Округлі схили горбів, середньовічні церкви… Департаменту Сарта на сільському заході Франції притаманна така сама скромна чарівність, як і його людям. Тут не побачити ні чогось надто грандіозного, що відразу впадає у вічі, ні чогось настільки похмурого, щоб хотілося відвести погляд. У містечку Ла-Ферте-Бернар можна знайти активну парафію і скаутську групу. В ресторані Le Dauphin у щоденному меню — кролятина. А місцеві обговорюють новий дешевий супермаркет мережі Lidl. 70 волонтерів із доброчинної організації Secours Catholique допомагають родинам у матеріальній скруті теплим одягом, консервами й роботою на тиждень. «Ми просимо невеличкий внесок, який допоможе зберегти гідність людей», — пояснює очільниця організації Монік Буше.
Слова «гідність» і «повага» звучать у Ла-Ферте-Бернар часто. І вони допоможуть пояснити, чому в цьому провінційному місті Франсуа Фійон здобув колосальні 89% голосів підтримки у другому турі праймериз 27 листопада і став кандидатом у президенти від правоцентристської партії «Республіканці». Він переміг свого суперника й теж колишнього прем’єр-міністра Алена Жуппе. Фійон, сам родом із Сарти, перебуває на одній хвилі з консервативною католицькою частиною електорату, яка вважає, що статус президента Франції за останнє десятиліття постраждав: із правого боку — через Ніколя Саркозі, а з лівого — через Франсуа Олланда. Питання тепер у тому, чи використає Фійон цю масову підтримку, щоб навесні поборотися з ультраправою лідеркою «Національного фронту» (НФ) Марін Ле Пен за президентство.
Читайте також: Французькі праймеріз: вода на московський млин
До певної міри Фійон — невдалий кандидат. 62-річний політик, який п’ять років був прем’єром в уряді Саркозі, не може похвалитися якоюсь новизною чи оновленням. Йому нічим спростувати закиди Ле Пен, що у владі Франції завжди ті самі обличчя. Син нотаріуса, Фійон має простий, «домашній» вигляд, ніби якийсь сільський панок, і сповідує (відповідно до цього вигляду) соціальний консерватизм із католицьким присмаком. Фійон голосував проти гомосексуальних шлюбів (хоч і не пропонує змінити законодавство у цьому питанні), а також не сприймає права на аборт. Сповідувані ним сімейні цінності повністю відповідають різко антигомосексуальним настроям сільського електорату, але через це його не сприймають ліві. Якщо у другий тур травневих президентських виборів вийдуть Фійон і Ле Пен, багато лівих, швидше за все, утримаються від голосування взагалі.
Схожий бунт може піднятись і проти економічної політики Фійона. Щоб додати свободи французькій економіці й заохотити до створення робочих місць, він склав ліберальну програму, у якій пообіцяв обмежити повноваження профспілок, зменшити трудовий кодекс від 3 тис. із гаком сторінок до лишень 150, скасувати 35-годинний робочий тиждень, і скоротити державний сектор, на який припадає добрих 57% ВВП (це означає звільнення 500 тис. державних службовців). «Мені подобається, коли мене порівнюють із мадам Тетчер», заявляє він. Утім, слово «тетчеризм» у Франції зазвичай сприймається як лайка.
Може, саме це й потрібно французькій економіці. Але на виборах із цим не переможеш. Така позиція іде врозріз із задавненою недовірою французів до вільних ринків і трепетом перед державою, а також із хвилею антиглобалістських настроїв. Через це Фійон може стати легкою мішенню для розлючених профспілок і наляканих держслужбовців. Один депутат-соціаліст називає його політику «насильницькою і небезпечною». Ле Пен натомість буде простіше за допомогою своєї політики протекціонізму загравати з робітничим електоратом, особливо у промислових районах на півночі й сході держави. Вона уже стала найпопулярнішим кандидатом серед виборців із робітничого класу й почала застерігати, що Фійон прагне «знищити» французьку систему соціального забезпечення.
Але в глибині малої батьківщини Фійона політична динаміка має дещо інакший вигляд. «Місцеві люди кажуть, що знають: потрібні зміни, і вони будуть важкі, — заявляє правоцентрист — мер Ла-Ферте-Бернара Жан-Карл Ґрельє. — Їм набридло жити обіцянками й раз по раз розчаровуватись». У кафе містяни розмовляють про здоровий глузд Фійона та його чесність. Вони, на думку Ґрельє, більш готові прийняти суворі бюджетні заходи, ніж це уявляє собі паризький політикум, якщо ті будуть частиною послідовного плану відновлення економіки (й відчуття гордості у Франції). Фійон, який іще у 2007 році застерігав, що французька держава «збанкрутувала», давно вже заявляє, що його співвітчизники «готові почути правду». Удавати, що досить виграти владу, а далі робити щось не обов’язково, — це, за його словами, чистої води «лицемірство… у розпал політичної та моральної кризи» в країні.
Читайте також: Ніколя Енен: «Конфлікт між лібералами та популістами, на мою думку, значно важливіший, ніж боротьба правих та лівих»
Соціальний консерватизм Фійона в поєднанні з його тісними зв’язками з російським президентом Владіміром Путіним ставить лібералів у дуже ніякове становище. Але це може забезпечити перевагу над Ле Пен у консервативних сільських районах Франції. Зокрема, в південних департаментах він схилив би на свій бік багатьох виборців, яких інакше може привабити Маріон Марешаль-Ле Пен, депутатка від НФ (і племінниця Марін Ле Пен), яка обстоює традиційні родинні цінності й близька до католицької правиці. Під час своєї кампанії Фійон заявив, що «ворогом є ісламський тоталітаризм» і закликав до «суворого» контролю над імміграцією. Він здобув 77% голосів у окрузі Марешаль-Ле Пен на Лазуровому узбережжі.
За наступні шість місяців кандидатство Фійона стане випробуванням, яке покаже, чи можуть лідери політичного мейнстриму знайти до виборів перспективну альтернативу популізмові у межах ліберально-демократичної політики. У своїй торік виданій книжці Фійон приходить до ідеології лібералізації через спостереження (з останнього випливає, що політика етатизму у Франції виявилася неефективною) і переконання, що заможність — передумова для збереження національного суверенітету. Відтак Фійон намагається втілити в собі лідера, який відродив національну гордість Франції, утвердив її незалежність і завоював повагу, чий портрет іще з дитинстві висів у нього в спальні на стіні, — Шарля де Ґолля. У Ла-Ферте-Бернар ця згадка знаходить відгук. Де Ґолль був останнім французьким президентом, який відвідав місто (у 1965 році); після того єдиний із політичних лідерів, хто це зробив, — Фійон. Як показують опитування, він може виявитися тим, хто потрібен французам: нині він набирає найбільше голосів у першому турі й переможе Ле Пен у другому. Але лідерка НФ спокійно чекає своєї черги й тільки-но почала виборчу кампанію. Наразі вона не подолана.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com
