Ще під час виборчої кампанії Дональд Трамп назвав угоду, яка обмежувала ядерні амбіції Ірану в обмін на пом’якшення санкцій, «найгіршою з усіх домовленостей за всю історію». Йому ще належить знайти спосіб із неї вийти. Але Трамп дістає шанс зробити це кожні 90 днів, і наступна нагода вже наближається.
Закон про перегляд ядерної угоди з Іраном (INARA) 2015 року зобов’язує Адміністрацію засвідчувати перед Конгресом кожних три місяці, що Іран достовірно й повністю виконує Спільний всеосяжний план дій (СВПД, офіційна назва іранської угоди); що він не перевищив узгоджених меж своїх запасів різноманітних ядерних матеріалів; що не робив жодних кроків, які сприяли б програмі створення ядерної зброї; що й надалі призупинення ядерних санкцій життєво необхідне для національної безпеки США. Якщо президент не підтвердить усього цього, питання повертається до Конгресу, який через 60 днів може проголосувати за повторне застосування санкцій.
Уперше Трамп підтвердив виконання Іраном своїх зобов’язань у квітні. Коли він зробив це вдруге, у липні, то, як кажуть, дав добрячого прочухана своїй команді з національної безпеки і, зокрема, державному секретареві Рексу Тіллерсону за те, що не змогли надати йому докази віроломства Ірану. Коли настане час наступного такого перегляду в жовтні, Трамп буде озброєний потрібними аргументами, хай і фальшивими. Адміністрації важко буде не підтвердити угоду за першими трьома пунктами. Хоча Ніккі Гейлі, постійна представниця США в ООН, і сказала, що Іран винний у «частих порушеннях» СВПД, її заяви звучать непереконливо. Міжнародна агенція з атомної енергії — спостережна організація, яка працює на ООН, стежить за дотриманням Іраном умов угоди й інспектує його ядерні об’єкти, — заявила на початку цього місяця, що все гаразд і що її інспектори могли їздити, куди хотіли: «як на військові, так і на цивільні об’єкти».
Читайте також: Іран заявив про виготовлення десятитонної бомби
Ця згадка про об’єкти прозвучала у відповідь на нарікання Гейлі та інших членів Адміністрації, мовляв, Іран не надає звичайного доступу до деяких військових баз. Це правда, але за СВПД від нього цього й не вимагається. Деякі об’єкти можна відвідувати лише після процедури (можливо, затяжної), яка включатиме надання доказів забороненої діяльності спільній комісії країн-підписантів СВПД (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія, Китай та Іран). Якщо в іранців не буде жодних задовільних пояснень і вони й далі відмовлятимуть у доступі до згаданого об’єкта, то Раду Безпеки ООН попросять проголосувати за відновлення міжнародних санкцій через ядерну програму Ірану.
Тож немає жодних доказів, що Іран робить хоч щось, щоб бути звинуваченим у порушенні угоди INARA. Але четверта умова, яку накладає INARA, — оцінка відповідності чи невідповідності ситуації інтересам національної безпеки США, — за своєю суттю суб’єктивна. І Тіллерсон, і міністр оборони Джеймс Меттіс, і радник із національної безпеки Герберт Макмастер переконані, що дотримання СВПД відповідає національним інтересам. Але інші можуть міркувати інакше. Директор ЦРУ Майк Помпео ще конгресменом був запеклим критиком цієї угоди. Зайнявши «яструбину» позицію, Гейлі, можливо, готується змінити на посаді невиразного Тіллерсона.
Виступаючи 5 вересня в консервативному дослідницькому інституті, Гейлі наголосила, що Конгрес повинен мати можливість провести дебати щодо цього питання. «Якщо президент вважає, що не може з повною впевненістю підтвердити виконання Іраном своїх договірних зобов’язань, він міг би ініціювати процес, через який ми вийшли б за вузькі технічні межі й подивилися б на загальну картину». У цій картині Іран своєю поведінкою «дестабілізує» становище в регіоні, підтримує тероризм і проводить випробування балістичних ракет, а отже, зневажає «дух» СВПД.
Це повне нерозуміння СВПД. Так, Барак Обама висловив сподівання, що відносини з Іраном можуть згодом покращитися, коли звільнення від санкцій дасть змогу країні відкрити свою економіку. Але сам СВПД ніколи не представляли якось інакше, ніж буквальну угоду про контроль над озброєннями. Вона була розроблена конкретно під те, щоб унеможливити створення ядерної зброї Іраном протягом ще принаймні 15 років, а після того максимально ускладнити можливість її створення без загрози викриття.
Критики СВПД кажуть, що потрібна «краща угода», за умовами якої буде ліквідовано всю ядерну інфраструктуру, а Іран втратить вплив у регіоні. Але в них немає реального уявлення про те, як таке можна зробити. Якщо Трамп скасує СВПД, то Іран, звільнений від обмежень, може запустити свою програму збагачення ядерного палива й спробувати створити ядерну зброю. Іранське керівництво матиме всі підстави розраховувати на те, що шанси Трампа відбудувати міжнародну коаліцію із санкцій, так старанно створену Обамою, будуть примарними.
Читайте також: The Economist: Бомба за бомбу
Америка могла б розв’язати превентивну війну, щоб не дати Ірану стати озброєною ядерною державою. Але більшість військових експертів погоджується, що повітряні удари по іранських ядерних об’єктах лише затримали б його на шляху створення бомби на якийсь рік-два та зміцнили б режим у віддаленій перспективі. Допомогла б лише така війна, яка привела б до зміни влади. Приклад Іраку, значно слабшої країни, не дуже надихає.
Імовірно, що СВПД, який активно підтримують інші підписанти, пошкутильгає далі ослаблений, але не знищений відмовою Трампа дати підтвердження. Востаннє, коли Сенат голосував за СВПД у 2015 році, критики угоди мали більшість у 58 голосів проти 42; демократи «забалакали» обговорення та врятували Обаму від потреби застосувати право вето. Але колишній радник Державного департаменту з контролю над озброєннями й нинішній співробітник Інституту Брукінґса Роберт Ейнгорн сумнівається, що зараз у Сенаті набереться більшість за відновлення «ядерних» санкцій, якщо аргументи Адміністрації виявляться так само кволими, як здаються.
Незалежно від цього відмова підтвердити виконання Іраном умов договору зашкодить і без того хитким відносинам США з європейськими союзниками й дуже потішить іранських консерваторів, яким Америка потрібна в ролі страшила. Неядерний авантюризм Ірану триватиме без змін. А ще Іран після того зможе мати підстави звинувачувати Америку, якщо колись захоче вийти із СВПД.
Відмова США може мати типові для президентства Трампа наслідки. Останньому буде приємно усвідомлювати, що він дотримав обіцянки, досягнення Обами опиниться під загрозою, а репутація Америки за кордоном знову постраждає. Сам СВПД, можливо, уціліє. Але підрив СВПД Трампом може стати першим кроком на шляху перетворення Ірану на ще одну проблему на кшталт Північної Кореї. Президент мав би подумати, що й однієї цілком достатньо.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com