Комусь не з Італії це може здатися немислимим. Але найгарячішою політичною темою цього спекотного італійського літа стало можливе політичне воскресіння Сільвіо Берлусконі. У 2011-му його викинув із посади власний парламент, через два роки його засудили за ухиляння від сплати податків. Наступного місяця телемагнат і власник імперії нерухомості, який став політиком, святкуватиме свій 81-й день народження. Над Берлусконі досі кепкують через вечірки-вакханалії (відомі під назвою «бунґа-бунґа»), які він влаштовував ще прем’єр-міністром, і на нього чекає суд за обвинуваченням у підкупі запрошених на ці вечірки юних красунь, які давали неправдиві свідчення на попередніх слуханнях справи. Проте, за словами одного коментатора, у вересні, повернувшись із літнього відпочинку, людина, що має найдовший стаж на посаді прем’єр-міністра сучасної Італії, може розраховувати на «шанобливе ставлення з боку всіх».
Чому? Партія Берлусконі «Вперед, Італіє!» (Forza Italia) ледве оклигала від провалу, який пережила два роки тому, коли її популярність загалом по країні була на рівні 10% і поступалася «Північній лізі» (Lega Nord). Сьогодні Forza Italia ще відстає від радикальнішої і більше популістської «Ліги», а до того ж має нову загрозу в особі лідера останньої Маттео Сальвіні. Подейкують, що він планує зміцнити свої позиції серед італійських правих зміною назви своєї партії, аби вона звучала привабливіше для всієї нації.
Читайте також: Невмирущий образ Італії
Причини рожевого майбутнього Берлусконі – збіг двох інших політичних чинників. Один – незвична ситуація з виборчим законодавством (чи то пак законами) в Італії. Їх є два, по одному для кожної палати парламенту. З 2014 року конституційний суд скасував деякі ключові положення в обох. Те, що залишилося, більше нагадує систему пропорційного представництва у її найчистішій формі, що сприяє фрагментації політичних сил. Президент Італії Серджо Маттарелла закликав парламент переглянути і узгодити ці два закони, але спроба зробити це у червні закінчилася невдало.
Навряд чи реформу буде проведено до наступних парламентських виборів, які пройдуть до травня. Лівоцентристська Демократична партія (Partito Democratico) не спроможна набрати більше 30% голосів, а рейтинги кожної з двох головних правих партій не дотягують і до половини цього. Тож балансуючим компонентом у владі, очевидно, буде Беппе Ґрілло зі своїм антивладним «Рухом п’яти зірок» (M5S), який теж у рейтингах популярності зависає під позначкою 30%. Але M5S відмовляється долучатися до коаліції з будь-якою з мейнстримних партій – і це друге пояснення більших шансів для Берлусконі. Єдиний реальний способ уникнути патової ситуації – сформувати (або підтримати) уряд з ліво- і правоцентристів. Forza Italia, при всій своїй «правості» у багатьох аспектах – усе ж поміркованіший варіант, аніж «Ліга» чи інша, менша і консервативна група «Брати Італії» (Fratelli d’Italia).
Ціле літо Берлусконі займається формулюванням програми, яка запозичить ідеї і з лівого, і з правого флангу – як це зробили в M5S (ця партія позиціонує себе як постідеологічну). Серед його ідей, як кажуть – єдина ставка подоходного податку, значне підвищення оподаткованого рівня доходів, підвищення мінімальної пенсії і запровадження соціальних виплат для тих, хто не має інших засобів для існування. Усе це нібито має оплачуватися за рахунок надходжень від приватизації і різкого скорочення бюджетних видатків. Така програма могла б стати основою майбутньої коаліції з поміркованими лівими. Але за її допомогою можна також спробувати виманити Ґрілло з його добровільної ізоляції.
Не те, щоб Берлусконі особисто увійшов до складу наступного італійського уряду. Через судимість він не може займати державні посади до 2019 року. Але Італія має давній досвід урядів, підконтрольних могутнім партійним босам, які сидять за лаштунками владних кабінетів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com