Нарікання держсекретарів на відносини з главою держави чимось нечуваним назвати не можна. Колін Павелл ніколи не міг похвалитися надміром уваги з боку Джорджа Буша-молодшого й часто почувався ображеним і безсилим через це. Джона Керрі обурювало те, що мікроменеджмент Барака Обами в Білому домі часто відсував його на другий план. Але в тому, як Дональд Трамп відкрито зневажив свого державного секретаря Рекса Тіллерсона за пропозицію перемовин із Північною Кореєю щодо її ракетної та ядерної програм, немає нічого ні звичного, ні нормального. Одним зі своїх твітів Трамп оголосив, що сказав Тіллерсону, мовляв, той «марнує час, намагаючись вести переговори з «ядерним хлопцем» (північнокорейським лідером Кім Чен Ином. — Ред.)… Не марнуй сил, Рексе, ми зробимо те, що треба зробити».
Цей вибух спровокувала розмова між Тіллерсоном і журналістами, які їхали разом із ним до Пекіна на зустріч із керівництвом Китаю. Тіллерсон сказав тоді, що «зондує» можливість почати перемовини з Північною Кореєю про її програми. «У нас є кілька відкритих каналів до Пхеньяна, — додав він. — Ми можемо з ними говорити, і ми з ними говоримо».
Читайте також: Трамп доручив Тіллерсону займатися санкціями США проти РФ
Нічого дивного в тому не було. Хоч Америка й не має офіційних дипломатичних відносин із Північною Кореєю, послання передаються через посольство Швеції в Пхеньяні, яке надає консульські послуги громадянам США. Ще один канал — місія Північної Кореї в ООН у Нью-Йорку. Крім того, є зустрічі на рівні так званої опосередкованої дипломатії (із залученням експертів-учених і колишніх політиків), яку можна використовувати для того, щоб розуміти, чи є якийсь ґрунт для більш офіційних дипломатичних підходів.
Не сказав Тіллерсон нічого нового й тоді, коли дав зрозуміти, що був би зацікавлений почати діалог із Пхеньяном: він робив такі заяви кількома тижнями раніше. Незважаючи на твіти президента, міністр оборони Джеймс Меттіс повторив 3 жовтня, що підтримує Тіллерсонові «зусилля з пошуку дипломатичного рішення» у зверненні до сенатського Комітету зі збройних сил.
Сама Північна Корея не виказує жодних намірів починати перемовини про відмову від ядерної зброї та, вочевидь, розглядатиме варіант заморожування випробувань тільки тоді, як реально зможе погрожувати континентальній Америці термоядерною атакою. Тож не виключено, що Трамп таки має рацію. Хтось (зокрема, мабуть, і сам Трамп) може вірити, що президент майстерно застосовує «теорію безумця» Річарда Ніксона: якщо переконати своїх ворогів, що ти достатньо схибнутий і готовий майже на все включно з ядерною війною, є більша ймовірність, що вони підкоряться твоїй волі.
На жаль, історія свідчить, що застосування цієї теорії Ніксоном до В’єтнаму поставило світ на межу ядерної катастрофи, але нічого не принесло натомість. У випадку з Північною Кореєю Трамп дає зрозуміти Кім Чен Ину, китайцям (чиєю допомогою намагається заручитися Тіллерсон) і союзникам США в регіоні, що сподіватися на спроби деескалації кризи немає сенсу. Якщо Кім Чен Ин вважатиме, що на нього нападуть у будь-якому разі, це підриватиме тактику дієвого стримування: тоді ні друзям, ні ворогам не варто всерйоз сприймати слова або вчинки Тіллерсона.
Читайте також: Трамп все більше незадоволений роботою держсекретаря США Тіллерсона – WP
Ще на колінах приповзе!
На своєрідне співчуття Тіллерсон, утім, не заслуговує. Він не виявляв особливого інтересу до того, щоб представляти американські ідеали, як-от боротьбу за права людини, коли незграбно реорганізовував Державний департамент, спустошивши й знерухомивши його. Багато важливих посад, зокрема заступника секретаря з питань Східної Азії та посла в Сеулі, залишаються вакантними. За ним не надто сумуватимуть, якщо він вирішить піти у відставку. Але 4 жовтня Тіллерсон заявив, що й далі нестиме службу на своїй невдячній посаді. Може, це й непогано. Американська дипломатія так постраждала від рук Трампа, що навряд чи хтось серйозний хотів би зайняти місце Тіллерсона.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com