К орабель Dignity 1 закінчив першу рятувальну операцію до світанку: зняв 114 мігрантів без спеціальних жилетів із гумового суденця, яке дрейфувало в Середземному морі. Екіпаж, до складу якого входять лікар і дві медсестри з «Лікарів без кордонів» (корабель належить організації), перевірив, кому з новоприбулих потрібна невідкладна допомога. Не встигли вони закінчити роботу, як дістали виклик допомогти ірландському військовому кораблю Samuel Beckett, також задіяному в пошуково-рятувальних операціях. Кільком мігрантам, яких той підібрав, знадобилася невідкладна медична допомога: вони дістали хімічні опіки від пального, котре витікало на човні, що вже тонув. Увечері італійська берегова охорона доправила на борт іще 196 осіб. До півночі на Dignity 1 зібралося вже 417 мігрантів. На носі судна відгороджене від інших тіло 23-річної нігерійки Джой, яка була на сьомому місяці вагітності. Вона надихалася випарів бензину й померла від серцевого нападу.
Хтось із людей, підібраних на Dignity 1, покинув домівку через переслідування. 14-річний сомалієць Гасан, якого врятували за день до того (на фото), втікає від громадянської війни. Дорога сюди зайняла в нього п’ять місяців: три з них хлопчина провів у Лівії, де спав у стійлах для худоби. 20-річний Кайфа з Ліберії добирався через Гвінею, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер і Лівію; за його словами, на батьківщині його заарештували за участь у мирному протесті. Багатьом дорогою доводиться неабияк натерпітися. У 21-річного Аруни зі Сьєрра-Леоне перелом руки — наслідок побоїв контрабандистів, а спина посмугована їхніми нагаями. Неподалік голосить нігерійка: її двох дітей змило за борт до того, як наспіла допомога.
Але більшість їде по якусь роботу, часто щоб допомагати родинам, котрі залишилися на батьківщині. Люди говорять про втечу від злиднів, утім, більшість назбирала-таки чималі суми на оплату цієї подорожі, нерідко з допомогою родичів. Інші розрахуються після прибуття до Європи: тут на них, не виключено, чекає індустрія проституції, хоч вони, може, і не усвідомлюють такої перспективи. У цю путь часто вирушають без особливих планів і з дуже розпливчастим уявленням про те, куди вона приведе наприкінці.
Читайте також: Непристойна аргументація
20-річна вагітна Метте з Кот-д’Івуару, піддавшись раптовому пориву, втекла від жорстокого чоловіка, коли він лишив двері незамкненими. Крізь сльози сказала, що надивилась і натерпілася «багато чого в цьому світі», але готова на будь-яку роботу, щоб забезпечити дитину. Медики записують її на консультацію до психолога відразу по прибутті до Італії. 27-річний нігерієць Смарт посварився з братом, і той вирішив його вбити. Молодик розповів про це чоловікові, чию машину мив, і той звів його з контрабандистами, які переправляють нелегалів. Незабаром Смарт уже їхав до Лівії, пересідаючи з одного авто в інше. 17-річний сомалієць Башир — один із небагатьох, хто має бодай якесь уявлення, куди хотів би потрапити — до Женеви. Чув, що там є штаб-квартири багатьох неурядових організацій. «Може, вони мені зарадять», — каже хлопець.
Наважитися на мрію
Мігранти відчалюють до Європи на човнах уже кільканадцять років. Але за кілька останніх їх різко побільшало. Торік Середземне море подолав мільйон із лишком осіб. Найбільше — близько 850 тис. — добиралося з Туреччини до Греції. Переважно це сирійці, які втікали від кривавої війни в себе на батьківщині. Цей несподіваний наплив мало не розвалив європейську систему надання притулку.
Для вирішення проблеми на тривалу перспективу потрібен мир у Сирії, а він так і не став ближчим ані на крок. Утім, як виявилося, зменшити потік мігрантів за час війни в цій країні таки можливо. У березні ЄС домовився з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом про повернення до його країни всіх сирійців, які дісталися Греції. Поки що назад відправили небагатьох, але кількість прибулих до грецьких берегів упала від 55 тис. у лютому до 3 тис. у серпні: дедалі менше сирійців наважувалося на подорож.
Нині головним шляхом міграції до Європи знову став довший і небезпечніший маршрут центральною частиною Середземного моря, з Лівії до Італії. За останні роки наплив тих, хто прибуває до європейських берегів. помітно зріс і в 2015-му сягнув 150 тис. (2011-го було зареєстровано 64 тис. мігрантів). Усе-таки менше, ніж у пік напливу маршрутом Туреччина — Греція, але в цьому випадку проблема навіть гірша. Потік практично неможливо зупинити. Він бере початок у десяти з лишком різних країнах і рухається мінливими мережами контрабанди людей. Більшість тих, хто дістається Європи, трактують як економічних мігрантів, а не біженців. Але в Лівії, де від 2011 року немає уряду, панує таке беззаконня, що повертати туди людей не можна. Не завжди можливо відсилати біженців на батьківщину й тому, що уряди їхніх держав часто відмовляються їх приймати. Тож більшість, попри відмову в наданні притулку, зрештою залишається в Європі.
Неповоротка юридична система Італії затягує час, який новоприбулі проводять у невідомості. У державному притулку для мігрантів у місті Катанія на острові Сицилія молодий гамбієць Джозеф, який потрапив до Італії 2014 року, розповідає, що йому відмовили в наданні притулку, але він оскаржив це рішення. Багато хто в його становищі йде в тіньову економіку. У сицилійській столиці Палермо багато мігрантів живуть у районі Балларо, де процвітає торгівля наркотиками. Хтось починає займатися проституцією.
Коли в Лівії при владі був Муаммар Каддафі, Італія уклала з ним угоду про повернення мігрантів, які намагалися перетнути море. Але після його смерті в 2011 році цю домовленість ніхто не виконує, і в 2012-му Європейський суд з прав людини постановив, що така процедура порушує закон про права людини.
Відтоді ЄС реагує на кожну кризу в міру її виникнення замість того, щоб скласти послідовний план. У 2013 році італійський уряд почав пошуково-рятувальну операцію Mare Nostrum: тоді із хвиль урятували 150 тис. осіб за один рік. Потім інші європейські країни (особливо Британія) заявили, що порятунок мігрантів лише заохочує останніх до такої подорожі, і цю операцію замінили менш масштабною, проводячи її ближче до італійського узбережжя. Але тих, хто намагається перетнути море, поменшало зовсім неістотно, а кількість загиблих зросла.
Потім ЄС узяв на мушку контрабандистів. У травні 2015-го почав операцію «Софія»: патрульні військові кораблі намагалися знищувати судна, запідозрені в контрабанді, біля лівійського узбережжя. Часто ВМФ буває задіяниий і в рятувальних заходах. Утім, як наслідок — маршрут став іще небезпечнішим, а от лави охочих його пройти не надто порідшали. Відомо, що цього року в центральній частині Середземного моря загинули або зникли безвісти 3173 мігранти, тоді як у 2015-му таких було 2794 (справжні цифри будуть більшими).
Читайте також: Приготувати паспорти?
Італійський прокурор із Палермо Калоджера Феррара розповідає, що тільки-но правоохоронці виявляють і заарештовують одну групу контрабандистів, котрі перевозять людей, відразу виникає нова. І зловмисники вдаються вже до інших методів, реагуючи на зміни в тактиці боротьби з ними. Коли військові трощили дерев’яні судна законопорушників, ті переходили на легкі гумові човни, які важко помітити на горизонті й пального на яких вистачає лише на те, щоб дістатися до міжнародних вод, де пасажирів-мігрантів можуть помітити рятувальники й підняти на борт корабля. Один із урятованих Dignity 1 розповів, що отримав від контрабандистів супутниковий телефон, із якого мав набрати номер італійської берегової охорони, а потім викинути його у воду, щоб не відстежили, кому він належав.
Маршрути, якими африканські мігранти дістаються лівійського узбережжя, утворюють павутину, що вкриває цілий континент (див. мапу). У ній конспіративні квартири, посередники та водії, об’єднані нетривкими особистими знайомствами. Багато хто добирається туди через Агадес, останній населений пункт перед Сахарою на півночі Нігеру. Це запилюжене місто, де мешкає 120 тис. осіб, виникло тисячоліття тому як перевалочний пункт для караванів, що везли до Західної Африки сіль і золото. Тепер тут процвітає торгівля людьми.
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), яка спостерігає за пунктами пропуску, через Агадес у бік Лівії від лютого до кінця вересня цього року пройшло близько 270 тис. людей. Частково це були місцеві жителі, які їздили на короткочасні заробітки, попри громадянську війну в країні. Але більшість — молоді чоловіки із західного узбережжя Африки, які не планують повертатися додому.
Ці мігранти часто проводять час на «конспіративних квартирах», які мешканці Агадеса називають «гетто». На червоних сталевих дверях однієї з них — невеличкого будиночка на глухій вуличці — англійською нашкрябано: «Ласкаво просимо!», але картина за дверима відкривається зовсім не затишна. У страшенно задушливому приміщенні завбільшки з готельний номер лежить десяток-другий молодиків (здебільшого з Гамбії та Сенегалу). На земляній долівці валяються упаковки мийних засобів, пачки з-під цигарок; по кутках у купу звалені наплічники та одяг. Звідси шукачі долі збираються їхати пікапами через пустелю до Лівії, переплисти Середземне море й нарешті дістатися Європи.
Шані, господар одного з таких гетто, пояснює, як воно працює. Мігранти приходять до нього через посередника, який має зв’язки з контрабандистами в них на батьківщині. Платять тому за перевезення; Шані садовить їх на замовлений транспорт. За кожного отримує фіксовану таксу. Посередник віддає гроші, коли мігрант перетне пустелю і приїде до міста Сабха в Лівії.
Мігрантів підохочують родичі, друзі, що вже пройшли цей шлях, а також вербувальники, котрі обіцяють не подорож, а прогулянку, та ще й дешеву. Комусь здається, що це «лишень 15 км морем до Італії», — розповідає Моріс Міанґо, голова відділення МОМ в Агадесі. Інші не знають, що в Лівії точиться війна або що їм доведеться перетнути пустелю. І багато з них не розуміють, що в Європі вони, можливо, не матимуть права працювати чи навчатися.
Типовий мігрант — 21-річний Алігер Сілаг із Гамбії, якого на цю подорож підбив родич із Осло. Він позичив гроші в рідних і заплатив 19 тис. гамбійських даласі (близько $450) перевізникові нелегалів, щоб дістатися до Лівії. Тепер у гетто — знову чекає на гроші: через здирництво на офіційних пропускних пунктах поїздка обійшлася йому куди дорожче, ніж очікував. Схоже, хлопець не знає, що Осло — це у Норвегії, і не має жодного уявлення, яким чином туди потрапити з Італії. Його мета — «роздобути грошей, щоб допомогти своїй родині», як він каже. Але юнакові невтямки, що для роботи йому знадобляться (бодай теоретично) документи.
Куди завгодно, аби не залишатися тут
На думку Пітера Тінті й Тьюздей Рейтано, авторів книжки «Мігрант, біженець, контрабандист, рятівник» («Migrant, Refugee, Smuggler, Saviour»), дорога до Європи через Лівію стала популярною серед жителів Чорної Африки у 2012 році завдяки сирійським біженцям, які діставалися до Лівії через Єгипет. Вони були значно заможніші за місцевих, і саме їхній попит створив мережі нелегальних перевізників. Коли потік тих різко зменшився, контрабандисти взялися за вихідців із Лівії або країн на південь від Сахари, аби утримати попит, а згодом — за вербувальників у Західній Африці, які можуть приводити більше клієнтів.
Проте, на відміну від сирійців, жителі Чорної Африки багато не заплатять. Коли прибутки незаконних перевізників людей упали, вони почали визискувати мігрантів дужче. У транзитному центрі МОМ люди розповідають жахливі історії про те, як їх грабували або тримали в заручниках задля викупу. «У Лівії всі мають зброю, — каже 34-річний камерунець Марсель Калла, — навіть діти». Коли в Марселя закінчилися гроші, його посадили під замок і морили голодом два місяці. Він розповів, що ув’язнених разом із ним жінок ґвалтували. Звільнили його лише тоді, коли якийсь нігерієць змилувався над ним і допоміг повернутися в Агадес.
Донедавна контрабанду людей в Агадесі практикували цілком відкрито, як каже Міанґо. Більшість мігрантів змогли законно приїхати до Нігеру як громадяни Економічного співтовариства країн Західної Африки. Вони зазвичай приїжджали на автобусну станцію, знімали в банку гроші й ішли до контрабандистів. Пробувши кілька днів у гетто, вирушали далі. По понеділках каравани білих пікапів Toyota, кожен із яких вміщає близько 25 пасажирів, ревучи двигунами, мчали в пустелю.
Читайте також: На Егейському фронті затишшя
Від серпня уряд Нігеру дотримується ухваленого торік закону, яким передбачено кримінальну відповідальність за контрабанду людей, і зафіксованих МОМ виїздів до Лівії поменшало. У вересні організація зареєструвала близько 27 тис. випадків перетину пустелі — набагато менше, ніж у піковий період травня (72 тис.). Цей спад почасти пояснюється погодою: з наближенням зими в Європі переплисти море важче. Але, за словами Міанґо, виявилися дуже ефективними й нові обмеження. У контрабандистів конфісковують автомобілі, і вже 22 з них сидять за ґратами.
Попри те, контрабанду людей радше загнали в підпілля, ніж завдали їй сильного удару. Замість виїжджати безпосередньо з Агадеса Шані тепер платить водіям із пустельного племені туарегів за перевезення своїх підопічних, схованих у вантажівках, до оазису, що за 80 км від міста. Там їх пересаджують на пікапи, якими вони долають решту шляху через пустелю. І ці вантажівки тепер уже не об’єднуються в каравани, а курсують поодинці пізно вночі, тримаючись глухих вуличок. Щоб покрити додаткові витрати, Шані підвищив ціну, яку бере з посередників, від 90 тис. франків КФА з мігранта (близько $150) до 105 тис. Хабарі поліції на блокпостах (їх мають давати шукачі кращої долі) також різко зросли.
І продовження цих переслідувань іще під питанням. Новий закон було прийнято після активного тиску Європи; уряд Нігеру отримав €596 млн ($656 млн) прямої допомоги в бюджет, які має бути виплачено за шість років. Але у травні, після угоди між ЄС і Туреччиною, Нігер заявив, що для боротьби з контрабандою людей йому потрібен іще €1 млрд. Міграція — зручний спосіб витягнути гроші з Європи. Але, мабуть, не більше.
І справді, в урядовців згаданих країн достатньо причин не зачіпати цієї торгівлі. «Міграція — це мережа впливових людей, у яких є гроші», — каже мер Агадеса, туарег Рісса Фелту. Регіон навколо міста дуже постраждав після падіння Каддафі. Туарегам його щедрість давала вигоди: його портрети досі висять у домівках по всьому місту. Від уряду Нігеру ці люди не в захваті. Фелту заперечує, що міграція дуже вигідна Агадесові, але визнає: якщо її перекрити, наслідки будуть болючі. «Провідники й водії не мають інших можливостей заробити», — каже він. Без роботи їх легко вербуватимуть повстанці-ісламісти, як це трапилося з багатьма туарегами в сусідньому Малі.
За останні місяці кількість мігрантів, які відмовилися від наміру потрапити до Європи і яким МОМ допомагає повернутися на батьківщину, зросла. Калла — один із них. За його словами, думка про Європу була надто спокусливою, щоб від неї відмовитися. «Ти думаєш, що гроші там на дорозі валяються. Як тут не загорітися? Контрабандисти сказали, що це буде просто казка, а не подорож — майже як літаком». Але він більше не погодився б іще раз перетнути Лівію «за жодні мільйони».
Якщо ці слова будуть почуті, вони можуть когось стримати. Іще більший ефект мало б повернення на батьківщину мігрантів, яким відмовлено в притулку в Європі. Окрім того, ЄС повинен докладати максимальних зусиль, щоб знищити бізнес-модель контрабандистів, хоча це важко без функціонального державного апарату в Лівії, з яким можна було б співпрацювати. Важливим кроком для Європи, на думку директора МОМ у Римі Федеріко Соди, став би дозвіл легально мігрувати для некваліфікованих африканців у певній кількості. Відтак частина мігрантів перейшла б від непостійних і небезпечних каналів до більш керованих, а Європа використовувала б економічні переваги імміграції, як-от зменшення сезонного дефіциту робочої сили.
Посилення антиміграційних настроїв по всьому континенту, напевне, робить це неможливим із політичного погляду. Але без такої політики потік африканців, які ризикують усім заради кращого життя в Європі, не зупиниться. Із розвитком бідних країн, як каже співробітник Центру глобального розвитку з Вашингтона Майкл Клеменс, рівні еміграції зазвичай підвищуються, доки річний ВВП на особу там сягає $7–8 тис. Більшість африканських країн набагато бідніші за цей показник: дохід на особу в Гамбії дорівнює лишень близько $500 за рік.
«Ми тут, тому що заповнюємо порожнечу», — каже Ніколас Папахрізостому, керівник «Лікарів без кордонів» на борту Dignity 1. Він бідкається, що ця доброчинна організація була заснована не для проведення рятувальних операцій. Корабель курсуватиме у водах Середземного моря ще кілька тижнів, доки зіпсується погода й вирушити з Лівії стане майже неможливо. Але на початку наступного року він повернеться.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com