Торік у грудні Владімір Путін під час несподіваного візиту до Сирії заявив, що місія Росії там «переважно виконана». Його війська врятували режим Башара Асада. І Росія зіграла вирішальну роль у конфлікті, який не змогла взяти під контроль Америка. Після анексії Криму 2014-го його натяк прозвучав чітко та ясно. Росія знову повернулася.
Лише через кілька місяців стало зрозуміло, що хвалився Путін зарано. Нещодавно протягом кількох годин відбулося таке. Спочатку Іран спрямував великий розвідувальний дрон із глибини сирійської території в ізраїльський повітряний простір, у відповідь Ізраїль збив його та знищив пункт керування біля Пальміри. Коли ізраїльський винищувач F-16, повертаючись із виконаного завдання, був збитий залпом сирійських зенітних ракет, Ізраїль у відповідь знищив близько третини сирійських зенітних батарей. Серед убитих, можливо, були й російські військові радники.
Із цих сутичок випливає два висновки. Війна в Сирії не тільки не закінчується, а, навпаки, входить у нову, можливо, небезпечнішу фазу. І поки тривають бойові дії, Росія мусить залишатися.
«Вхід рубль, вихід — два»
Ці авіаудари були найсильнішими, яких Ізраїль завдав Сирії з 1982 року. Ні Іран, ні Ізраїль, незважаючи на запеклу ворожнечу, не хочуть відкритої війни, але обидві країни випробовують межі терпіння одна одної. Нових сутичок чекати недовго, адже режим Асада та бойовики, яких підтримує Іран і які стали його найдієвішими бойовими частинами, відтіснили групи повстанців із території, близької до підконтрольних Ізраїлю Голанських висот. Ізраїльські військові заявляють, що готові до атак Ірану із сирійських баз, кількість яких дедалі зростає.
Це ставить Росію в незручне становище. Ескалація конфлікту між Ізраїлем та Іраном може змусити її вибрати якийсь один бік. РФ та Іран стали близькими союзниками під час порятунку Асада. Але Путін та ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, який зараз намагається врятувати свою політичну кар’єру, також мають теплі відносини. Росія змирилася з ударами Ізраїлю по іранській філії «Хезболли», аби тільки вони не загрожували існуванню режиму.
Читайте також: Die Welt: страхи російських олігархів, німкеня на чолі НАТО та італійські неофашисти
Хоча Путін бере на себе завдання вирішувати долю Сирії та позиціонує себе координатором мирного процесу, він мало впливає на інших гравців, кожен із яких має власну, часто зовсім іншу програму. Організовані Росією в січні мирні перемовини в Сочі з тріском провалилися. На них не з’явився майже ніхто з представників опозиції, а делегація з Дамаска відкинула заклики ООН і самої РФ до нової Конституції. Напруженість між іншими співорганізаторами конференції, Іраном і Туреччиною, досягла переломного моменту, коли спонсоровані Іраном бойовики обстріляли в Сирії турецький транспортний конвой, а Росія не могла цьому зарадити. Туреччина й сирійські курди (а Росія заграє і з першою, і з другими) стали запеклими ворогами. Путін спробував відмовити свого турецького колегу Реджепа Таїпа Ердогана від поспішних дій, але ніхто його не слухав.
Тим часом російські виборці, яким набридли бойові втрати, уже втомилися від війни. У недавньому опитуванні менш ніж третина респондентів висловилася за продовження воєнних операцій. Їхні настрої навряд чи покращаться від новин про те, що десятки російських солдатів-контрактників, можливо, загинули на Сході Сирії в нещодавніх сутичках із силами антиісламської коаліції під проводом США. Кремль відчайдушно намагається знайти якийсь вихід, але поки що його не видно.
РФ багато чого досягла в Сирії малими силами, але виявляється, що зараз вона надто слабка, щоб виступати арбітром. Можливо, ще зарано казати про те, що Росія загрузла в сирійській трясовині (передбачення, зроблене колись Бараком Обамою), але Путін, очевидно, ще не скоро зможе виборсатися з неї.
Читайте також: До краю і назад? Пріоритети 54-ї Мюнхенської конференції з питань безпеки
Якщо сирійський гамбіт Путіна все-таки не вдасться, Америку це не повинно особливо тішити. Короткозора політика і Обами, і Дональда Трампа, яка розглядає Сирію майже виключно в термінах знищення «Ісламської держави», позбавила Америку впливу проти Ірану в цьому регіоні й змушує її розриватися між Туреччиною — своїм незручним союзником у НАТО, і сирійськими курдами — своїми найефективнішими бойовими силами тут.
Для Росії вийти з конфлікту стає набагато важче, ніж вона собі уявляла. Америка посіла в найкращому разі периферійну позицію. А тим часом стражданням простих сирійців кінця-краю не видно.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com