Два роки тому The Economist склав індекс кумівського капіталізму. Таким чином ми хотіли перевірити, чи переживає світ нову добу «баронів-розбійників», як Америка наприкінці ХІХ століття. Наше дослідження показало: відколи в 1990-х почалася глобалізація, статки мільярдерів, часто з друзями-можновладцями, особливо в ігровому й нафтовому бізнесі, а також у секторі нерухомості, різко зросли.
Сьогодні схоже, що нова золота доба кумівського капіталізму добігає безславного кінця. У Лондоні індійський магнат Віджай Маллья намагається уникнути депортації на батьківщину, де влада вже згрібає рештки його збанкрутілої імперії. Торік у Сан-Паулу заарештовано керівників найбільшої бразильської будівельної компанії Odebrecht; їх відправлено до суду в місті Куритиба, де триває розслідування корупційних оборудок за їхньою участю з державною нафтовою компанією Petrobras. Скандал, у якому фігурують діячі кількох політсил, зокрема правлячої Робітничої партії, посилює тиск на президента Ділму Руссефф, якій через звинувачення в інших махінаціях світить імпічмент.
Під слідством за шахрайство світового масштабу перебуває малайзійський інвестиційний фонд 1MDB, підзвітний прем’єр-міністрові країни. Прихильники Родріґо Дутерте, який переміг на президентських виборах на Філіппінах 9 травня, сподіваються, що той розколупає феодальну політичну систему, котра створила тепличне середовище для кумівства. У Китаї директори приватних і державних компаній регулярно ходять на допити «великої чистки» Сі Цзіньпіна. У світовому масштабі злив «панамських документів» викрив офшорні фінансові механізми, якими користуються олігархи.
Читайте також: Одкровення від олігархів
Несприятливим для кумівства став й економічний клімат. Ціни на сировину впали, а вслід за ними — вартість шахт, сталеливарних заводів, концесій нафтових родовищ. Знецінилися валюти й акції підприємств країн, що розвиваються. Зупинився бум нерухомості в Азії.
Відтак зараз наш індекс показує стабільне зменшення мільярдерських статків, зароблених через кумівство, до $1,75 трлн, або на 16%, від 2014 року. У багатих країнах вони тримаються на більш-менш незмінному рівні — близько 1,5% ВВП. У країнах, що розвиваються, впали до 4% ВВП від пікових 7% у 2008-му. А загалом багатство перетікає з кумівських секторів економіки до чистіших, як-от галузь споживчих товарів.
Попри таке сповільнення, говорити, що доба кумівства точно в минулому, зарано. І не тільки тому, що Америка може невдовзі обрати президентом мільярдера, чиї оборудки в казино Атлантік-Сіті та бетонних джунглях Манхеттена піднесли його на 104-те місце нашого рейтингу бізнесменів, що користаються з кумівських зв’язків.
Індекс кумівства ґрунтується на припущенні, що деякі галузі економіки створюють більше можливостей для отримання рентних доходів. Найпоширеніші способи збагачення на ренті — картелі, монополії та політичне лобіювання. У сприятливих для таких практик галузях часто присутня активна взаємодія бізнесу з державою. Ідеться, наприклад, про телекомунікації, природні ресурси, нерухомість, будівництво та оборонку. Отримання ренти може містити елемент корупції, але дуже часто все відбувається в межах закону.
Наш індекс, зокрема, ґрунтується на роботі Ручира Шарми з Morgan Stanley Investment Management та Адіті Ґанді та Майкла Волтона з Делійського центру політичних досліджень. У ньому використані дані про статки мільярдерів із рейтингів Forbes. Ми характеризуємо мільярдера як такого, що послуговується чи не послуговується кумівством, залежно від того, у якій галузі він має найактивніший бізнес. Окрім того, індекс показує порівняльне співвідношення кумівського капіталу країн та їхнього ВВП, а ще результати 22 економік: 5 найбільших і найбагатших, 10 найбільших, що розвиваються (коли з них є надійна статистика), а також за вибіркою інших країн, де кумівство становить проблему (див. «Індекс кумівського капіталізму»).
У багатому світі є чимало мільярдерів, та лише 14% їхніх статків дають галузі, де переважає рентний дохід. До кумівського капіталізму в США ми зараховуємо банківську діяльність із залучення депозитів, адже вона передбачає непрямі державні гарантії на випадок дефолту. Але якби до цієї групи ми включили мільярдерів, що заробили свої гроші на хедж-фондах, та інших акул фінансового сектору, то частка мільярдів із кумівським корінням становила б не 14%, а 28%.
На економіки, що розвиваються, припадає 43% світового ВВП і 65% кумівського капіталу. Із великих країн найгірші показники в Росії, це відображення тамтешньої корупції та залежності від природних ресурсів. Поганими залишаються в індексі також позиції України й Малайзії: там кумівство обернулося політичною нестабільністю. У Сінгапурі спроба дати хабар чиновнику, найімовірніше, закінчиться арештом. Але поганий рейтинг цього міста-держави пояснюється тим, що воно виконує роль транзитного складу для більш корумпованих сусідів, а ще клановістю в бізнесі нерухомості та банківському секторі.
Читайте також: Олігархи знову поділили Україну
Індія, схоже, намагається очиститись. У 2008 році кумівські статки там сягали 18% ВВП (нарівні з РФ). Сьогодні вони впали до 3% (як в Австралії). Падіння цін на сировинні товари спустошило баланси тих олігархів, що звелися на ноги завдяки тамтешньому видобувному Дикому Заходові. Держава безжально взялася за політичну корупцію, а центробанк блокує «цікаві пропозиції» магнатам від державних кредиторів. Явна більшість мільярдних статків Індії сьогодні генерується в галузях на кшталт фармакології, автобудування та виробництва споживчих товарів. А зірки індійського капіталізму — це голодні засновники майданчика онлайн-торгівлі Flipkart, а не пещені нащадки місцевих династій підприємців.
В абсолютному вираженні найбільшу концентрацію кумівського багатства у світі сьогодні має Китай (включно з Гонконгом) — $360 млрд. Обмеження, накладені президентом Сі на ігровий бізнес, боляче вдарили по магнатах Макао. Випарувалася більша частина статків енергетичного «короля» Лі Гецзюня. Зате з тіні виходять нові мільярдери з рентних секторів, зокрема Ван Цзяньлінь із девелоперської фірми Dalian Wanda.
І все-таки за співвідношенням кумівського капіталу та ВВП Китай опиняється лише на 11‑му місці в нашому рейтингу. Серединна Імперія виявляє два значні недоліки нашої методології. Ми включаємо до індексу тільки тих людей, які декларують статки понад $1 млрд. Водночас є чимало бідніших олігархів, а в Китаї ті, хто мудріший, не афішують свого багатства. А ще наша класифікація кумівських галузей не враховує нюансів. Нідерландські компанії, які взаємодіють із державою, швидше за все, чисті. А в Піднебесній мільярдери в кожній галузі залежать від благословення партії. Якби всі статки там класифікувались як рентні, країна посіла б п’яте місце в нашому рейтингу.
Останні з олігархів
Певне поліпшення в нашому індексі можна пояснити тим, що кумівство було просто одним із етапів, через які проходить світова економіка в процесі глобалізації. У 2000–2010 роках капітал кочував із країни до країни, зумовлюючи подорожчання активів, особливо нерухомості. Китайський бум будівництва роздув ціни на сировинні товари. Політичні та правові інституції не встигали за цими процесами. Як наслідок — ті, хто мав добрі зв’язки у владі, діставали доступ на кращих умовах до телекомунікацій, дешевих кредитів та землі.
Сьогодні забава скінчилася. Епічна індустріалізація Китаю була одноразовим явищем; згадану вище природу руху світових капіталів частково формували структурні банки, а їх відтоді дещо приструнили. Оптимісти вказують на те, що кумівство стимулювало опір дедалі численнішого середнього класу в країнах, що розвиваються: бразильців, які вийшли на вулиці виступити проти державного розкрадання, чи індійців, які обрали відчайдушного борця з корупцією Арвінда Кеджрівала на посаду головного міністра Делі. Ці громадські рухи є відгомоном опору американців століття тому. Тоді Позолочений вік кінця ХІХ століття поступився Прогресивній добі початку ХХ, коли у США прийняли антимонопольне законодавство.
Та забувати про кумівство рано. Декотрі країни, скажімо, Росія, у цьому питанні відкочуються назад. Якщо відновиться зростання світової економіки, вгору підуть ціни на сировину, а відтак побільшає можливостей для рентного збагачення. У державах, що вичищають свої системи або мають потужний тиск суспільства, як-от Бразилія, Мексика чи Індія, непросто провести реформи. Політичні партії там залежать від негласного фінансування. Суди завалені незакритими справами, на вирішення яких потрібні роки, а держбанки відстають від свого часу. Країни, що розвиваються, найімовірніше, реагуватимуть на сповільнення економічного зростання приватизацією урядових активів: Saudi Aramco в Саудівській Аравії чи банків в Індії. Але в 1990-х аналогічний процес і був головним джерелом кумівського капіталу.
І насамкінець технології. В індексі ми припускаємо, що ця індустрія порівняно вільна від державного втручання, а отже, тут менше перспектив для рентного збагачення. Але нині наше припущення проходить випробування дійсністю. Alphabet, материнська компанія Google, стала одним із найбільших лобістів у Вашингтоні й постійно веде перемовини в Європі стосовно антимонопольного законодавства та оподаткування. Uber фігурує у чварах із регуляторами по всьому світу. Керівник китайського гіганта електронної торгівлі Alibaba Джек Ма має захист держави від іноземної конкуренції, і значну частину його статків становить частка в Ant Financial, платформі онлайн-платежів, чиїми найбільшими зовнішніми інвесторами є китайські суверенні фонди добробуту та соціального страхування.
Якщо класифікувати технологічну галузь як кумівську, то кумівський капітал був би більшим і стійко зростав у західному світі. Чи підуть технології цим шляхом, побачимо. Але точно відомо одне: кумівство, як і сам капіталізм, знайде спосіб пристосуватися до нових часів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com