«Якщо хочеш перевірити характер людини, дай їй владу». Для тих, хто сидів напроти Дональда Трампа за знаменитим письмовим столом «Резолют» в Овальному кабінеті, цей крилатий вираз Абрагама Лінкольна звучав не так уже й оптимістично. Уже з першого після обрання президентом США інтерв’ю для The Economist, яке було присвячене економічній політиці й дане за п’ять днів до звільнення директора ФБР Джеймса Комі, складалося враження, що найвпливовіша посада у світі змінила Трампа. Невимушений шарм, який він випромінював, даючи інтерв’ю під час торішньої президентської кампанії в затишному офісі на 26‑му поверсі «Трамп-тауер», набув суворіших нот. Помітний раніше контраст між уважним Трампом у приватному спілкуванні й публічним Трампом — нетерпимим демагогом на зустрічах із виборцями — став не таким різким. Мабуть, його радникам, серед яких Ґері Кон і Стів Мнучин (обидва були на інтерв’ю весь час із Трампом в Овальному кабінеті), а також Джаред Кушнер, Райнс Прібус і віце-президент Майк Пенс (приходили на окремі фрагменти розмови), вдається втримувати свавільного президента в чіткіших межах. Проте коли мова про його економічну програму, схоже, важить лише один голос — Трампів.
Чи існує таке явище, як трампономіка, ми запитали президента на самому початку розмови. Він кивнув. «Насправді йдеться про самоповагу нації. Йдеться про торговельні угоди, які мають бути справедливими».
Такий пріоритет незвичний для очільника Білого дому — республіканця. Але не для Трампа. Він давно озвучує суперечливі позиції з більшості питань. Однак зберігає рідкісну послідовність у тому, що торговельні угоди Америки вигідні іншим країнам світу. З огляду на це ще дужче вражає відсутність інтересу в Трампа до нюансів тих угод, проти яких він так запекло виступає. Одного разу він списав усе, чим, на його думку, грішить Північноамериканська угода про вільну торгівлю (NAFTA), на те, що представники США постійно перебувають у меншості в її арбітражній групі, яка складається із п’яти осіб: «Судді — три канадці й два американці. Ми завжди програємо!». Але насправді в таких групах можуть бути в більшості представники як Сполучених Штатів, так і Канади.
Читайте також: Зустріч голів держав НАТО: дебют Трампа та невпевненість європейських партнерів
Думки Трампа про недоліки торгового режиму США показують, як його мисленням керують опортунізм та інстинкти. Майже півстоліття він позиціонує себе як першокласного фахівця з перемовин. Одна з фішок такого позиціонування — нищівна критика укладених американським урядом угод (які він зводить до майнових транзакцій із нульовою сумою, при цьому зневажливо відкидаючи геополітичний аспект). Проте в його вустах це не просто цинізм. Як аутсайдер, котрий згадував батькові забудови на околицях Нью-Йорка ще довго після переселення зі своїм бізнесом на Манхеттен, Трамп, схоже, не просто розуміє, а й поділяє ту невиразну неприязнь до глобалізації та її зарозумілих адвокатів, яку почуває багато простих американців.
Результат — емоційна й егоїстична критика недосконалої, але цінної торгової архітектури Америки, що здебільшого не має нічого спільного з реаліями економіки. І хоча нещодавно Трампа вдалося вмовити не виводити США з NAFTA (цю інформаційну бомбу він планував підірвати на сотий день свого президентства, 29 квітня), нині він обіцяє радикальний перегляд умов членства країни в цій організації: «Серйозний (перегляд. — Ред.) — не те слово. Величезний!».
Серед економічних радників Трампа до стовідсоткових протекціоністів належать, мабуть, лише економіст із ексцентричними поглядами Пітер Наварро та головний стратег президента Стівен Беннон. Інші навіть близько до них не стоять. Міністр фінансів Стівен Мнучин і головний економічний радник Ґері Кон — колишні інвестиційні банкіри, що належать до того крила в Білому домі, яке очолює зять президента Кушнер і яке називають глобалістами. Тож факт, що всі радники говорять про торгівлю словами Трампа, таки засвідчує, наскільки це питання є для президента важливим. «Колись я беззастережно підтримував вільну торгівлю та глобалізацію, але в мені відбулася метаморфоза», — заявляє один такий показний глобаліст. Кафка помер би ще раз: від заздрощів. Але якщо не зважати на увагу президента до питання національної гордості, то головна мета трампономіки — різко простимулювати економічну динаміку. Під час кампанії Трамп іноді обіцяв 5% зростання щороку; його Адміністрація поставила скромнішу мету — 3%, хоч і вона, певно, так само нездійсненна. Тому плани Трампа взятися за торговельні угоди Америки бачаться явно приреченими на поразку. Перегляд і обмеження участі в NAFTA — угоді, яка вдесятеро збільшила торгівлю між США й Мексикою, — зростання пригальмує.
Ласі шматочки
Інші головні елементи трампономіки — це вже знайомі інструменти економіки пропозиції. Найважливіші з них — дерегуляція та податкова реформа — незмінно присутні в програмах республіканців іще від епохи Рейґана (див. «Президенти і прецеденти»). Вони дуже потрібні, але й користуватися ними треба розумно. На сьогодні налічується 1,1 млн федеральних законів і правил, тоді як у 1970 році їх було тільки 400 тис. Трамп підписав розпорядження, яке вимагає від федеральних органів скасовувати два старі правила при запровадженні кожного нового, це похвально. А ще він призначив директором Агенції з охорони довкілля Скотта Прюїтта, який скептично ставиться до питання про зміну клімату і, схоже, не вважає за потрібне регулювати забруднення, спричинене промисловістю. Оце вже похвали не варте. «Я зменшив величезну зарегульованість, і це лише початок», — каже Трамп.
Читайте також: Захист бізнесу, податки, імміграція: Дональд Трамп про свою економічну політику
Податковий кодекс у США теж такий заплутаний, що фіскалів у країні більше, ніж поліцейських і пожежників разом узятих, — понад мільйон, за даними одного дослідження, проведеного в Університеті Джорджа Вашинґтона. Президент обіцяє відновити здоровий глузд: знизити податок на доходи й корпоративний податок до 15%. Одночасно він планує скасувати частину з безлічі фіскальних пільг, аби компенсувати такий крок. «Потрібно, — каже він, — щоб усе було якомога простіше».
Четвертий елемент, інвестиції в інфраструктуру, більше асоціюється з демократами й так само бажаний. Трамп і його радники пообіцяли фінансування від $550 млн до $1 трлн на те, щоб «весь світ почав заздрити американським дорогам, мостам, аеропортам, транзитним системам і портам». Про п’ятий пункт, запровадження або реформу правил імміграції, він та його команда рідко згадують у контексті економічної політики. Але якщо серйозно сприймати обіцянки Трампа в цій сфері, то імміграція безпосередньо стосується економіки. Він розпочав боротьбу з нелегальним перетином кордону, а також спростив депортацію робітників без документів, які не вчиняли кримінальних правопорушень: під таку категорію підпадає близько половини найманої робочої сили в сільському господарстві США. Тут також криється конфлікт між економічним націоналізмом Трампа та обіцянками подвоїти зростання американської економіки.
Трампономіка, попри деякі привабливі складові, грішить не тільки непослідовністю. Вона виказує прикрий брак уваги до справжніх причин економічних проблем, які переслідують невдоволених прихильників Трампа. Автоматизація виробництва залишила без роботи значно більше людей, ніж конкуренція з Китаєм. Вітри змін у роздрібній торгівлі знищать набагато більше відносно низькокваліфікованих робочих місць, ніж можна повернути погрозами на адресу Мексики.
Трамп ані словом не згадує про перекваліфікацію, яка незабаром буде потрібна мільйонам американців, що сягнули середини трудового шляху. Схоже, він і не замислювався над тим, у яких нових галузях можна знайти робочі місця на заміну. Ніде в його програмі не розглянуто соціальне забезпечення, яке може знадобитися тим, хто не має постійного працевлаштування. Озираючись на минуле, він надає найбільшого значення місцям на виробництві, де нині задіяно лише 8,5% американських робітників, та у вугільній промисловості, хоча в галузі сонячної енергетики працює у два з половиною рази більше людей. Зростання — це добре. Але в іншому трампономіка — заяложена, ретроградна й незбалансована відповідь на потреби Америки.
До чого це все веде? Після обрання Трампа президентом індекс S&P 500 підскочив на 12%, що свідчить про віру інвесторів в обіцяне ним зростання й нехтування його іншою, екстравагантнішою риторикою. За останні тижні він, схоже, виправдав цю довіру: вирішив, що краще перейти на більш помірковані позиції, ніж платити за свої погляди. Його переконали не виходити з NAFTA, коли міністр сільського господарства Сонні Пердью показав на мапі, скільки робочих місць буде втрачено через це в штатах, які проголосували за Трампа. Раніше він виступав проти як нелегальної, так і легальної імміграції. Тепер, схоже, його переконали, що обмеження припливу мігрантів завдасть шкоди економіці. На запитання, чи він усе ще збирається припинити легальну імміграцію, президент запротестував: «Ні, ні, ні! […] Я хочу, щоб люди в’їжджали легально… Ми також хочемо, щоб могли приїжджати сільськогосподарські робітники… Нам такі люди дуже подобаються».
Гіркий післясмак
Але покладатися на такий дрейф у бік прагматизму не варто. Особливо в питаннях торгівлі Трамп має глибокі переконання, широкі повноваження, давню нетерпимість і пакет обіцянок, які, на його думку, він повинен виконати. Знаковим у такому сенсі є факт, що він досі не звільнив Беннона, самопроголошеного хранителя цих передвиборчих обіцянок, хоча той на ножах із улюбленим зятем президента Кушнером.
Ще одна підстава для обережності в очікуваннях: Трамп утрачає контроль над частинами своєї економічної програми (сюди входять податкова реформа та інфраструктурні витрати), у яких він дуже залежить від Конгресу. Якщо подивитися на те, як мало нині реально робиться на Капітолії, останній видається ще одним стримувальним фактором для президента. І вина за це лежить на поведінці Трампа.
Читайте також: Нова ядерна бомба Дональда Трампа
Аби провести грандіозні закони про податки або інфраструктуру, знадобиться підтримка демократів. Але президент рідко пропускає можливість образити опозицію, зокрема й свого попередника Барака Обаму, чию реформу охорони здоров’я та спадщину в законодавчій площині він зараз намагається скасувати. Тому важко уявити, що демократи голосуватимуть бодай за щось із програми Трампа, а сам господар Білого дому визнає, що готовий переконувати їх тільки до певної межі. Наприклад, чи погодився б він оприлюднити свою податкову декларацію в обмін на голоси демократів за податкову реформу? Ні, не погодився б: «На мою думку, це було б несправедливо стосовно цієї угоди. Це було б виявом неповаги до важливості цієї угоди».
У результаті, схоже, якогось серйозного плану щодо інфраструктури не створять, а зменшення податків буде тимчасовим і некомпенсованим. На це схильні погоджуватися республіканці, коли приходять до влади, і з цим Трамп уже, схоже, змирився. Якщо раніше він заявляв про бульбашки в економіці, то зараз каже, що їх потрібно простимулювати. А якщо дивитися на вразливість президента до критики в минулому, то такі невдачі його не тільки не залякають, а й можуть підштовхнути до зухваліших дій там, де він бачить менше обмежень.
Масштаб його боротьби з надмірною зарегульованістю вже бачиться небувалим. Якщо Беннону вдасться домогтися свого, то можна буде поставити хрест не тільки на застарілих правилах, а й на цілих відділах федеральної бюрократичної системи, а то й на Управлінні охорони довкілля (EPA). Чи вдасться це, вирішуватиме, мабуть, суд. А ось наскільки далеко Адміністрація зайде в реалізації торговельної програми Трампа, спрогнозувати важче. Він може й надалі обмежувати себе в цьому питанні. Що більше вимагатиме його посада, то серйозніші в нього будуть підстави уникати руйнівної торговельної війни. Можливо, Китай запропонує більше сприяння у протистоянні з Північною Кореєю або Мексика — якесь рішення, котре допоможе Трампу відмовитися від побудови муру на кордоні й водночас зберегти обличчя. Проте не варто беззастережно розраховувати на це. Трамп не тільки прагматик, а й шоумен. Його ворожість до торгівлі не вдавана, а щира. А його Адміністрація (як можна зрозуміти зі звільнення Комі) ще може опинитися у прірві, порівняно з якою торговельна війна здасться дрібничкою.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com