Прибічники Голови КНР Сі Цзіньпіна давно твердять: розставивши більше людей на ключових постах, він зможе надати ринковим силам «вирішальної ролі» в економіці, як пообіцяв 2013 року. Це означало б появу конкуренції державним підприємствам Китаю, перекриття їм доступу до дешевих кредитів та відлучення економіки від зростання за рахунок боргів, пише британський тижневик The Economist.
Але, зазначає видання, навіть якщо Сі Цзіньпін цього справді хоче (що зовсім не факт), йому знадобиться дещо більше, ніж просто вдалий партійний з’їзд.
«Президент уже зосередив у своїх руках більше влади, ніж будь-який лідер упродовж останнього часу. Він генеральний секретар партії, головнокомандувач війська, голова Ради національної безпеки, очільник численних «малих керівних груп», які впливають на кожен аспект діяльності влади. Але його авторитет зосереджений на самій верхівці піраміди. Що далі донизу, то його вплив слабший. Наприклад, союзники Сі Цзіньпіна керують лише в кількох із 33 провінцій Китаю, а стосовно деяких питань прихильників нинішнього лідера в ЦК не налічується й десятка. Це тому, що комітет призначав не нинішній лідер, а його попередники Гу Цзіньтао і Цзян Цземінь, коли було обрано кандидатуру Сі Цзіньпіна на президента», — пояснює The Economist.
Також британський тижневик пише: «якщо дотримуватися звичного пенсійного віку, то п’ять із семи членів постійного комітету політбюро підуть у відставку, а на своїх посадах точно залишиться тільки він і, можливо, прем’єр-міністр Лі Кецян. Шестеро з інших 18 членів політбюро стануть пенсіонерами, багато хто вийде зі складу ЦК. Зазвичай 40–60 членів комітету вирушають на відпочинок по досягненні обов’язкового пенсійного віку — 65 років. Але у 2017-му потрібно буде заповнити 92 місця, бо на попередніх з’їздах підвищення дістало менше молодих. Декого замінять просто підряд за списком. Проте Сі Цзіньпін наполягатиме, щоб на вільні місця призначили багатьох його ставлеників, і це тільки посилить усепроникне відчуття непевності в лавах партії».
Детальніше читайте у свіжому щорічному спецпроекті журналу The Economist та «Українського тижня» «Світ у 2017»