Мало хто в Брюсселі не супив чола, спостерігаючи за дедалі більш невтішною кампанією за збереження членства Британії в Європейському Союзі. Перспектива «брексіту» — а євросоюзним владоможцям вона завжди здавалася такою абсурдною, що просто не мала би шансів стати дійсністю — раптом забовваніла дуже реально. Як сказав один дипломат, «ми наближаємося до точки неповернення».
Подекуди в Європі гіркі уроки британського досвіду вже почали засвоювати. Міністр фінансів Німеччини й давній поборник інтеграції Вольфґанґ Шойбле вважає, що «брексіт» (або навіть рішення залишитися в ЄС із мінімальним розривом у голосах) стане засторогою для Євросоюзу: «Далі діяти, як звикли, не слід». Президент Європейської Ради Дональд Туск, який головує на зустрічах лідерів країн ЄС у Брюсселі, переконаний: утопічні заклики до створення федеративної Європи пришвидшують розпад Союзу. Навіть затятий федераліст і президент Єврокомісії (вона має право законодавчої ініціативи) Жан-Клод Юнкер, який, утім, дедалі частіше відсутній на політичній сцені, визнає, що ЄС почав надто нав’язливо втручатися в життя своїх громадян.
Читайте також: У Великій Британії сьогодні відбудеться референдум про членство в ЄС
Такі дебати не вплинуть на британський референдум: зараз кампанія замкнулася на внутрішньополітичній логіці, а та лише час від часу перетинається з дійсністю. Але незалежно від результату плебісциту в Європі загалом луна від нього буде відчутною далеко після 23 червня. Британський політикум — не єдиний у регіоні, який потерпає від хвиль невдоволення й популізму. Не так давно на референдумах із питань, пов’язаних з ЄС, програли уряди Данії та Нідерландів. Інші, особливо у Франції, провадять політику Союзу, не спускаючи ока з євроскептиків у власній країні. Починає усвідомлювати загрозу і Брюссель, хоча запізно та не повністю.
«Брексіт», може, і не призведе до каскаду референдумів про вихід з ЄС. Але в будь-якому разі стане потужним поштовхом для антиєвропейських сил на всьому континенті, адже продемонструє, що від членства можна відмовлятися. До речі, саме тому країни ЄС запропонують Британії в разі виходу невигідні торговельні умови. Після «брексіту» погрози про вихід із Союзу можуть зазвучати від євроскептично налаштованих держав, які прагнуть поступок від нього. Нападки на Брюссель для політиків з мейнстриму стануть майданчиком, де можна заробити політичний капітал: останні опитування свідчать про зростання антиєвропейських настроїв по регіону. Усе це змусить замислитися тих в ЄС, хто наполягає на більшій централізації та яких засуджує Туск.
Проте вплив федералістів у ЄС завжди перебільшували, особливо у Британії. Історія Євросоюзу — це не те, що собі інколи уявляють як його прихильники, так і критики. Це не ліберальний марш у напрямку дедалі ближчої спільноти, де повноваження центру постійно зростають, а національна держава відходить на другий план. Кембриджський викладач і науковець Кріс Бікертон описує у своїй новій провокативній книжці «The European Union: A Citizen’s Guide» («Європейський Союз. Посібник для громадянина»), як інтеграція ЄС відбувалася стрибками, потерпаючи від криз на зразок деґоллівського «порожнього крісла» 1965 року, а часом узагалі регресувала, — як у випадку з невдалою спробою створити західноєвропейську армію на початку 1950-х років. Великий поштовх відбувся у 1980‑х, коли французький соціаліст і тодішній голова Європейської комісії Жак Делор та консервативна британська прем’єрка Марґарет Тетчер спільними зусиллями створили єдиний ринок.
Відтоді історія ЄС насправді більше ніколи не була спокійною. Найпотужніші символи європейської інтеграції — єдина валюта й шенгенська система відкритих кордонів. Але кожен із них пройшов нелегкі випробування кризами, які налаштовували одну країну проти іншої. Останніми роками, коли Союз нагадує більше форум із кризового управління, влада перетікає від брюссельських інститутів до національних урядів, зокрема, до явно невдоволеної цим Німеччини. «Більше Європи» (колишній заклик до федералістів по всьому континенту) нині звучить, мов давно неактуальний мисливський клич. А в Брюсселі на зміну спокійному солодкому сну прийшли нічні жахіття.
Читайте також: Представники країн ЄС провели таємну зустріч, на якій узгодили спільні дії на випадок Brexit
На час кампанії з підготовки до референдуму практично зупинилася законодавча машина ЄС. Це робиться для того, щоб не дратувати грізні британські таблоїди, скажімо, новими нормами потужності електрочайників та іншими подібними питаннями «державної» ваги. Незабаром вона запрацює знову, але далеко не на тих швидкостях, що раніше. Тим часом у дебатах з приводу «брексіту» іноді просто губиться той факт, що ЄС працює вже далеко не так продуктивно, як раніше. Комісія почала пропонувати Європарламенту й Раді ЄС значно менше законотворчих ініціатив, а це дуже обурює зелених та інші неурядові організації. Парламент ухвалює дедалі більше резолюцій ні про що, а це красномовно свідчить про зниження робочого навантаження на його депутатів. Крихітний бюджет ЄС розміром близько 1% ВВП Союзу, швидше за все, таким і залишатиметься. Тож ті поборники «брексіту», які незадоволені ненаситними апетитами Брюсселя, насправді ломляться у вже відчинені двері.
І з ЄС нема життя, і без нього
Британія не належить до єврозони і мало стосується міграційної політики ЄС. Зате решта Європи морочиться з головоломкою: запобігти новим кризам можна через активнішу централізацію, але її ненавидять євроскептики. Єврозона, особливо ж банківський союз, поки збудована наполовину й може не витримати ще однієї фінансової кризи. І далі припадає пилом «Доповідь п’яти президентів» — дорожня карта інтеграції єврозони, яка сьогодні забуксувала. Що ж до міграції, то слабкість простору, де немає кордонів, але є купа різних правил надання притулку, особливо яскраво проявилася під час торішніх подій навколо біженців. Морські патрулі й угоди з іншими державами про розміщення утікачів тільки частково вирішують проблему. З часом ЄС доведеться об’єднати свою політику стосовно прохачів прихистку.
Якщо Британія проголосує за вихід з ЄС, докорінних змін у його роботі чекати не варто. Адже нікуди не подінуться, наприклад, розходження між кредиторами й боржниками, які давно вже завели в глухий кут інтеграцію єврозони. Руки політикам щонайменше на півтора року зв’яже наближення виборів у Франції та Німеччині. Якщо «брексіт» спровокує фінансовий хаос, єврозона, як завжди, насамперед звернеться до Європейського центрального банку.
Утім, хоч би як проголосували британці на референдумі, дилема, з якою зіткнувся ЄС, стає дедалі гострішою. Аби запобігти наступній кризі, інтеграційний поїзд не повинен гальмувати. От тільки все більше виборців стають перед локомотивом і кричать «Стій!».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com