Які зміни можуть принести одні-єдині вибори! «Те, як решта світу дивиться на Європу, змінилося за лічені місяці», — каже Жерар Местралле, очільник двох великих французьких енергетичних компаній Engie та SUEZ, а ще член ради директорів у німецькій Siemens — найбільшій машинобудівній компанії регіону. Прихід до влади нового, налаштованого на реформи, президента Емманюеля Макрона у Франції та перемога його партії на виборах сприяє тому, що настрій змінюється з похмурого на радісний.
Местралле озвучує думки багатьох керівників бізнесу, коли говорить про «реальну надію й ентузіазм», а ще про сподівання, що новий президент уже за кілька місяців «розблокує» другу за величиною економіку єврозони. Макрон почне розморожувати активність бізнесу, каже Местралле, із реформи жорсткого законодавства про ринок праці (та передбачає спрощення умов найму на роботу і звільнення працівників), а також зі зниження податків (корпоративного з 34,4% до 25%). Очікуються також заходи зі стимулювання підприємництва й молодих технологічних компаній. Усе це може звучати надто оптимістично, але Местралле просто підсумовує радісний настрій, що шириться Європою.
Щоправда, оптимізм у бізнесі у Франції та деінде почав проявлятися ще до тріумфу Макрона. Поступова поява життєствердного духу живилася поліпшенням європейської економіки (завдяки здешевленню нафти), сприятливою кредитно-грошовою політикою та дешевизною євро. Виробники вже менше бояться, що президент США Дональд Трамп почне задушливу для торгівлі конфронтацію з Китаєм, тож експорт процвітає.
Німецькі компанії давно у виграші від стабільної економіки вдома та власної експортної потужності. Але тепер подібний попутний вітер дме й у вітрила більшої частини європейських компаній: 19 економік єврозони сукупно демонстрували зростання на рівні 2,3% річних у першому кварталі 2017 року. Це майже вдвічі вище, ніж у США. За даними опитувань, виробники в Іспанії та Португалії налаштовані найоптимістичніше за останніх кілька років. Величезний іспанський виробник одягу для мас-маркету Inditex, який збуває свій товар переважно в Європі, відзвітував 14 червня про бум продажів та прибутків за перший квартал року.
Читайте також: Вибори у Франції: мозаїка з сюпризом
Упевненість бізнесу зміцнює й імовірність переобрання Анґели Меркель на посаду канцлера восени. Вона сигналізує, що приєднається до Макрона у справі проведення реформ на європейському рівні, спрямованих на стимулювання росту. Їх давно обіцяють і не виконують. Але вони можуть передбачати пришвидшення у справі створення єдиного цифрового ринку й стимули для транскордонного злиття компаній та появи промислових й інших компаній-чемпіонів. У Парижі говорять про те, що слідом можуть початися аналогічні транскордонні злиття банків — раніше це гальмували націоналістично налаштовані політики, щонайменше у Франції.
Доба відродження
Ксав’є Ньєль, засновник великої французької телекомунікаційної групи Iliad, яка збирається цього або наступного року розширювати бізнес і на Італію, каже, що глибша інтеграція необхідна, якщо європейські компанії хочуть адекватно рости (нещодавнє опитування серед керівників європейського бізнесу засвідчило, що 60% хочуть «більше Європи»). Ньєль вважає, що Франція постане в ролі жвавого центру для технологічного бізнесу: невдовзі в Парижі відкривається величезний інкубатор для стартапів Station F, збудований за його кошти. Але для того, щоб такі компанії росли так само стрімко, як і американські, каже він, Європа має «уніфікувати всі фіскальні правила й норми» в межах дійсно єдиного ринку.
У німецькому аналітичному центрі Ifo говорять про «ейфорію» в країні після років стриманого економічного зростання. Індекс ділового клімату там сягнув піка, небаченого з 1991 року, коли Німеччина об’єдналася. В Асоціації німецьких торговельно-промислових палат кажуть, що 25 тис. її членів звітують про «більш ніж будь-коли раніше» оптимістичні очікування.
Особливо на стійкий висхідний вектор сподіваються виробники капітальних товарів. Яскравий приклад оптимізму тут — гамбурзька компанія Jungheinrich, яка є одним із найбільших у Європі виробників автовантажного й іншого обладнання й роботодавцем для 15 тис. осіб. Її чисті продажі в першому кварталі підскочили на 19% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Частково це через те, що її обладнання купують інші компанії в Європі. Фіндиректор фірми Фолькер Гюс описує «стійке пожвавлення бізнесу»: від харчової й автопромисловості до роздрібних секторів. Jungheinrich інвестує цього року на 13% більше у виробництво, аби задовольнити вищий попит.
Таку динаміку підігріває й засилля злиттів і поглинань навіть попри те, що за Атлантичним океаном вони загальмували. Один із її показників (враховує кількість оголошених транзакцій з американськими та європейськими компаніями за перші п’ять місяців року) вказує на $172 млрд загальної вартості угод злиттів і поглинань, що на 80% більше, ніж в аналогічному періоді 2016 року. Bloomberg підраховує всі такі угоди з європейськими компаніями за перший квартал — їх цього року більше на 34%, ніж попереднього.
Читайте також: Задача для Макрона: не стати Обамою
«Це відчувається. Висить у повітрі, справжня радість», — каже про бізнесову лихоманку після перемоги Макрона Форрест Алон, американський юрист, що працює в Парижі та спеціалізується на злиттях. Серед помітних таких угод — спроба об’єднання італійського та іспанського операторів платних доріг (якщо відбудеться, то це буде найбільшим поглинанням десятиліття в Іспанії) й узгоджене злиття американської Praxair і німецької Linde у газовій сфері на $70 млрд.
Деякі з цих транзакцій відображають слабкість і порівняну дешевизну європейських компаній не менше, ніж повернення оптимізму. Ті за останнє десятиліття відстали від своїх глобальних конкурентів, тож якісь із них стали вразливими перед хижаками з корпоративного світу. У 2007 році 14 із сотні найбільших (за ринковою капіталізацією) лістингових компаній були європейськими. Сьогодні — тільки 7. Однією із серйозних причин такого скочування донизу є фрагментація ринку, яка турбує Ньєля.
Втім, покупців також приваблюють компанії, що пропонують перспективу збільшення прибутків, і скидається на те, що саме європейські нарощуватимуть надходження в результаті активізації їхніх економік. В Іспанії через відродження автовиробництва SEAT (дочірня компанія Volkswagen) повернулася до прибутковості вперше за останнє десятиліття. Португальські експортери й турфірми звітують про стрімке зростання. У Франції компанії ВПК сподіваються, що розмови про збільшення оборонних бюджетів у Європі у відповідь на непевність у підтримці НАТО з боку США обернуться новими замовленнями для них.
Читайте також: Партія Макрона матиме абсолютну більшість у парламенті
Виробники пожвавилися навіть в Італії, що економічно відстає. Альберто Бомбассі, який представляє виробника гальмівних систем Brembo, каже, що його компанія почувається добре завдяки зростанню продажів авто в його країні та стрімкому росту експорту. Якщо ще й менше щаститиме популістам із «Руху 5 зірок», а колишній прем’єр-центрист Маттео Ренці поверне свої позиції, це може обернутися в Італії сприятливішим для бізнесу політичним кліматом (хоча раніше подібні сподівання неодноразово розбивалися).
Але справжня перевірка полягатиме в тому, чи зважаться компанії трансформувати свій оптимізм у збільшення інвестицій. Ті необхідні для, наприклад, оцифрування бізнесу (тут бізнес із континентальної Європи відстає). Нещодавнє дослідження 2 тис. європейських компаній від консалтингової фірми McKinsey виявило, що вони досі тримають гроші під матрацом на випадок майбутнього спаду. Їхні сукупні корпоративні заощадження оцінено у близько €2 трлн. Наразі інвестиції тільки повернулися до абсолютних рівнів, що спостерігалися перед фінансовою кризою 2007–2008 років, а у відносному вираженні залишаються низькими.
Це результат не жорстких умов кредитування, а страху, що досі актуальний. В середньому респонденти планують сукупно збільшити інвестиції на 6.9% за наступні три роки. Це навряд чи можна назвати бумом. Але McKinsey одержали відповіді ще до того, як до влади прийшли Макрон у Франції й інші центристи в Австрії, Нідерландах. Реформи від цих політичних лідерів поки що не є доконаним фактом. Але якщо керівники європейського бізнесу вірять у перспективу змін, довести це просто: знову почати витрачати гроші.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com