Коли в березні Європейський Союз і Туреччина дійшли домовленості, покликаної обмежити кількість шукачів притулку, які масово їдуть до Європи, багато хто в Брюсселі сповнився обережного оптимізму. Канцлер Німеччини Анґела Меркель заявила, що угода пропонує «надійне пан’європейське рішення». Туреччина в обмін на безвізовий режим для частини своїх громадян, €6 млрд допомоги на організацію побуту біженців і поновлення перемовин щодо можливого вступу до ЄС у майбутньому зобов’язалася приймати назад мігрантів, які вже дісталися Греції, і тримати власні кордони на замку. Коли перед Європою маячила перспектива напливу ще мільйона втікачів цього року, угода видавалася єдиною можливістю перетворити хаос на сякий-такий порядок.
Рух біженців до Європи справді пішов на спад (див. «Від повені до потічка»). Але сама домовленість бачиться дедалі песимістичнішою. Вона загрожує як репутації ЄС, так і його відносинам із Туреччиною, від берегів якої до Європи торік вирушали сотні тисяч біженців.
Коли угоду уклали, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган узагалі перестав приховувати диктаторські замашки, немов демонстративно підкреслюючи, що може безкарно нехтувати європейськими нормами. 22 травня він замінив прем’єр-міністра й автора угоди Ахмета Давутоглу лояльним до влади Біналі Йилдиримом. Вигнання Давутоглу відбулося безперешкодно й безжально. Якщо не зважати на кілька туманних згадок про партійну єдність, ніхто у владній Партії справедливості та розвитку особливо й не намагався якось пояснити відхід очільника правлячого кабінету.
Йилдирим пообіцяв зберегти статус Ердогана як лідера партії та президента з фактично виконавчими повноваженнями. За два дні до того турецький парламент зняв недоторканність із депутатів. Це дасть прокуратурі змогу переслідувати 50 із 59 його членів від прокурдської Демократичної партії народів, причому більшість із них — за звинуваченнями в тероризмі, що притягнуті за вуха. Ердоган закидає їм ведення пропаганди на користь незаконної збройної організації — Робітничої партії Курдистану. Вони на те рішуче заперечують.
А ще президент почав сильніше тиснути на ЗМІ й тих, хто може виступати проти нього. У травні повідомляли, що за перші чотири місяці цього року втратили роботу майже 900 турецьких журналістів, а 33 було заарештовано. Прокуратура порушила понад 1800 справ за підозрою в обрáзі Ердогана після обрання його очільником держави у 2014 році. Його руки тягнуться навіть за межі Туреччини. У квітні він скористався положенням про образу глав інших держав у Німеччині й висунув вимогу віддати під суд коміка Яна Бемерманна за виступ на телебаченні із сатиричним віршем, у якому Ердогана згадано в різних непристойних контекстах.
Усе це налякало чиновників у Брюсселі. 23 травня Меркель визнала, що безвізового режиму для Туреччини до липня (як дещо нереалістично домовлялися в березні) не буде. Анкара ще не виконала останніх 7 умов ЄС із 72, зокрема стосовно випуску біометричних паспортів, успішної боротьби з корупцією, покращення співпраці у випадку прохань про екстрадицію, а також найконтроверсійнішого пункту — звуження широкого антитерористичного законодавства, яким держава послуговується для переслідування журналістів, учених і політиків. Рада Європейського Союзу розробляє нові правила, які полегшили б Європі відтермінування лібералізації візового режиму на півроку або й узагалі його скасування, якщо зміняться обставини. Такі викрути можуть зробити безвізовий порядок прийнятнішим для європейців, які бояться нелегальної імміграції з Туреччини. Але вони ж таки додадуть цинізму угоді.
Читайте також: Непростий союз. Як у Туреччині сприймають членство країни в НАТО
За словами наукового співробітника брюссельського аналітичного Центру Карнеґі — Європа Марка П’єріні, проблема в тому, що питання лібералізації візового режиму, вступу до ЄС та імміграції взагалі не можна було змішувати. Туреччина вже багато років домагається скасування віз. Включення цього питання до угоди про біженців перетворює його на винагороду за те, що Анкара виконує брудну роботу замість Європи, але не робить турків рівноправними з ЄС. Крім того, угода дає Ердоганові козир: якщо безвізового режиму не буде, він знову може впускати біженців до Європи. А там хаос викличуть навіть кілька тисяч: Греція досі не дає ради 50 тис. біженців, які застрягли в країні від березня.
Якщо візовий режим скасують, Європа може втратити значну частину важелів впливу на Туреччину. «Європейці переоцінюють привабливість своєї пропозиції», — вважає Г’ю Поп, директор із комунікацій та зв’язків із громадськістю неурядової організації International Crisis Group. Вступ до Євросоюзу сьогодні не такий привабливий, як у середині 2000-х, коли Анкара проводила реформи. Підтримка ЄС серед турків зросла: за даними одного опитування, 62% бажають вступу до спільноти, тоді як у 2015-му таких було 42%. Але майже 7 із 10 думають, що їхню державу туди ніколи не приймуть.
Читайте також: Туреччина запровадила візи для російських далекобійників
Найгірше те, що європейські лідери, схоже, готові занижувати планку, аби тільки угода запрацювала. У березні, коли турецька влада захопила редакцію колись критичної газети Zaman, мало хто виступив із протестом. Нерішуче говорили про інші порушення, зокрема обстріли житлових районів під час сутичок із курдськими повстанцями. Якщо візовий режим скасують після того, як Анкара лишень злегка підкоригує свої закони, репутація ЄС може зазнати ще більшої шкоди. Багато хто в Брюсселі не в захваті від того, що Європа аж настільки пожертвувала власними принципами, як каже депутат Європарламенту від Нідерландів Марітьє Схааке. Такими діями ЄС ніби говорить: «Якщо ви нам дуже-дуже потрібні, то предметом обговорення стає будь-що». Утім, зрозуміло одне: не факт, що ЄС домігся б кращої домовленості.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com