Коли Марія Вейхман, засновниця російського кредитно-скорингового стартапу «Скориста», задумалася над розширенням за кордон, першим їй на думку спав Китай. Роботи там непочатий край, вважає Вейхман, адже дві п’ятих китайців не мають кредитної історії. Вона відкрила офіс у державному бізнес-інкубаторі Tianfu Software Park у столиці провінції Сичуань, місті Ченду, де міська влада «пропонує майже все задарма». Додаткові вигоди включають цілу низку позицій — від офісних приміщень, найнеобхідніших меблів і логістичних послуг до детального консультування щодо методів ведення підприємницької діяльності.
Ченду хоче порівнятися з Пекіном, Шанхаєм і Шеньчженем, які зараз належать до іншої підприємницької ліги: разом на них припадає більше ніж сотня «єдинорогів», або ж приватних стартапів вартістю понад $1 млрд. Це місто на південному заході країни у 2016 році виділило 200 млн юанів ($30 млн) на Фонд інновацій і стартапів для іноземних засновників компаній та виділяє до 1 млн юанів готівкою закордонним стартапам і спільним підприємствам із високим рівнем капіталізації. Якщо ж засновники належать до «міжнародних топ-талантів» (як-от лауреати Нобелівської премії), то стимулювання зростає до 100 млн юанів.
Торік у березні хайтек-зона Ченду відкрила представництво з надання послуг для стартапів, заснованих експатами включно з реєстрацією підприємства. Там уже працює близько 3 тис. іноземців, багато з яких ведуть власний бізнес. Інші міста запроваджують щось схоже. Пекін і Чженьцзян відкрили та щедро фінансують центри для іноземних підприємців. І хоча влада, можливо, більше зацікавлена в тому, щоб привабити підприємливих «морських черепах» (так тут називають китайців, які народилися або здобули освіту за кордоном), але допомагає й китайським громадянам іншої етнічної належності. У щонайменше 10 провінціях нова імміграційна політика полегшує процес отримання візи. Іноземці, які закінчують китайські університети, можуть дістати дозвіл на проживання на термін від двох до п’яти років із позначкою «стартап». За умови відповідності певним критеріям іноземці, які мешкають у Китаї та працюють у нових компаніях, можуть подавати документи на отримання дозволу на постійне проживання. У технологічному хабі Чжунгуаньцунь 353 іноземним громадянам вручили «зелені карти» з 2016 року. Тамтешній державний бізнес-інкубатор Zhongguancun Inno Way у 2017-му виростив 878 стартапів; 121 із них був заснований іноземцями або «морськими черепахами».
Читайте також: Китайська пропаганда. Як Пекін впливає на політичні еліти Європи – дослідження
На шляху закордонних підприємців усе ще є три великі перешкоди. Незважаючи на зусилля великих міст полегшити процедуру імміграції, отримати візу для багатьох засновників фірм і досі нелегко. Вейхман уже кілька місяців дістає відмови майже без пояснень і змушена щомісяця курсувати з Москви до Ченду й назад. Жорсткий контроль над інтернетом також зменшує результативність заснування та ведення бізнесу. Іноземні підприємці з труднощами адаптуються до інтернет-середовища всередині «великого китайського брандмауера», де заблоковано Google, Twitter і багато інших сервісів. Незважаючи на доступні кошти з бюджету Ченду та інших міст, знайти належне фінансування також залишається проблемою. Контроль над капіталом ускладнює інвестиції в іноземний бізнес для венчурних капіталістів, які працюють з юанем; їм зазвичай потрібно створювати спільне підприємство з китайським громадянином. Місцеві інвестори, як правило, віддають перевагу підтримці суто китайських підприємств.
Але інші плюси Китаю дуже великі. «Навіть нішевий ринок у цій країні чималий», — каже колишній британський банкір Ґрейґ Чарлтон, який із 2014 року керує веб-сайтом із продажу квитків 247tickets.com. Завдяки перспективам такого інтернет-бізнесу в Китаї навіть відносно недосвідчений підприємець на кшталт Чарлтона має нагоду співпрацювати з найбільшими концертними промоутерами.
Читайте також: Куні Міяке: «Китай, Росія та Іран змінюють статус-кво у Євразії»
Ще один магніт — невичерпні ресурси талантів. Через це, наприклад, провайдер ринкових даних і прогнозів App Annie, спільно заснований групою європейських підприємців у Пекіні, залишив у цьому місті свій дослідницький центр, хоча штаб-квартиру переніс до Сан-Франциско. Коли японський підприємець Стюарт Ода став співзасновником аграрно-технологічної компанії Alesca Life у Пекіні, він помітив, що молоді китайські управлінці незрівнянно більше готові піти на ризик зі стартапом, ніж японці. Низькі затрати на працю, а ще пільгова земельна та податкова політика також сприяють стартапам. У сфері інтернету яскравими прикладами таких компаній, заснованих іноземцями в Китаї, стали популярний туристичний портал Qunar.com і Tudou.com, який у 2012 році злився зі ще одним стартапом Youku та перетворився на найбільшу в Китаї платформу для потокового відео.
Звідки ж таке трепетне ставлення до закордонних підприємців? Лінь Тао, один із керівників хайтек-зони Ченду, має просте пояснення. Це місто хоче до 2025 року перетворитися на космополітичне на зразок Нью-Йорка або Лондона. «І передумова для цього — зібрати таланти зі всього світу», — каже він. Ще один підприємець, президент «тренувального табору» для стартапів Startupbootcamp China Стівен Тон посилається на бажання держави розвивати найпередовіші технології. Вона також хоче просувати позитивний імідж Китаю, зауважує він, а це набагато легше зробити зі стартапами, ніж із відомими мультинаціональними компаніями.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com