Куди не кинь оком у манхеттенському офісі Дональда Трампа на 26-му поверсі Трамп-Тауер — скрізь він. Магнат шкіриться з фотографій на стінах, що обклеєні обкладинками Playboy, GQ, Newsweek та інших часописів. На столі стоси агітматеріалів із серії «Трамп: зробити Америку великою знову!» вкупі з останніми номерами видань із ним-таки на передовицях. Почесне місце відведено гірці примірників The Economist, де на обкладинці теж Трамп: «Я поклав вас на видноті», — турботливо каже він.
Його ексцентричний офіс, мов печера Аладдіна з усіма атрибутами господаревої «зірковості», що зараз виконує подвійну функцію штабу президентської кампанії та великої компанії з торгівлі нерухомістю, не дає забути, чому оголошення цієї кандидатури торік у червні спочатку сприйняли з іронією. Тоді Трамп — зірка реаліті-шоу без серйозного політичного досвіду, яка щонайменше чотири рази змінювала свою політичну орієнтацію, — скидався більше на авантюриста. Проте перемога на праймериз в Індіані 3 травня майже розвіяла сумніви в тому, що він таки стане висуванцем від Республіканської партії. Його однопартійці-конкуренти сенатор Тед Круз і губернатор Джон Кейсік зійшли з дистанції. А самого Трампа надто довго недооцінювали. Не можна допустити, аби те саме ми пізніше сказали про загрози для Америки й світу, які таять його егоманія та деструктивний нативізм.
Читайте також: Непопулярна і невпинна
Електоральний успіх Трампа ґрунтується на óбразі Америки, про який він говорить: украй похмурому й дуже поширеному серед виборців. Дві третини її жителів вважають, що економіка працює на благо багатих. Майже сім із десятьох переконані, що політикам байдуже до звичайних співвітчизників. Причину таких настроїв зрозуміти неважко. До недавнього обвалу цін на нафту медіанні зарплати громадян США залишалися незмінні понад десяток років. Від 2007-го до 2014-го доходи багатьох робітників упали; особливо постраждали найменш оплачувані категорії, які дуже болісно пристосовувалися до зменшення попиту на низькокваліфіковану працю на індустріальних підприємствах Сполучених Штатів. В Америці занепадає інфраструктура. Політика щодо Близького Сходу не допомогла уникнути воєн по всьому регіону. Національною страшилкою став тероризм, хоча торік він забрав менше життів американців, аніж діти з пістолетами.
Дивак, але свій
Трамп роздуває ці проблеми і стулює їх докупи в абсурдну карикатуру повного провалу й занепаду. «Ми наче країна третього світу», — бідкається він. Америка «укладає найгірші торговельні угоди за всю історію торгівлі… Ми витратили $4 трлн на Близькому Сході й перебуваємо в куди гіршому стані, ніж доти… Китай — і той нас не поважає». У щось зі сказаного він, схоже, вірить і сам; його нелюбов до вільної торгівлі відома давно. Але філософія в дусі «все пропало» — суто тактичний хід. Таким чином Трамп підсуває своїм озлобленим прибічникам цапів-відбувайлів — нелегальних мігрантів, що крадуть робочі місця (зокрема, «ґвалтівників»-мексиканців, по котрих він пройшовся на старті своєї кампанії), учасників торговельних переговорів із Китаєм, які загрожують існуванню заводів у США та яких він нещодавно звинуватив у «ґвалтуванні Америки», а також «некомпетентних» і «нечесних» політиків.
Коротше кажучи, секрет його успіху в тому, щоб дозволити найбільш розчарованим американцям віддатися своїм найницішим інстинктам. Відвідини його мітингів (там побували вже сотні тисяч громадян) — це участь у ритуальній легітимізації образ та прагнення помсти. І ця легітимізація вже завдала реальної шкоди.
Приклад — двоє бандитів із Бостона, які побили залізним прутом безпритульного латиноамериканця. На своє виправдання вони зацитували поліції слова Трампа. Або підстаркуватий прихильник останнього з Північної Кароліни, який накинувся на одного з протестувальників проти кандидатури магната. Це сталося після того, як у Лас-Вегасі Трамп сам заволав: «Ох зацідив би я йому в пику!» — у відповідь на вигуки іншого незгодного. Швидше за все, побиття журналістів, яким на мітингах Трампа заборонено виходити за межі відгородженої для них зони, є питанням часу. Один із його улюблених прийомів — ображати пресу («чи не найбільш нечесних людей у світі») і заохочувати до її освистування юрбу. У таких ситуаціях, на відміну від затишного манхеттенського офісу, де Трамп випромінює шарм, він бачиться не турботливим, а небезпечним і лихим.
Деякі оглядачі думають, що він фашист: на такі думки Трамп наштовхував сам, заохочуючи прихильників вітати його відповідними жестами на мітингу у Флориді. Але це, схоже, перебільшення. Так само немає підстав називати його расистом, як багато хто робить. Утім, расистами є чимало його прибічників: 17% із них вважають етнічне різноманіття шкідливим для Америки, і цей показник надзвичайно високий. Схоже, що Трампове цькування іммігрантів принаймні частково розраховане на них. Не дивно, що 86% афроамериканців та 80% вихідців із Латинської Америки ставляться до нього негативно. Свідомо намагаючись розпалювати ворожнечу, він регулярно переступає моральні межі, яких ніколи не перейшла б жодна пристойна публічна особа в Америці. Його спосіб ведення кампанії в більшості американців викликає огиду; двом третинам виборців Трамп не до вподоби. Проте є менша частина електорату, яку ця тактика не відштовхує, і вона зростає.
Читайте також: Чи боротися за Україну
У час змагань серед республіканських кандидатів за номінацію Трамп набирав близько 35% голосів — переважно білих чоловіків із середньою шкільною освітою. Це більше, ніж у суперників, яких на початку було сімнадцять (зокрема, чотири сенатори, серед котрих останнім із дистанції зійшов Круз, та дев’ять нинішніх або колишніх губернаторів включно з Кейсіком). Але з таким показником Трамп поставав непереконливим лідером перегонів, нездатним здобути більшість у жодному штаті, а його перевага явно залежала від того, як базовий електорат розколеться між опонентами-однопартійцями. Тоді поширеною була думка, що коли з перегонів за номінацію відсіються зайві, то зметуть і Трампа.
Обов’язково бути першим
Натомість у результаті цього відсіву власне він і виграв. 19 квітня Трамп уперше здобув помітну більшість голосів у своєму штаті Нью-Йорк. Опісля — ще в шести. В Індіані йому дісталося 53%. Так у нього почали з’являтися прихильники з інших категорій виборців, зокрема серед студентів та жінок, які раніше він нього відверталися.
Євангельських християн, хоч як це дивно, тягне до Трампа ще від самого початку. Зокрема, робітники-євангелісти привели його до перемоги на Півдні: у штатах Джорджія та Південна Кароліна. На праймериз в Індіані Трамп завоював на вісім процентних пунктів більше голосів євангелістів, ніж інші, щó може здивувати, адже він невіруючий і тричі одружувався. А ще в день праймериз в Індіані цей висуванець звів химерний наклеп на Крузового батька, який є відомим проповідником-євангелістом (без жодних доказів заявив, що той замішаний у вбивстві Джона Кеннеді: «Тобто щó він узагалі робив із Лі Гарві Освальдом незадовго до тієї смерті? Незадовго до пострілів? Це жахливо»).
Попри велику кількість суперників на початку, Трамп ось-ось поб’є рекорд голосів, здобутих будь-коли на республіканських праймериз (попередній — 10,8 млн — установив 2000 року Джордж Буш). Почасти ситуація пояснюється тим, що нині на праймериз у республіканців голосує більше людей завдяки жвавим активістам і зростанню населення. Наразі йому дуже далеко до 66 млн голосів, із якими Обама виграв повторні перегони 2012-го. Але навіть нинішній «улов» та розширення бази виборців Трампа свідчать: попри те що його кандидатура сильно розколює електорат, він має солідні шанси стати президентом.
На його користь може зіграти те, що Гілларі Клінтон, імовірна опонентка, теж не зажила всенародної любові; її не дуже сприймає приблизно половина громадян. Сама Клінтон, напевне, у захваті від того, що їй дістався ще менш популярний опонент і вона обійшла його в усіх останніх 58, за винятком двох, екзит-полах. Однак якщо ці опитування проводять до партійних з’їздів, то зазвичай вони дуже ненадійні. А непопулярність для кандидата — це в будь-якому разі слабкість. Отож перемога Клінтон над Трампом імовірна, але все-таки не гарантована.
Читайте також: Слон у кімнаті
У ролі президента Трамп був би катастрофою. Якщо поставлений ним діагноз болячок Америки ні в тин ні в ворота, то рецепт лікування взагалі катастрофічний. Фірмова обіцянка Трампа — відгородитися від Мексики муром і змусити її заплатити за цеглу. Це нонсенс, навіть якщо не брати до уваги факт, що нині в Америці спостерігається чистий відплив мексиканців через південний кордон. Мехіко вже відмовилося платити за такий проект. У відповідь Трамп пригрозив зупинити грошові перекази, які мігранти — громадяни південного сусіда надсилають додому: «Для Мексики це просте рішення. Заплатити один раз $5–10 млрд, щоб гарантовано надалі щороку отримувати $24 млрд». Але такий варіант, швидше за все, був би протизаконним. Трамп міг би заблокувати зняття готівки з рахунків в американських банках у Мексиці виключно обмеженням руху капіталу. Нічим не кращі і його інші масштабні обіцянки щодо кордону (депортувати 11 млн нелегальних іммігрантів та їхніх дітей і заборонити всім іноземцям-мусульманам в’їзд до США, «доки представники нашої країни не розберуться, що відбувається»).
Час стрибати за борт
Економічні позиції Трампа також із царини фантастики. Наприклад, висуванець пообіцяв сплатити $19 трлн національного боргу США за вісім років і паралельно зменшити податки на $10 трлн. Беручи до уваги ще одну обіцянку — зберегти соціальне страхування, неприбуткова громадська організація «Комітет за відповідальний федеральний бюджет» підрахувала, що для реалізації цього плану йому довелося б урізати державні видатки на інших напрямах на 93%. Трамп із цим не погоджується, посилаючись на економічне зростання, яке обіцяє стимулювати поліпшенням умов торгівлі для США та економією, якої досягне, зробивши ефективнішим уряд. Але ж від зловживань уряду в чотиритрильйонному федеральному бюджеті США шкода мізерна? «Ні, мова про весь уряд, — вибухає Трамп. — І я скажу вам, що саме на армію витрачаються величезні, величезні кошти. Та все-таки я збираюся розбудовувати армію. Хоча збираюся розбудовувати її для нас, а не для решти країн у світі. Ми витрачаємо гігантські суми на захист інших держав». Такі нестримні нативістські нісенітниці, виголошувані цілеспрямовано (і з вкрапленнями посилань на абстрактні страхи американців), дуже характерні для риторики Трампа.
Іншим країнам варто турбуватися, бо ж для них усіх у Трампа є погані новини. Він хотів би позбутися будь-яких наявних торговельних угод США й замінити їх короткотерміновими двосторонніми переговорами. Ті проводилися б у дусі «око за око», тож торгових воєн — для початку з Пекіном — просто не уникнути. І висуванець уже заявив, що готовий до таких наслідків: демонстративне бажання хряскати дверима в будь-яких перемовинах, чи то з конкурентом в операції з нерухомістю, чи з другою за величиною економікою світу, — це складова його іміджу. «Вони не можуть собі цього дозволити, а ми можемо, — каже він. — У нас торговельний дефіцит із Китаєм у сотні мільярдів доларів за рік».
Схожими засобами Трамп підсилював би американську військову потугу. «Скажімо, ми заявимо, що збираємося запровадити 10-відсотковий податок на товари з Китаю. Оскільки вони не повинні закріплюватися в Південно-Китайському морі й оскільки вони девальвували свою валюту […] я зроблю це не роздумуючи». Він вимагав би від союзників Сполучених Штатів «принаймні» повністю оплачувати вартість будь-якої американської присутності з метою захисту, інакше нехай вирішують проблеми самотужки. «Я хотів би й надалі захищати Японію. Я хотів би й надалі захищати Південну Корею. І я хотів би захищати Німеччину, Саудівську Аравію та інші країни. [Але] їм доведеться за це платити».
Зачекати до кінця
Іще нетерпиміше Трамп ставився б до багатосторонніх зобов’язань США. На запитання, навіяне його яскравою критикою на адресу ООН (яку Трамп назвав розжирілою, неповороткою та бездіяльною), чи розглядатиме він можливість виходу Америки із цієї організації, висуванець відповідає: «Завжди маєш бути готовий піти, інакше ніколи нічого не зробиш. А це означає іти від країн, у сенсі оборони, це означає іти».
Успіх Трампа навряд чи лякає когось дужче, ніж лідерів його-таки партії. Більшість із них є прихильниками вільної торгівлі та «яструбами» в питанні національної безпеки, і всі вони хочуть перемоги в листопаді. Це пояснює ентузіазм багатьох лідерів і донорів республіканців щодо руху «Зупинити Трампа». В Індіані вони все-таки влили понад $5 млн у теле- й радіорекламу задля очорнення останнього або ж підтримки Круза.
Боєприпасів їм не бракувало. У минулому Трамп не раз похвалявся своїми любовними походеньками. Чотири рази він проводив свій бізнес через процедуру банкрутства. Кожна його промова рясніє брехнею. За деякими підрахунками, торік його політичні заяви на 76% складалися з неправдивої інформації. Якби це відбувалося не в рік президентських перегонів, республіканські критики Трампа змогли б його зупинити. Чому ж не вдалося тепер?
Читайте також: Гра зі свідомістю
Частково це пояснюється його незвичайними талантами. Трамп — харизматичний, проникливий тактик, інколи чарівливий, безжальний, тож виявився куди сильнішим політиком, ніж уявляли. Скандальність допомагає йому втриматись у центрі уваги преси, радіо й телебачення. Завдяки 8 млн фоловерів у Twitter та вмінню «розмазати» опонента кількома словами він царює і в соціальних мережах. У момент старту Трампа на президентських перегонах його випади проти мексиканців здавалися простакуватими й хамськими; сьогодні вражає те, наскільки точно він формував свої меседжі з прицілом на обурений білий робітничий клас. За словами висуванця, це тому, що він розуміє і поділяє жалі останнього. «Я працював на літніх канікулах, коли ходив до школи, зі столярами й електриками. Ви знаєте, що мій батько був будівельником, переважно в Брукліні й Квінсі… Я працював із усіма цими хлопцями, я цих хлопців знаю». У цьому є рідкісне зерно правди. Щодо багатьох інших питань (як-от про володіння зброєю, чого він раніше не приймав, а тепер обстоює, або про дозвіл абортів, котрі колись вважав допустимими, а зараз виступає проти, чи про Бога, яким він раніше мало цікавився і якого нині возвеличує) його позиція пояснюється кон’юнктурною доцільністю. Утім, ксенофобія та протекціонізм Трампа мають чітко виражену форму.
Газетні архіви свідчать, як затято він виступав проти Північноамериканської зони вільної торгівлі в 1993 році. «Цього хочуть мексиканці, і нічого хорошого, як на мене, це не обіцяє», — такими були цитати Трампа. У питаннях торгівлі він, що не характерно для людини, яка не визнає за собою жодних слабкостей, навіть готовий прийняти негативні наслідки свого популізму. Коли його питають, чи не будуть його виборці проти того (у випадку трампівського торговельного режиму), щоб вимушено платити більше за продукт американського виробництва, висуванець каже: «Може, вони купуватимуть менше. Я бачу, що люди купують своїм донькам п’ять ляльок; можна ж купити дві».
Проте, хоча прихильникам Трампа й подобаються його меседжі, багатьох із них мотивує ще й ненависть до партійних босів, які так неоковирно намагалися його стримати. Екзит-поли в Індіані свідчать, що через це половина республіканських виборців відчула, що її «зрадила» власна партія. Урожай, який політсила пожинає сьогодні, вона виростила з двох зерен. Перше — це частина правди у твердженні Трампа та інших про те, що республіканці довгий час задурювали голови стражденним білим робітникам Богом, прапором і зменшенням податків для багатих, хоча загалом воно карикатурне. Утім, жодному із його 16 суперників не вдалося переконливо відреагувати на те, що хвилює трудящих із низькими зарплатами, жоден не дав їм вдумливої відповіді.
Друге — роки міжпартійних чвар у Конгресі дискредитували весь американський політичний процес. Відповідальні за це насамперед республіканці, особливо ті, кого винесло у владу попередньою хвилею популістів-бунтівників, Партією чаювання. Зневагу виборців до них спричинили кілька влаштованих конгресменами-республіканцями нещодавніх політичних криз, пов’язаних із затвердженням федерального бюджету, який вони хотіли зробити заручником своїх нездійсненних і неконституційних вимог до Обами. У цьому сенсі революція Трампа не продовження популізму антиурядової Партії чаювання, а його логічний наступний етап. Тепер, коли номінація претендента майже вирішене питання, та революція теж має спалахнути й перегоріти.
Отже, Трамп проти Клінтон: схоже, що президентські вибори у США будуть запеклими й брудними. Навряд чи він перейде на більш помірковані позиції та схилиться до вигіднішого для всіх центру, як радять лідери республіканців, побоюючись розгрому на виборах. А його нинішні заяви (вірить він у них насправді чи ні) переважно надто радикальні, щоб їх можна було адекватно перевірити на ефективність реалізацією на практиці. Явно підбадьорений успіхом на праймериз, Трамп, здається, не дуже зацікавлений у зміні курсу, як і своїх агресивних, часто образливих методів. Про Клінтон, яка колись гостювала на його весіллі, ймовірний номінант від республіканців говорить зі зневагою. «Вона розігрує жіночу карту. Це все, що в неї є. Більше в неї нічого немає. Єдине, що вона має, — це жіноча карта. І вона грає нею де тільки можливо», — обурюється Трамп. До речі, його недолюблюють 70% американок.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com