The Economist: Страх і виборці

Політичні партії переживають великі «тектонічні» зміни раз на покоління. Науковці зазначають, що за 219 років в Америці змінилося лише шість партійних устроїв і кожен приваб­лював свою чітко визначену когорту виборців. Ідея Дональда Трампа про перетворення Республіканської партії, яка здавна виступає союзницею великого бізнесу, на робітничу може стати прелюдією до сьомого «тектонічного зсуву». Аналізуючи нинішній тренд, The Economist зосередився тільки на вподобаннях і пріоритетах, характерних для американського електорату у виборі політики. Лояльність виборців до певної партії не враховувалася, таким чином ми намагалися зрозуміти, які переможні політичні програми чи ­платформи ­можуть постати в майбутньому­.

Голосування за мажоритарною системою простої більшості, як у США, неодмінно приводить до влади дві партії, яким доводиться співпрацювати в не дуже зручній коаліції. За яким принципом відбувається об’єднання в групи за інтересами? 1929 року економіст Гарольд Готеллінґ писав, що виборець із раціональним мисленням обирає кандидата, погляди якого найбільш близькі до його власних. Тим часом політична партія, серйозно налаштована на перемогу, повинна обирати позиції, які переконають виборців ідеологічної середи­ни. Оскільки обом американським політсилам для перемоги завжди треба було залучати на свій бік широкий електорат, така «теорема медіанного виборця» штовхала їх до центру. За спостереженням Готеллінґа, це пояснює обережність американських кандидатів: вони досить розмито відповідають на запитання щодо політичного курсу, адже бояться втратити голоси.

Читайте також: Клінтон vs Трамп: паранормальні вибори

Теорія Готеллінґа актуальна й досі. Щоб гіпотетична партійна система була стабільною, вона мала б дати обом таборам приблизно рівні можливості й таким чином завоювати сукупно 50,1% голосів. Ми спробували сформувати найбільш життєздатні потенційні коаліції для США, тож для цього скористалися результатами онлайн-опитування понад 7 тис. зареєстрованих виборців, яке в травні — липні проводила служба YouGov. Респондентів попросили відповісти на 12 запитань (див. «12 політичних орієнтирів») і повідомити, наскільки вони їх хвилюють. Далі ми помножили кожну позицію на рівень її актуальності для респондентів і підсумували результати по окремому виборцю. Це показало не лише те, яку з нинішніх партій вони можуть підтримати, а й до якого ідеологічного табору схилялися б у понад 300 тис. гіпотетичних альтернативних системах.

Якщо судити по програмах кандидатів у президентських перегонах 2016-го, наш аналіз показує, що незалежно від лояльності до однієї чи іншої партії 52% зареєстрованих виборців ближчі до політичного кошика Клінтон, ніж до пропозицій Трампа. Отже, у листопаді можна чекати на перемогу демократів. Хоч як дивно, Гілларі має простір для ще більшого лівого ухилу. Наразі погляди, близькі Трампові, поділяють 9%, і насамперед це пов’язано з підтримкою зведення стіни на кордоні з Мексикою. Проте ці люди пристали б на бік Клінтон, якби вона погодилася на мінімальну зарплату на рівні $15 за годину та бюджетне фінансування вищої освіти. У такому випадку демократи мали б шанс залучити на свій бік 54% виборців.
Однак у цьому напрямку Клінтон не варто заходити надто далеко. Позиції Берні Сандерса, її лівого суперника, — підвищення податків, але не зменшення державних видатків, небажання вести війну з тероризмом, — це анафема для більшої частини електорату. Якби йому довелося вибирати між Трампом і ­Сандерсом, то 57% проголосували б за першого.

Попри це, опитування свідчить, що у виборі між кандидатами в президенти медіанний виборець схиляється в лівий бік. Опозиція Трампа до американської воєнної інтервенції в Сирії обходиться йому в чимало голосів: надто на контрасті з «яструбом» бачиться Клінтон. Але майже в будь-якому іншому питанні, крім імміграції, Трампу довелося б «з’їхати» ліворуч, щоб випередити свою суперницю. Ураховуючи її нинішні позиції, він міг би виграти 70% голосів громадян без вищої освіти, якби підтримав ліберальний «список побажань» (а він діаметрально протилежний до його програми й передбачає легалізацію абортів та ­обмеження володіння зброєю).

Читайте також: Американські ЗМІ про з'їзд Демократичної партії: історичне висування Клінтон, однак не всі демократи її підтримують

Кандидати зазвичай виграють від центристських позицій. Однак золотого правила завоювання медіанного виборця немає. У багатьох питаннях погляди людей між собою корелюють: наприклад, 65% прихильників заборони на одностатеві шлюби виступають також за законодавчі обмеження абортів. Тому політики змушені брати на озброєння такі позиції «в пакеті», навіть якщо одна популярна, а інша ні. У результаті партії змінюють свої програми й цими змінами постійно приваблюють одних виборців, але відштовхують інших. Що строкатіший пакет позицій середньостатистичного ­виборця, то менш стійка ­партійна система.

У суто політичному вимірі погляди американських виборців перемішані значно більше, ніж у їхніх чітко поляризованих за партійною належністю представників у Конгресі. Лише 12% американського електорату дотримуються послідовних ліберальних чи консервативних позицій в економічних і соціальних питаннях. Дуже серйозною проблемою виявилася імміграція, що призвела до розколів в обох партіях. 53% респондентів, згідно з YouGov, висловилися на підтримку стіни на кордоні з Мексикою, причому 94% із них вважають такий захід «важливим» або «дуже ­важливим».

Як передбачив би Готеллінґ, найбільш концептуально послідовні (а отже, й ідеологічно радикальні) програми є нежиттєздатними. Партія, що стоїть на засадах меркантилізму та виступає за моральний і фінансовий консерватизм, інтервенцію в інших країнах, у протистоянні з Клінтон чи Трампом отримала б менш як 30% голосів. Тим часом абсолютно лібертаріанська, яка проти будь-яких обмежень зброї, абортів, імміграції чи вільної торгівлі, привабила б 26% ­виборців у ­протистоянні з Клінтон та 34% — із Трампом.

Однак опитування YouGov свідчить, що переможну коаліцію можна було б вибудувати навколо ідеї, спрямованої проти глобалізації. Кандидат від неї мав би займати центристські позиції в питаннях абортів, одностатевих шлюбів та заборони зброї, а ще образити бізнес, підтримуючи популярні в народі, але дорогі для бюджету державні програми на зразок універсального медичного страхування. Якщо сюди докинути підтримку стіни на кордоні з Мексикою, опозицію Північноамериканській зоні вільної торгівлі (НАФТА) та нехтування змінами клімату, то матимемо політичний кошик, який міг би поповнитися 51,2% голосів у суперництві із соціально ліберальнішою програмою (яка підтримує НАФТА та імміграцію). Така платформа близька до забезпечення більш-менш стабільної двопартійної ­системи впродовж наступних виборчих циклів.

Читайте також: Вибори у США: Дежавю 2008-го

Теорія Готеллінґа дає змогу надійно прогнозувати те, як голосуватимуть американці. Опитування YouGov показує, що 84% респондентів уже підтримують політсилу, чия програма ближча до їхніх переконань. Решта 16% нерідко схиляється до партії з неполітичних причин, скажімо, з огляду на її ідентичність. 2004 року журналіст Томас Франк припустив, що білий робочий клас США діє всупереч власним економічним інтересам, підтримуючи республіканців із міркувань ­культурної ідентифікації. Наш аналіз довів, що 2,5% білих виборців без вищої освіти переметнулися б до демократів, якби керувалися суто політичними обіцянками. Однак ці цифри нейтралізуються за рахунок громадян, які голосують за демократів, хоча погляди в них ближчі до республіканців. Це менш освічене «кольорове» населення, яке асоціює республіканців переважно з ворожістю до іммігрантів. Як сказав 2012-го республіканський сенатор Марко Рубіо про іспаномовний електорат: «Непросто змусити людей прислухатися до тебе… коли вони гадають, ніби ти хочеш депортувати їхню бабусю».

Наш аналіз виявив ще два нюанси. Згідно з ним більшість американців тримаються поміркованих поглядів. Це можна пояснити тим, що вони не визначилися зі своєю позицією й чекають, поки їх хтось переконає. Наприклад, 45% не впевнені, НАФТА сприяє чи шкодить економічному зростанню.

І чи не найважливіший момент: у нашому дослідженні не враховані якості самих кандидатів. Усього 26% респондентів YouGov заявили, що визначальний вплив на їхній голос має те, чи погоджуються вони з позиціями кандидата. Решта керується особистістю кандидата (або ж її відсутністю). Майстерна виборча кампанія може схилити на бік кандидата виборців, які не погоджуються з деякими його (чи її) поглядами. Зате вайлуваті політики можуть відлякати навіть своїх природних прихильників. Ще є такі, хто проти всіх: 10–15% респондентів у нашому дослідженні не підпадають під жодну з класифікацій. Як зауважив 1964 року Джон Кеннеді: «Одна п’ята народу завжди проти всього».

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com