The Economist: Технобіженці

Світ
7 Вересня 2018, 15:09

Гараж, у якому в 1939 році народилася компанія Hewlett-Packard, нині перетворився на приватний музей — скромний пам’ятник ощадливій винахідливості й нестримному підприємницькому духові, які прославили Кремнієву долину. Але проїдьтеся автомобілем 20 хв у неминучих заторах із Пало-Альто до Саннівейла — і ви побачите пам’ятку зовсім іншого ґатунку. Тут не відбувалося нічого, пов’язаного з технологіями. Але в лютому невеличкий будиночок на три кімнати якраз із таким гаражем, у якому колись залюбки оселився б стартап, було продано за $2 млн — на 40 з лишком відсотків вище, ніж стартова ціна, — уже за два дні після оголошення про продаж. Для того регіону це новий рекорд. У перерахунку виходить $25 385 за квадратний метр.

Своїм риторичним запитанням «Як можна заснувати стартап у гаражі, якщо цей гараж коштує мільйони доларів?» співзасновник інвестиційного фонду Mithril Capital Аджай Роян майже не перебільшує проблему. Величезний успіх місцевої технологічної індустрії призвів до того, що в районі затоки Сан-Франциско, де розташована Кремнієва долина, вартість життя стала найвищою в Америці. Медіанна ціна житлового будинку становить $940 000 — у 4,5 раза більше від середньої по США. Міністерство житла й містобудування вважає родину із Сан-Франциско, що заробляє менше як $120 000, малозабезпеченою.

 

Читайте також: Як розквітали чеболі

 

У результаті регіон, який довгий час притягував людей, починає витісняти їх. Із Кремнієвої долини виїжджає більше американців, ніж переїздить туди. У 2017-му деякі округи в цьому районі пережили найбільший сукупний внутрішній відтік населення за останній десяток років (див. «Скрізь добре, але вдома задорого»). У нещодавньому дослідженні, проведеному аналітичним центром Bay Area Council, 46% мешканців району затоки Сан-Франциско заявили про наміри виїхати протягом «кількох наступних років» (у 2016-му таких було лише 34%).

Це не просто приклад того, як людей зі скромнішими доходами виживають підприємливі й жадібні до наживи технарі. На цьогорічній неформальній хакерській конференції FOO Camp дуже багато учасників зібрала сесія під назвою «Чи слід виїжджати з району Затоки?». Вони ділилися наболілим: дорожнечею життя, транспортними проблемами й нездоровою культурою одержимості грошима.

 «Нині багато талановитих інтелектуалів виїжджає або відмовляється переїздити сюди», — розповідає Ден Розен­свейґ, генеральний директор освітньо-технологічної компанії Chegg (округ Санта-Клара). «Важко уявити собі, що хтось ще може заснувати стартап у Кремнієвій долині. Я, напевно, не зміг би», — каже Джеремі Стоппелмен, власник рецензійного сайту Yelp. «Мабуть, я вже ніколи не подужаю відкрити ще одну компанію в районі Затоки», — зізнається один із засновників публічної інтернет-компанії. За його словами, для наступного проекту він залишить у районі Затоки невелику команду, а більшість розробників програмного забезпечення та менеджерів керівної ланки найматиме в інших містах, де нижчі й вартість мізків, і ризик, що їх переманять конкуренти.

Панування компаній, які створили нинішнє багатство Кремнієвої долини, змінюватиме шляхи до успіху тих, хто залишиться. А несприятлива державна політика й далі підриватиме динаміку регіону

Кремнієва долина все ще залишається тим місцем, де можуть процвітати нові ідеї, де можна заробити величезні статки, вигадати й принести на ринок продукти, які змінять життя мільйонів людей. Але завдяки своєму успіху в минулому вона перестала бути тим ферментом, яким була колись, і навряд чи знову домінуватиме у світі технологій так, як це було протягом минулих десятиліть. Вартість життя та ведення бізнесу змусить ще більше людей покинути регіон. Панування компаній, які створили нинішнє багатство Кремнієвої долини, змінюватиме шляхи до успіху тих, хто залишиться. А несприятлива державна політика й далі підриватиме динаміку регіону.

 

Ціле покоління

На додачу власні продукти й послуги Кремнієвої долини щораз більше полегшують заснування бізнесу в будь-якому іншому місці з підтриманням зв’язку з культурою Кремнієвої долини за допомогою обміну повідомленнями, відеоконференцій і співпраці в онлайн-режимі. Змінивши спосіб роботи компаній, така технологія робить дедалі доступнішою віртуальну присутність у Долині, тоді як більшість персоналу (чи й майже весь персонал) перебувають десь-інде. Жоден інший технологічний центр у цьому великому світі не стане таким могутнім, як Кремнієва долина. Але її відрив від щораз більшої зграї конкурентів зменшуватиметься.

Маючи солідні мережі експертів, зіркових університетів, культуру ризикування, багатих інвесторів і традицію допомагати стартапам доростати до гігантів, Кремнієва долина, до якої в нашій і схожих дискусіях ми включаємо ще й саме Сан-Франциско, за десятки років стала не просто технологічним центром, а еталоном для інших. Центр інноваційних напівпровідникових технологій від 1960 років (звідси й назва), у 1990-х вона зробила серйозні ставки на інтернет, у якому зайняла панівні позиції вже до 2000‑х. Відтоді компанії з Кремнієвої долини створюють операційні системи, на яких працюють понад 95% усіх смартфонів у світі.

 

Читайте також: Імітатори війни як новий вид вишколів

З 2010-го по поточний рік венчурні інвестори вклали в компанії району Затоки $168 млрд — третину своїх загальних інвестицій у США. Жоден інший регіон і близько такого не бачив (див. «Прибутки»). У II кварталі 2018‑го в Кремнієвій долині були розташовані штаб-квартири трьох із п’яти компаній із найбільшою у світі вартістю: Apple, Alphabet (материнська компанія Google) і Facebook. Сукупно вони оцінюються в майже $2,5 трлн. Справжні аборигени Apple та Alphabet народилися відповідно в гаражах Лос-Альтоса й Менло-Парка. Facebook перебрався в дещо розкішніші умови ще в немовлячому віці. Тут містяться також 57 «єдинорогів» — приватні стартапи, вартість яких становить понад $1 млрд, зокрема такі відомі, як Airbnb and Uber.

У минулому було кілька моментів, коли здавалося, що золоті часи Кремнієвої долини залишилися позаду. На початку 1980 років місцеві виробники напівпровідникових запам’ятовувальних пристроїв програвали японським конкурентам; у 2000-му луснула бульбашка доткомів. Але Долина ніколи не припиняла руху вгору. І багато хто вважає, що вона робитиме це й далі, тому що їй немає рівних за багатством і рівнем уваги до неї з боку всього світу. Можливо, наразі її економіка дещо перегріта, і це не сприяє розвитку. Є думка, що рецесія могла б прибрати деякі компанії з неефективним управлінням і зменшити затрати для потужніших фірм, які переживуть кризу. Але у віддаленій перспективі прогнози оптимістичні. «Флоренція перебувала у своєму становищі понад 200 років, — зауважує Майк Волпі, співзасновник венчурного фонду Index Ventures, який інвестує в стартапи. — Кремнієва долина має попереду ще багато часу».
Проте інші вважають, що все справді змінилося. Анна-Лі Саксеніан, декан Школи інформаційних технологій Каліфорнійського університету в Берклі, усю свою кар’єру, як вона каже, обстоювала життєздатність Долини, коли їй пророчили кінець. Тепер же, на її думку, відбувся важливий культурний зсув.

В опублікованому 1994-го фундаментальному дослідженні «Regional Advantage» («Регіональні переваги») Саксеніан порівнювала культури Кремнієвої долини та її кластера-конкурента навколо Бостона, штат Массачусетс, відомого під назвою «Траса 128». На її думку, Долина почала обганяти свого суперника наприкінці 1980 років тому, що в «Трасі 128» домінували великі ієрархічні компанії, самодостатні й закриті. У них цінувалася корпоративна лояльність, а працівникам заборонялося переходити до конкурента або починати власну справу. У Долині, навпаки, відбувався набагато вільніший обмін інформацією як усередині компаній, так і між ними. Ніхто не обурювався, коли працівник покидав якусь із них, щоб почати щось своє. Навпаки, це заохочувалося. Уже розкручені фірми допомагали фінансувати або відкривати нові.

 

Читайте також: Культ гравітаційних хвиль

Праця «Regional Advantage» стала класичним вченням про успішні й несприятливі чинники для інноваційних екосистем. Але їй, можливо, потрібна нова післямова. На думку Саксеніан, технологічні гіганти виробили надзвичайно автаркічну, самодостатню культуру, яка суперечить традиційним підходам Кремнієвої долини й перекриває потік талантів. «Проблеми Бостона починають повторюватися тут», — каже вона.

Великі компанії завжди були присутні в Долині. Нинішні ще більші, але вони також можуть по-іншому використовувати свої масштаби. Гігантська інтернет-корпорація здатна освоювати нові сфери набагато швидше, ніж могла велика розкручена напівпровідникова компанія в ті дні, коли закладалися справжні культурні норми Кремнієвої долини. Великі фірми можуть започатковувати інновації майже так само швидко, як і стартапи, ще й набагато енергійніше.
Через це молодим фірмам стало важче досягати процвітання й самим доростати до великих компаній. Їх імітують, розтоптують або поглинають ще в зародку. Дехто каже про «мертві зони» навколо великих компаній, де стартапи просто не можуть працювати. Інновація триває, але вже без того неймовірно широкого спектра підходів, який колись був однією із сильних сторін цього регіону.

 

Нове пояснення

 

Гіганти можуть негативно впливати на стартапи й іншими способами. Колись робота на відому фірму була безпечною, але не давала великих грошей, якщо ви не були одним із керівників. Той, хто заробляв серйозно, свого часу до сьомого поту гарував у стартапі, який потім і переріс у велику компанію. Нині прибуткові бізнес-моделі, щедре фінансування та захмарні ціни на акції дають гігантам змогу гідно оплачувати роботу своїх працівників. «Вигода від роботи в стартапі з високим рівнем ризику не надто відрізняється від того, що можна за той самий час заробити, працюючи на високооплачуваній посаді в Google або Facebook», — пояснює власник сайту Yelp Стоппелмен.

У 2017-му Alphabet, Apple та Facebook видали працівникам на $16,2 млрд компенсаційних виплат за акціями. Навіть менеджери середньої ланки отримують чималі виплати; медіанна компенсація у Facebook дорівнює $240 тис., а в Alphabet — близько $200 тис.

Там, де Саксеніан ввижається привид «Траси 128», видавець Тім О’Райлі, який уже довгий час спостерігає за розвитком Долини, бачить мерехтливе відлуння Голлівуда, де успішні підприємці грають роль високооплачуваних кінозірок. Маючи науковий ступінь у галузі штучного інтелекту, можна заробляти по $5 млн — $10 млн на рік. Уже є нарікання, що такі тепличні умови в технологічній сфері розмивають трудову етику й що основну увагу працівники звертають на безплатні ланчі та інші пільги. На початку цього року у Financial Times президент венчурної інвестиційної компанії Sequoia Майкл Моріц зауважив, що американські технарі могли б повчитися культурі наполегливості й честолюбства в китайських бізнесменів.

 

Читайте також: Ніде не сховаєшся

Інші проводять порівняння з Волл-стрит і вважають, що жадібність стає дедалі важливішою. Підтвердженням цього можуть слугувати не тільки високі ціни в районі Затоки, а й обсяги капіталу, який вливається туди. Наприклад, японський конгломерат SoftBank створив технологічний фонд у $100 млрд — це більше, ніж уся американська індустрія венчурного капіталу інвестувала за 2017 рік. Як і Голлівуд та Волл-стрит, Долина не позбавлена нездорового мачизму й закоренілого сексизму. Лише 2% венчурного фінансування дісталося торік стартапам, заснованим жінками.

Компанії на кшталт Airbnb і Uber, які мають солідні фінансові запаси, можуть конкурувати в цьому багатому світі. Молоді стартапи — щораз менше. Відкриття стартапу рідко буває вигідним, тому що шанси на успіх дуже невеликі. Але коли офісні приміщення, житло та найкращі таланти залишалися доступними для молодих, нікому не відомих компаній, не було відбою від мрійників, охочих спробувати власні сили. За нинішніх цін їх наплив сповільнився. За підрахунками Клер Гейдар — директорки стартапу, що 2017-го переїхав з Ірландії до США, — розмістити щойно створену компанію в районі Затоки обходиться принаймні вчетверо дорожче, ніж у більшості інших американських міст.

Чимало стартапів Кремнієвої долини нині не можуть закрити цілих 15% цьогорічних вакансій, розповідає Майк Волпі. Це зменшує їхні шанси на виживання. Зростання ж не обов’язково означає полегшення. За даними ріелторської фірми CBRE, утримання стартапу зі штатом у 500 осіб в офісному приміщенні площею 7 тис. м² обходиться в Сан-Франциско у $62,4 млн на рік — більше, ніж будь-де в США чи Канаді (див. «Півострів проти острова»). Це на 47% і на 49% більше, ніж вартість утримання стартапу відповідно в Портленді й Атланті, у два з лишком рази більше від вартості його у Ванкувері й Торонто.

Усе ж таки стартап із Долини може вирости до великої фірми. Компанія Slack, яка запустила свій застосунок із корпоративним месенджером 2013-го, оцінюється на приватному ринку в $7,1 млрд. Проте її засновник і генеральний директор Стюарт Баттерфілд — досвідчений бізнесмен, який уже мав відомий та успішний проект (Flickr, проданий 2005 року Yahoo). Щораз менше підприємців-початківців досягають успіху.

Зосередження талантів у великих компаніях не просто погано для стартапів. Це недобре й для майбутнього різноманіття в індустрії технологій. Талановиті люди все ще можуть запускати оригінальні нові проекти всередині гігантів, але, мабуть, не такі, якими вони були б у стартап-культурі з більшою та різноманітнішою базою інших новаторів для співпраці. Проблема, яка переслідувала «Трасу 128», тепер на повен зріст стоїть перед Долиною. «Люди йдуть працювати у великі фірми, особливо в Apple, — і зникають із лиця землі. Це справжня проблема для екосистеми», — каже Джон Ліллі, партнер у венчурній компанії Greylock.

 

Читайте також: Smart світ

«Траса 128» зазнала невдачі не просто через невідповідну культуру. Причиною стало також те, що компанії регіону зосередилися на технологіях створення міні-комп’ютерів, від яких ринок почав відвертатися. Сьогодні, коли всі мають смартфони, а соціальним мережам уже за десяток років, люди з технологічної галузі дедалі більше переймаються тим, що ж прийде їм на зміну. Навіть якщо гігантам Кремнієвої долини вдасться помітити це, вони можуть виявитися не в найкращих умовах, щоб на тому заробити. Хоч би якими гнучкими були гіганти, вони не можуть робити все. Якщо це нове з’явиться деінде, переваги Кремнієвої долини виявляться меншими.

Візьмімо для прикладу нинішнє розповсюдження хмарного комп’ютингу — дедалі прибутковішого бізнесу як для Amazon, так і для Microsoft. Якби хоч одна з них змогла забезпечити своїй хмарній платформі такі ж панівні позиції, які мала ОС Windows у добу ПК, то частина бізнес-активності перемістилася би ближче до Сіетла, де розташовані штаб-квартири обох фірм. Сіетл став жвавим центром технологій, жити й працювати там набагато дешевше, ніж у Долині. Інші технології, які могли б відчутно перетягнути частину потужностей від Долини, — блокчейн або квантовий комп’ютинг. Блокчейн-технології децентралізовані за самою своєю природою; квантовий комп’ютинг міг би переорієнтувати світ технологій на Китай.

Цілком можливо, що наступний прорив не зробить жодна з цих технологій. Але майже немає сумніву в тому, що на зміну пристроям на напівпровідниках, які мають те саме ім’я, що й Долина, прийде дещо інше та стане ключем до успіху в технологіях, і це буде важливо.

Присутність гігантів може давати й переваги, а не лише створювати мертві зони. Забезпечуючи власні інте­реси через політичне лобіювання тощо, вони часто забезпечують й інтереси своїх сусідів. Але найбільша політична проблема для американських технологічних фірм (у районі Затоки чи в інших регіонах) виявилася не під силу навіть найкраще оплачуваним лобістам. Чимало американців бояться імміграції, і президент Дональд Трамп сповнений рішучості діяти від їхнього імені.

Понад половину найбільших американських технологічних компаній заснували іммігранти або їхні діти. Попри лобіювання з боку технологічних гігантів, Адміністрація Трампа запровадила правила, що серйозно обмежують кількість іноземців, які можуть отримати робочі візи. Деяким технологічним фірмам довелося чекати до 18 місяців на приїзд закордонних фахівців, яких вони за інакших умов змогли б запросити до США дуже швидко. «Якщо через 10 років ви запитаєте в мене про причини занепаду Кремнієвої долини, то я скажу: це тому, що ми напартачили з імміграцією», — прогнозує Ренді Комісар, партнер у венчурній компанії Kleiner Perkins.

 

Читайте також: Українські IT-компанії потрапили в рейтинг кращих аутсорсерів світу

Техногігантам також ще не вдалося покращити становище, використовуючи свою вагу на рівні місцевої влади, щоб вирішити частину властивих Кремнієвій долині проблем. Замість вчасно будувати більше доступного житла, що вкрай потрібне району Затоки, політики в Сан-Франциско затято обговорюють законодавчу заборону корпоративних кафетеріїв, щоб змусити технарів обідати в міських ресторанах і кафе. Великих нових ін­фраструктурних проектів для полегшення руху транспорту й покращення добирання на роботу з віддалених районів теж навіть близько не видно. Натомість є приватні розкішні автобуси до кампусів технологічних фірм, які кілька років тому стали центром перших масових протестів проти нової еліти.

 

Люди в русі

Зіткнувшись із затратами й негативним впливом від сусідства з гігантами, підприємці, які колись планували б розбудовувати бізнес виключно в Долині, дедалі частіше обирають три варіанти: запускати свої стартапи деінде, переносити штаб-квартири в інші місця, щойно компанія досягне певного масштабу, або покидати штаб-квартири в Долині, але нарощувати діяльність десь-інде. Хтось називає це «виходом із Кремнієвої долини». Марк Пінкус, засновник компанії Zynga — розробниці мережевих ігор — прогнозує, що фірмам «доведеться думати про множинні локації на значно ранішому етапі діяльності».

Розгляньмо приклад фірми Indinero, яка продає бухгалтерське програмне забезпечення. 28-річна співзасновниця та директорка цього стартапу Джессіка Ма народилася й виросла в Нью-Йорку. Свою першу компанію вона заснувала ще в середній школі, а тоді переїхала до Каліфорнійського університету в Берклі вивчати комп’ютерні науки. Після закінчення вишу вона поїхала до Y Combinator — відомої тренувальної бази для стартапів у Маунтін-В’ю. А у 2009-му відкрила Indinero у Сан-Франциско. Важко знайти типовіший для Кремнієвої долини приклад.

 

Але до 2014 року Ма зрозуміла, що в неї «не було жодної можливості розвинути прибутковий бізнес у районі Затоки. Мені довелося розширюватися поза ним». Вона попросила своїх працівників переїхати: кого до інших міст у США, а кого — на Філіппіни. Сьогодні на фірмі працює 200 людей, але лише близько 30 з них — у районі Затоки. Офіційна штаб-квартира компанії розташована в Портленді. Життя самої Ма — безперервна круговерть віртуальних конференцій і реальних подорожей, але, за її підрахунками, розбудова стартапу в доступніших за вартістю містах дала їй змогу заощадити мільйони доларів.

Таке рішення не лише зменшує затрати. Наймаючи персонал в інших містах, можна зменшити ризик того, що талановитих працівників переманять техногіганти або інші стартапи, особливо інженерів, попит на яких дуже високий. І справді, стартап у районі з дешевшим житлом і не таким інтенсивним рухом на автошляхах (а навіть у комфортабельному корпоративному автобусі з WiFi 2 год дороги на роботу чи додому — сумнівне задоволення) сам може стати магнітом для кадрів. Сан-Франциско має багато принад, але це не найздоровіше місце для життя. Регулярно натрапляючи в Сан-Франциско на використані наркоманами шприци, людські екскременти й тротуари, заповнені безхатьками, пізньої ночі дорогою до свого маленького помешкання (за $4 тис. на місяць) починаєш думати, що деінде жилося б краще.

У цьому розсіянні стартапів насправді ховається глибока іронія. Технологічна галузь, яка зробила переворот чи не в усіх інших секторах, підриває саму себе. Комунікаційні інструменти й віртуальні офіси, які вперше запровадили фірми Долини, дали можливість продуктивно працювати командам, розкиданим по різних містах і часових зонах, не зустрічаючись особисто. У штаб-квартирі в Далласі, куди Гейдар перенесла свій стартап WNDYR, працює тільки четверо з 33 працівників. Інші члени команди спілкуються на відстані через месенджер Telegram, ведуть перемовини з клієнтами в Slack, використовують для проведення конференцій Zoom і спільно розробляють плани за допомогою програмного забезпечення від Lucid і Google.

Це не означає, що всі регіони стали рівними. Стартапи процвітають за наявності «ефекту від мережі»: підприємці, як і інтернет-користувачі, зазвичай гуртуються там, де є їм подібні. Для таких хабів дуже велике значення може мати наявність поблизу одного-двох університетів світового рівня, особливо якщо вони активно заохочують комерційну діяльність, як це робить Стенфорд. Також корисно мати «ключового орендаря», який перевіряє місце та приваблює туди працівників, згодом вони можуть виїхати та відкрити власний бізнес або працювати деінде. Це одна з причин успіху Сіетла, де містяться головні офіси двох із п’яти найбільших у світі компаній за межами Кремнієвої долини.

 

Дивна вібрація

Дуже допомагає популярність регіону як приємного для життя місця. Об’єднання всіх чинників у такий пакет не створює саме собою другу Кремнієву долину: історію, культуру та безліч відомих венчурних інвесторів відтворити не так легко. Але результат виходить досить ефективний. «Мабуть, є дюжина міст, не менш перспективних [ніж Сан-Франциско], щоб заснувати там сьогодні технологічну компанію», — каже Пітер Тіль, енергійний венчурний капіталіст, який незабаром переїжджатиме із Сан-Франциско до Лос-Анджелеса, міста, що прийняло вже чимало біженців із Долини. У ньому росте власна технологічна індустрія, і увага до неї стала ще більшою, коли там відкрила свій офіс компанія Snap (інтернет-медіа).

Портленд, штат Орегон; Остін, штат Техас; Ванкувер (близько до США, але іноземним іммігрантам легше приїхати й працювати тут); Лондон; Берлін — усі вони годяться для цієї мети, та ще й як! Розглянувши 23 чинники (як-от компенсації працівникам, прибуток, податки, наявність фінансування, легкість транспортного зв’язку з іншими містами, погода), Гейдар вибрала наступними варіантами після фаворита Далласа ще Фінікс у штаті Аризона й Боулдер у Колорадо. Неприбутковий фонд Kauffman Foundation тепер на перше місце за сприятливими для стартапів умовами ставить район Маямі — Форт-Лодердейл. Зростаючи, кожен із них пропонує більше можливостей для тих, хто вирішує змінити роботу й рухатися далі. На міжнародному рівні надзвичайно популярні Пекін і Шеньчжень. Слід визнати, що вони переважно приваблюють китайських бізнесменів, які володіють мовою та орієнтуються в місцевому бізнесі; але це дуже велика база. І деякі іноземці також вирішують спробувати там щастя.

«Кремнієва долина залишатиметься найсильнішою інноваційною екосистемою у світі, але у відносному сенсі вона дещо втратить свою важливість», — прогнозує Стів Кейс, колишній генеральний директор America Online. Тепер він керує венчурною інвестиційною фірмою Revolution зі штаб-квартирою у Вашингтоні, яка інтенсивно шукає інвестиції за межами району Затоки. За даними дослідницької компанії CB Insights, у 2013‑му інвестори з Кремнієвої долини вклали близько половини своїх грошей у стартапи за межами району Затоки. Для поточного року ця частка зросла до 62%, що стало віддзеркаленням географії «єдинорогів». У 2013-му близько 41% їх базувалися в Кремнієвій долині; нині таких лише 16%, а 35% мають штаб-квартири в Китаї (див. «Менші порції»).

Навіть найтрадиційніші венчурні інвестори Кремнієвої долини готуються до географічної диверсифікації. Керівництво фірми з одноповерховим офісом на Сенд-Гілл-Роуд у Пало-Альто недавно розглядало можливість підписання нового договору про оренду на 10 років більшого офісного приміщення в сусідньому Сан-Франциско, але вирішило не робити цього. «Років через 10 ми в цьому регіоні проводитимемо менше часу, а не більшість», — пояснив один із партнерів.
Кремнієва долина залишиться вигідним місцем для знайомства, спілкування та пошуку фінансів, ніде більше не знайдеться рівних їй центрів для навчання або паломництва. «Кремнієву долину не замінити нічим», — каже Тіль. Але постійно залишатися та відкривати представництво тут буде вже не так важливо. «Вона перетвориться з місця на ідею, — прогнозує Ґленн Келмен, президент ріелторської компанії Redfin. — Схожа трансформація відбулася й із Волл-стрит, чиє ім’я стало уособленням цілої галузі». Готуючись зробити переворот у старомодних індустріях на кшталт охорони здоров’я та логістики, вони можуть виявити, що вигідніше мати офіси в містах, які претендують на великий досвід у цих сферах — там, де гаражі зі стартапами залишилися не лише в музеях і спогадах. 

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist