Перетинаючи кордон із Північною Ірландією до себе додому на південь, юний Ґабріель Д’Арсі завжди упрівав. Але це все тому, що на ньому завжди було забагато одягу. У 1960-х родина Д’Арсі регулярно їздила на Північ скуплятися дешевим одягом. Дорогою назад діти натягали на себе все куплене й тулилися, наче капуста, на задньому сидінні, а ірландські митники з усмішками вдавали, що шукають у машині контрабанду. Нині Д’Арсі (генеральний директор ірландської молочної компанії LacPatrick зі складною системою ланцюжків постачання по обидва боки кордону) боїться, що через Brexit знову повернуться ті небезпеки, із якими ірландці вже встигли попрощатися.
Усе, в чому непохитно переконані прихильники Brexit, не вписується в неоднозначну ситуацію Північної Ірландії. Поговоріть із будь-яким ірландським чиновником, і відразу почуєте, що уряд Її Величності це зовсім не продумав. Після майже півторарічного жування жуйки стало зрозуміло, що не можна примирити бажання Британії вирвати цю провінцію з єдиного ринку ЄС і його митного союзу та встановити прозорий кордон із республікою, понад 300 пропускних пунктів на якому перетинає 110 млн осіб щороку.
Ця проблема не терпить зволікання. Британія планувала відкласти вирішення питання з кордоном до початку торгових перемовин із ЄС, згоду на які вона сподівається отримати на саміті наступного місяця. Натомість прем’єр-міністр Ірландії Лео Варадкар і його гострий на язик міністр закордонних справ Саймон Ковені пригрозили заветувати це, якщо Британія не зможе запропонувати «індивідуальні рішення» про те, як можна обійтися без справжнього кордону. Ірландське питання несподівано стало найбільшою перепоною в перемовинах щодо Brexit. Ще більше ускладнює ситуацію те, що уряд Терези Мей у Лондоні підтримують північноірландські юніоністи, які не хочуть чути про жодні кроки, що можуть послабити зв’язки з «великою землею». У самій Північній Ірландії триває криза: від січня там немає уряду.
Чиатйте також: Ні туди, ні сюди: Яким є початок переговорів про вихід Великої Британії з ЄС
Членство Ірландії в ЄС, куди вона вступила разом із Британією 1973 року, допомогло диверсифікувати економіку й відірватися від великої сусідки, особливо після запровадження в 1993-му єдиного ринку. Згодом воно також дало змогу покращити англо-ірландські відносини. Brexit — це загроза не лише процвітанню Ірландії. Він також розводить обидві країни, які переживали золоту добу добросусідства, по протилежних кінцях стола на перемовинах і підставляє їх під приціл жовтої преси (британський таблоїд The Sun порадив ірландському прем’єрові «стулити пельку й поводитися по-дорослому»). Але членство Ірландії в ЄС дає їй принаймні кращі позиції (у дипломатії та економіці), щоб перечекати негоду.
Північну Ірландію, усі прикордонні регіони якої проголосували за збереження членства в ЄС, непокоять гірші проблеми. Хоча Страсноп’ятнична угода 1998 року, що допомогла покласти край десятиліттям протистояння, і не змогла зменшити розкол у суспільстві, через який розгорялося насильство, вона принаймні заспокоїла делікатні питання власної ідентичності. За умовами угоди, північні ірландці можуть мати громадянство Британії, Ірландії або обох країн. Ця провінція має статус, відмінний від інших країн Сполученого Королівства, і гарантами його виступають як Британія, так і Ірландія. Спеціальні органи вирішують спільні питання, починаючи з продовольчої безпеки й закінчуючи водними шляхами сполучення.
Закладений в угоді «принцип консенсусу» залишає республіканцям півночі можливість возз’єднання з Ірландією, у разі якщо вони матимуть підтримку більшості. За словами Ковені, вільна торгівля без контрольно-пропускних пунктів стала «великим цілителем» для прикордонних регіонів. Зараз муніципалітети Деррі-Страбейн (на півночі) і Донегол (по інший бік кордону) використовують спільний регуляторний простір Євросоюзу та пропонують себе інвесторам як єдину економічну одиницю — «Північно-західний регіон Ірландії».
Читайте також: Туманне майбутнє
Brexit руйнує це все, і економічні наслідки особливо тяжкі для досі проблемної півночі. Джон Брутон, який у 1990-х роках на посаді прем’єр-міністра Ірландії доклався до створення умов для мирного врегулювання, називає «показовим» те, що Париж, Берлін і Рим серйозніше ставляться до Страсноп’ятничної угоди, ніж Лондон. Про відновлення повномасштабного протистояння не йдеться. Але громадський лідер із північноірландського прикордонного міста Лондондеррі Джим Родді каже, що за останній рік значно зросла активність збройних формувань та організованих злочинних угруповань. Він боїться, що після Brexit ситуація може погіршитися.
Неприємний вибір
Якщо Brexit — трагедія для Ірландії, то він принаймні дав її політикам шанс проявити себе. Жоден європейський уряд не приготувався краще. Ірландські дипломати швидко переконали своїх європейських колег дивитися на прикордонне питання як на пріоритет у перемовинах щодо Brexit і відтоді не відступають. Нині, коли Варадкар шукає нагоди скористатися цим важелем, йому слід діяти обачно й не перестаратися, щоб не отримати Brexit без будь-яких умов (що було б катастрофічним для Ірландії), а також не випробовувати терпіння тих держав ЄС, які питання кордону не вважають життєво важливим.
Втомившись від штампів, якими їх годують британські політики, ірландці просувають власні ідеї. Вони хочуть письмових гарантій від Мей, які так чи інакше залишать Північ у межах регуляторної та митної системи ЄС, що зменшить потребу перевірок на кордоні. Ірландські та європейські політики вивчають вже наявні приклади співпраці в масштабах цілого острова (наприклад, в електроенергетиці) як можливі моделі. Дехто ставить за зразок Гонконг чи Макао, у яких є незалежна від Китаю торгова політика. ЄС готовий до співпраці: цього тижня Мішель Барньє, представник ЄС у перемовинах щодо Brexit, заявив, що Північній Ірландії потрібне «особливе рішення» і що Британія повинна швидко надати свої пропозиції.
Британці-юніоністи сприймають це як закордонне втручання, яке й спонукало їх насамперед до виходу з ЄС. Таке побоювання має сенс: ірландці відхрещуються від будь-яких посягань на Північ, але всякий план прив’язати її до республіки неодмінно означатиме віддалення від королівства. Однак ця дилема висвітлює суть проблеми. Британці допомогли поховати привидів минулого, звільнивши північних ірландців від необхідності робити чіткий вибір «або — або» між Британією та Ірландією. Проголосувавши за вихід із ЄС, вони знищили цю конструктивну невизначеність. Деякі питання краще залишати без відповіді. Але Brexit робить це неможливим.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com