Один із найважливіших кроків на шляху до Homo sapiens зробила перша риба, яка виповзла на суходіл. Це і метафоричний, і буквальний крок. Але важко точно встановити, коли саме він відбувся. З одного боку, результат залежить від визначення «суходолу». Пересування по багнюці з однієї водойми до іншої за допомогою плавців, які на той момент еволюціонували в такі, що давали змогу «ходити» морським дном (як у сучасних целакантів), відбувалось, імовірно, ще до періоду 385 млн років тому.
До періоду, що почався 375 млн років тому, у нащадків цих перших «ходунів» розвинулися чотири кінцівки, чітко подібні до ніг. То були вже не риби, а тетраподи (чотириногі). Проте на їхніх ногах могло бути аж по вісім пальців, які, якщо судити з вигляду, не могли надійно підтримувати тварину на суші. Тобто можна твердити, що навіть на цьому етапі справжній крок на суходіл зроблено ще не було.
Усе це відбувалось у Девонському періоді, коли в океанах уже кишіло організмами, не менш різноманітними, ніж сучасні, а от на континентах життя тільки-но починалося. Судинні рослини (більші за мохи й печіночники) щойно еволюціонували. Швидко розвивались і комахи. Але великих наземних тварин не було. Тож для чотириногих еволюційні ворота до нового ареалу відчинялися навстіж. Але тоді, 359 млн років тому, девон закінчився масовим вимиранням такого масштабу, як і зникнення динозаврів. Після цього тетраподи майже повністю зникають зі скам’янілостей, які охоплюють період тривалістю 25 млн років. З’явившись знову в так званому нижньому кам’яновугільному періоді, вони вже справді відповідають своєму потенціалу. Тепер це справжні наземні тварини з п’ятипалими кінцівками, достатньо сильними, аби підтримувати їх без опори на воду. Як відбулася ця трансформація, досі було загадкою.
Цей період невідомості у 25 млн років відомий під назвою «провал Ромера» — на честь американського палеонтолога ХХ століття Альфреда Ромера, який першим його зауважив. Але зараз він уже не є невідомістю. Команда мисливців за скам’янілостями на чолі з професоркою Кембриджського університету Дженніфер Клак шукала й аналізувала матеріал виходів нижньокарбонових порід у Шотландії. У своєму звіті в журналі Nature Ecology and Evolution доктор Клак та її колеги повідомляють, що ідентифікували й назвали п’ять доти невідомих видів тетраподів із періоду «провалу», а також зібрали рештки семи інших, поки що не названих. Отже «провал» може пояснюватися тим, що людям раніше бракувало свідчень про нього, а не тим, що в історії тваринного світу справді трапився розрив, спричинений девонським масовим вимиранням.
Серед відкриттів цієї команди вчених — види від невеликих, завбільшки з тритона, до таких, що сягали розмірів крокодила (на малюнку можна побачити, як їх уявляє собі художник). Головне враження: деякі з них явно були пристосовані до тривалого пересування суходолом, чого їхні девонські предки робити не могли. Схоже, що «провал Ромера» збігається з тим часом, коли тетраподи перейшли до чітко наземного способу життя.
Але це ще не все. Одна з найбільших інтриг серед знахідок команди — результат аналізу анатомії скам’янілостей. Його проводили, щоб визначити спорідненість їх між собою, а також і з ранішими та пізнішими тваринами. Висновок: під час «провалу», ймовірно, відбувся великий еволюційний розкол між амфібіями й так званими амніотами. Останні — це тварини (зокрема, сучасні рептилії, птахи та ссавці), у яких є яйця складної будови в оболонці, що амортизує і захищає ембріон під час його розвитку. Саме в амніотів розвинулася яєчна шкаралупа, що дало їм змогу відірватися від води й відкладати яйця на суші.
Інакше кажучи, через «провал Ромера» тепер, схоже, перекинуто місток. Це допомагає зрозуміти не лише коли тетраподи стали наземними тваринами, а й коли з’явились амніоти. А позаяк людина як ссавець також належить до амніотів, то з погляду вивчення людської еволюції це подвійний здобуток.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com