У 2017-му виповниться 500 років події, чи не найбільш достойній зватися моментом зародження сучасного світу: Мартін Лютер висунув свої 95 тез і закликав католицьку церкву визнати відповідальність за численні помилки в теології та гріхи її інституцій. Історики-ревізіоністи заплутували минувшину як могли (зокрема, сумнівались у тому, що Лютер справді прибивав свої тези до дверей замкового храму Всіх Святих у Віттенберзі). Але наратив залишається чітким. Церква на той час уже потребувала змін. Вона погрузла в корупції, відірвалася від життя суспільства. Лютер, започаткувавши перетворення, дав християнській вірі, та й самій католицькій конфесії новий відрізок життя.
Паралелі між християнством у середньовіччі та управлінням бізнесу сьогодні, може, і не дуже очевидні. Але хто шукає, той знайде. Теоретики менеджменту канонізують капіталізм приблизно так само, як духівництво колись — феодалізм. Бізнес-школи — це храми капіталізму. Консультанти — мандрівні монахи. Як клір середньовіччя розмовляв латиною, щоб убрати свої слова у шати авторитетності, так і теоретики менеджменту спілкуються своїм бізнес-сленгом. Середньовічне духівництво продавало індульгенції: таким чином віряни могли фактично відкупитися від власних гріхів. Сьогодні теоретики менеджменту продають файли, де по пунктах пояснюють, як вирішити всі проблеми вашого бізнесу. Останнім часом з’явилася ще одна паралель: гуру втратили зв’язок зі світом, яким намагаються керувати. Теорія управління бізнесом дозріла до власної Реформації.
Читайте також: The Economist: Президент компанії
Теорії менеджменту побудовані навколо чотирьох фундаментальних ідей, які повторюються найнудотнішим чином у кожній книжці чи на конференції про бізнес, але вже мають небагато зв’язку з дійсністю. Перша — що бізнес нині більш конкурентний, ніж будь-коли досі. Якщо не зважати на популярні заголовки на кшталт «Кінець конкурентної переваги» (авторства Ріти Ґюнтер Макґрат) або «Перевага нападаючого» (Рема Чарана), то складеться враження, що ми живемо в гіперконкурентному світі, де велетнів бізнесу постійно переслідують сили, що несуть в економіку революційні зміни.
Але одного погляду на цифри (або ж польоту щоразу більш монополізованими авіалініями Америки) має вистачити, аби ця ілюзія розвіялася. Найбільш вражаючий тренд у бізнесі сьогодні не конкуренція, а консолідація. Період від 2008-го на ринку злиттів і поглинань показує чи не найвиразнішу висхідну тенденцію за всю історію: за рік укладають у середньому 30 тис. угод вартістю близько 3% ВВП. Особливо консолідація просунулась у США — про це йдеться у звіті групи економічних радників при президентові за 2016 рік. Документ, окрім того, показує, що компанії, які беруть участь в об’єднаннях, отримують рекордні прибутки. На вищих позиціях у переліку підприємств, що консолідуються, — технологічні. У 1990-х Кремнієва долина була майданчиком для стартапів. Нині це поле гри для невеликої групи гігантів.
Друга мертва ідея (вона пов’язана з першою) — що ми живемо в добу підприємництва. Гуру теорій бізнесу на кшталт Пітера Друкера й Тома Пітерса давно виголошують проповіді про блага підприємливості. Уряди намагаються її заохочувати, аби компенсувати очікуваний занепад великих компаній. Але реальність свідчить про інше. У США динаміка створення бізнесу від кінця 1970-х знижується. За останні роки більше компаній зникло, ніж постало. У Європі висока динаміка взагалі рідкісне явище, а більшість стартапів залишаються малими. Частково це зумовлено тим, що системи оподаткування в європейських країнах фактично карають компанії, де кількість працівників перевищує певний показник, як і тим, що підприємці там дбають більше про баланс між роботою і приватним життям, ніж про зростання заради зростання. Багато бізнесменів, яких вабив культ підприємництва, зіткнулися виключно з невдачами й нині виживають на мізерні державні пенсії.
Третя ідея, на яку покладаються теоретики, — що бізнес пришвидшується. Частка правди в цьому є. Інтернет-компанії можуть за кілька років назбирати сотні мільйонів клієнтів. Але в певному сенсі це вражає менше, ніж динаміка минулих років: за якихось два десятиліття після того, як Генрі Форд запустив у 1913-му перший конвеєр для складання автомобілів, понад половина домогосподарств в Америці уже мала машину. І в багатьох вимірах бізнес сьогодні насправді сповільнюється. Компанії часто витрачають місяці й роки на те, щоб певне рішення затвердили всі департаменти (аудиторський, юридичний, відповідності вимогам законодавства, нагляду за приватністю тощо), або на роботу з дедалі масштабнішими бюрократичними машинами держав. Інтернет однією рукою дає, а другою забирає. Нині так просто отримувати інформацію і радитися з усіма підряд (включно з постачальниками та споживачами), що компанії часто затягують бізнес-процес до нескінченності.
Суспільство пласкої землі
Четверте помилкове поняття — що глобалізація невідворотна й незворотна — будується на технологічних процесах, на які рішення людини не впливають. Це повторюється в низці бестселерів, особливо в «Пласкому світі» Томаса Фрідмана (2005), і пропагується в корпоративній рекламі, як-от у кампанії «Місцевий банк світу» від HSBC. Але якщо поглянемо на історію, то зрозуміємо, що це нісенітниці. У 1880–1914 роках світ у багатьох вимірах був не менш глобалізований, ніж сьогодні. І все-таки він став жертвою війни й автаркії. Нині глобалізація виказує ознаки заднього ходу. Дональд Трамп говорить про американський націоналізм і погрожує Китаю митними тарифами. Британія рве зв’язки з Європейським Союзом. Далекоглядніші мультинаціональні компанії готуються до щоразу більш націоналістичного майбутнього.
Виступ проти глобалізації вказує на очевидну слабкість теорії менеджменту: її наївність стосовно політики. Сучасні традиції менеджменту створювались у період між 1980 та 2008 роками, коли лібералізація прогресувала, а політики-центристи були готові підписуватися під глобальними правилами. Сьогодні світ помітно інакший. Продуктивність зростає на Заході дуже мляво, компанії об’єднуються надшвидкими темпами, підприємництво гальмує, популізм на підйомі, а старі правила бізнесу перекреслюються. Теоретики менеджменту мусять поглянути на свою святиню так само критично, як колись Мартін Лютер — на свою церкву. Інакше ризикують виявитись у статусі високооплачуваних лобістів мертвих ідей.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com