується здебільшого дрібними виробниками та фермерами. Приватний бізнес не поспішає: йому бракує стимулів та історій успіху.
Китай досі дивиться на Росію переважно як на джерело енергоносіїв і сировини. Його торговельна війна з Америкою збільшуватиме попит на ці статті. Особливо КНР цікавить соя, а російські політики обіцяють дати китайським інвесторам 1 млн га землі на її вирощування. Проте дослідження, проведене владивостоцьким експертом із питань Китаю Іваном Зуєнком, показує, що в регіоні не дуже багато доступних земель, а вирощування сої вже майже сягнуло піка. На його думку, такі обіцянки — це імітація діяльності. Результатом стануть великі, але марні очікування і неминуче розчарування.
Деякі російські компанії нарікають, що Піднебесна створює торговельні бар’єри для їхніх продуктів, а сама заполонила ринок РФ товарами, які часто йдуть в обхід митниці — через бідні країни Середньої Азії, як-от Киргизстан, що є членами Митного союзу.
Читайте також: Геометрія глухого кута
Попри всі розмови про тісніші зв’язки, російські пункти переходу на кордоні з КНР більше нагадують хліви, ніж ворота за кордон. Два запроектованих мости до Китаю, які мали символізувати покращення, стали символами прірви між очікуваннями та дійсністю. Один із них — залізничний, запланований понад десяток років тому для зменшення відстані під час перевезення російської залізної руди до Китаю, — буквально висить у повітрі. Китайці давно закінчили свою частину мосту до лінії по течії річки Амур, де пролягає кордон, але росіяни заледве почали свій, набагато коротший, відтинок. Пропустивши вже чимало дедлайнів, тепер вона обіцяє здати свою чергу наступного літа, а також двосмуговий автомобільний міст між Благовєщенськом, що мало змінився від радянських часів, і Хейхе, колишнім селом, яке перетворилося на мегаполіс із населенням 1,6 млн і численними хмарочосами.
Рука Москви
Одна з основних перешкод для покращення відносин — російський апарат державної безпеки, який усе ще дивиться на Китай (та й на простих росіян теж) із великою підозрою. Місцеві мешканці, навпаки, вбачають у Піднебесній радше невикористані можливості, ніж загрозу, й обурюються колоніальним ставленням Москви до регіону. За словами місцевого науковця Віктора Ларіна, третина населення російського Далекого Сходу вважає політику Кремля щодо них однією з трьох найбільших загроз для безпеки поряд із міжнародним тероризмом. Податкові пільги не дуже допомогли змінити такі настрої.
Обурення всім цим позначилося на останніх регіональних виборах, де підтримані Кремлем кандидати набрали мало голосів і були змушені йти в другий тур, що стало ляпасом для центрального уряду. Поки ідеологи намагаються переконати росіян, що їхня доля пов’язана з авторитарним Китаєм, на Далекому Сході (і в Росії, і в Піднебесній) люди, схоже, більше прагнуть до західного способу життя і таких інститутів, як майно та права людини. Іронія полягає в тому, що конфронтація РФ із Заходом і слабкий захист прав власності зменшують її привабливість для Китаю, банки якого неохоче ведуть бізнес із людьми та інституціями під санкціями. І тут не допоможуть ні північнокорейські хори, ні горілка, ні ракети.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com