Кажуть, Віллі Брандт колись заявив: «Великі коаліції подібні до збоченого сексу». Видатний канцлер (соціал-демократ) мав на увазі, що масштабні альянси правоцентристів із лівоцентристами неприродні, тому їх краще уникати. Не враховуючи одного нетривалого винятку, німецькі політики так і робили до 2005 року. Та після того з огляду на фрагментований партійний ландшафт Анґела Меркель очолювала дві великі коаліції. І от 7 лютого правоцентристський Християнсько-демократичний союз (ХДС) Меркель, його баварські партнери Християнсько-соціальний союз (ХСС) та СДП повідомили, що домовилися сформувати коаліцію.
Такий альянс був не першим варіантом канцлерки. Усі три партії втратили позиції на виборах, що відбулися у вересні. ХДС/ХСС спершу вели переговори з вільними демократами, які підтримують бізнес, і «Зеленими». Проте в листопаді вони провалилися. СДП умовив до переговорів президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, щоправда, партія зробила це без ентузіазму.
Читайте також: Die Welt: Перемоги Шульца, рятівний Давос та битва за Арктику
Результат — угода на 177 сторінок, яка цілком пояснює скептичну ремарку Брандта. Вона радше утверджує старий лад, ніж обіцяє зміни. Бюджетний надлишок (€45 млрд або $55 млрд) розподілили на потреби, що вважаються найважливішими: виплати на дітей, пенсії, незначні зменшення податків та інвестиції в інфраструктуру. Для ХДС/ХСС такою потребою є також досі великий приплив біженців, що сягає 180–220 тис. осіб щороку, бо треба будь-що запобігти повторенню кризи 2015-го. Це обмеження імміграції для возз’єднання сім’ї до лише 1 тис. осіб на місяць плюс допомога малозабезпеченим. Від СДП в угоді закладено заборону на короткострокові трудові угоди й перегляд невідповідності між державним і приватним медичним страхуванням.
Багатьох угода розчарувала. Напосівшись на Меркель із критикою, редактор найпопулярнішого видання в Німеччині Bild назвав її «найгіршим в історії результатом переговорів за участю переможця виборів». Союз молодих соціалістів і соціалісток — відгалуження СДП — назвав угоду «кашею з безладних спроб». Ця політична сила відіграватиме важливу роль у наступні тижні: як частина СДП вона може проголосувати проти приєднання до нового уряду. Результати голосування очікуються 4 березня. Якщо СДП справді проголосує «проти» (а такий варіант можливий), то Меркель доведеться сформувати уряд меншості або провести нові вибори за умови, що рішення ухвалить Штайнмайєр.
Читайте також: Запит на нову Ostpolitik
Лідери СДП мають два сподівання. По-перше, що членів партії привабить перший розділ угоди «Новий старт для Європи!». Коаліція обіцяє налагодити тіснішу співпрацю з Емманюелем Макроном у сфері оборони й міграції, збільшити внесок Німеччини в бюджет ЄС, подбати про посилення повноважень Європейського парламенту та перетворити Європейський стабілізаційний механізм (антикризовий фонд, заснований 2012 року) на постійний Європейський валютний фонд. Однак в угоді бракує конкретики й не приділяється увага таким важливим питанням, як створення банківського союзу. Пропозиції угоди — це крок назустріч Макрону, але наразі лише крок.
По-друге, СДП покладає надії на запропонований розподіл посад в уряді. Партія дістала могутнє Міністерство фінансів (що важливо для впливу на політику ЄС) і зберігає за собою міністерства закордонних справ і праці. Це велика поступка з боку ХДС, що також віддає крісло міністра внутрішніх справ (вона дістанеться Горсту Зеегоферу з ХСС). Ті, хто сподівався побачити на колишній посаді Вольфґанґа Шойбле завзятого федераліста, будуть розчаровані. Найбільше шансів має мер Гамбурга Олаф Шольц. Він обережний центрист, близький за вдачею до Меркель. Тим часом Мартіна Шульца, який 7 лютого оголосив про свою відставку з посади очільника СДП, просувають на міністра закордонних справ.
Читайте також: Німецька урядова криза працює на Францію?
Якщо СДП проголосує «за», то новий уряд має бути сформований до Великодня. Та зміни все-таки не відчуватимуться. Між правлячими партіями точитимуться відкриті суперечки й прискіпливо оцінюватимуться результати діяльності за два роки (можливо, за цей час доведеться провести дострокові вибори). Праворадикальна «Альтернатива для Німеччини» буде найбільшою опозиційною партією в Бундестазі. Амбітні суперники дихають у спину лідерам провідних партій. Хоч би як діяла Німеччина далі, коаліційна угода є свідченням політичної доби, що минає.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com