The Economist: Стан, план, кабала

Коли газ коштував дорого, Туркменістан щороку отримував від експорту $10 млрд — непогана сума для країни з п’ятимільйонним населенням. Більша її частина спрямовувалася на грандіозні схеми Ґурбанґули Бердимухамедова або розподілялася між наближеними до нього особами. Але економіка, за офіційною статистикою з 2010 по 2014 рік, зростала в середньому на 11%.
Відтоді ціна газу впала наполовину й наслідки виявилися дуже неприємними. Блакитне паливо забезпечувало чверть ВВП і 50% усіх державних надходжень. Через зниження його ціни темпи зростання економіки помітно впали (див. «Витік газу»), а бюджет перейшов від профіциту майже в 10% ВВП у 2012-му до прогнозованого на цей рік дефіциту на рівні 3%. Схудлі валютні резерви покривають лише дев’ять місяців імпорту. Для простих людей життя стає важчим. Уряд підвищив тарифи на електроенергію, газ і воду, які субсидує. Девальвація маната розігнала й без того високу інфляцію: ціни на продовольство 2015-го зросли на 28%. У деяких регіонах відчувається дефіцит основних продуктів, зокрема борошна. Керівники державних компаній, яких у народному господарстві країни більшість, оголосили про масові скорочення. Держава контролює навіть сільське господарство. За оцінками закордонних аналітиків, без роботи фактично сидить 60% працездатного населення. А тим, хто ще працює, кажуть, зар­плату виплачують із кількамісячними затримками.
Нещодавні звільнення високопоставлених урядовців свідчать про те, що президент намагається відвернути дедалі більше незадоволення в суспільстві, зумовлене погіршенням економіки. А водночас і далі плекає культ особи: увів книжки, які нібито написав сам, до обов’язкової освітньої програми й поставив собі золотий пам’ятник у центрі Ашгабата, демонтувавши перед тим статую свого попередника. І хоча масові заворушення в Туркменістані малоймовірні (бо це поліцейська держава), Бердимухамедов явно хоче відновити хоча б подобу економічної стабільності до наступних контрольованих виборів у лютому (на попередніх, у 2012-му, в нього було шість суперників, але в результаті він набрав 97% голосів).
Стабілізувати економіку Туркменістану буде тяжко. Росія, яка колись імпортувала по 40 млрд кубометрів туркменського газу на рік, у січні 2016-го відмовилася від усіх закупівель. Скасування західних санкцій проти Ірану (іншого важливого покупця туркменського газу) може стимулювати Тегеран до розробки власних багатих родовищ, а отже, він імпортуватиме менше блакитного палива. Більшість експортних шляхів заблоковані недружніми або нестабільними сусідами (див. мапу), тож єдиним претендентом на туркменський газ лишається Китай. Але не відомо, скільки Туркменістан заробляє на такому експорті: велика частина блакитного палива, яку качають до КНР, — плата натурою за мільярди доларів позик, отриманих із 2009 року. На ці виклики Бердимухамедов має намір реагувати розвитком туризму. У вересні в Ашгабаті відкрили новий аеропорт, що нагадує сокола. Вартість його будівництва оцінюють у $2,4 млрд, це найбільший аеропорт у Середній Азії з пропускною спроможністю 17 млн пасажирів на рік. Уряд також виділив $5 млрд на облицьований мармуром спорткомплекс, у якому в 2017-му буде проведено Азійські ігри в закритих приміщеннях і змагання з бойових мистецтв. Район Аваза на заході країни перетворюють на «туркменський Лас-Вегас». Навряд чи середньоазійська деспотія стане туристичною Меккою. Тут один із найсуворіших візових режимів у світі. А якщо й вдалося отримати туристичну візу, то доведеться ще наймати провідника, який служить і наглядачем від влади. У Туркменістані нечасто трапляються мальовничі руїни, незаймані пляжі або міста з бурхливим нічним життям. Утім, ефектних (хоча й ні до чого не придатних) цікавинок тут точно не бракує.