The Economist: Ракети над головою

Світ
7 Вересня 2017, 14:08

Коли орієнтовно о шостій ранку 29 серпня з гучномовців на вулиці й із мобільного телефона залунали сирени, Сабуро Іто подумав, що це попередження про землетрус. Але, прочитавши, що над ними пролітає північнокорейська ракета, 72-річний таксист запанікував і побіг у садок. Інструкція про те, що треба «шукати сховище в міцній будівлі або в підвалі» зовсім вилетів йому з голови. «Я не мав уявлення, що робити й куди йти», — каже він. 

Японці, на диво, життєрадісно реагують на воєнні загрози, незважаючи на зростання могутності Китаю та вдосконалення ракет і атомних бомб, які випробовує Північна Корея. У Японії називають цей стан душі хейвабоке, що приблизно означає «сприймати мир і безпеку за належне».
Північнокорейська ракета, що пролетіла над Хоккайдо, а тоді впала в море приблизно за 1200 км далі на схід, мабуть, таки похитнула цю умиротвореність. «Нерозважливий учинок Північної Кореї — це безпрецедентна, серйозна й страшна загроза для нашої держави», — сказав прем’єр-міністр Сіндзо Абе. 

Читайте також: США підготували в ООН проект резолюції про нафтове ембарго КНДР

Північна Корея вже не вперше випускає ракети в бік Японії; вона й раніше чотири рази проводила такі випробування (видаючи їх за запуски супутників). Але саме це стало цілковитою несподіванкою, не останньою чергою тому, що напруженість із приводу випробування північнокорейських ракет дальньої дії зараз дещо знизилася. Америку дедалі більше тривожить, що її бази на Гуамі (а можливо, і західне узбережжя США) зможуть незабаром опинитися під загрозою від режиму Кім Чен Ина. Японія давно вже живе в тіні його ракет. Ще більше тривожить одностайність оглядачів у тому, що північнокорейські інженери, імовірно, вже оволоділи технологією виробництва ядерної боєголовки, доволі компактної, щоб її можна було встановити на ракету.

Останнє випробування порушує питання готовності японської цивільної оборони й здатності протиракетних систем країни захистити її. Воно також збурило дискусію про те, чи потрібно Японії змінювати свою пацифістську Конституцію.

Останніми роками уряд намагається запевнити громадян у тому, що здатен їх захистити. Влада опублікувала інструкції, як діяти у випадку ракетного удару (якщо коротко, ховатися, а в разі ядерного удару прикрити голову піджаком). 12 міст провели навчання на випадок північнокорейської ракетної атаки, під час яких дітей учили ховатися під партами. Для деяких японців цих заходів мало. Невелика група (але кількість таких людей постійно зростає) почала будувати ядерні бункери й купувати повітряні фільтри для захисту від радіації на випадок ядерної атаки. 

Читайте також: Україна і Японія погодили спільну позицію щодо КНДР

Японія ухвалила закон про цивільну оборону лише 2004 року: майже через три десятиліття після Південної Кореї. Цього разу аварійна система загального сповіщення J-Alert у деяких місцях не спрацювала. Суґуру Араї з Бюро з надзвичайних ситуацій у місті Ерімо, над яким проляг­ла траєкторія ракети, знайшов помилку в рекомендаціях щодо пошуку сховища: «У місті будинки не мають підвалів, і тут є лише кілька міцних бетонних споруд». У 2011 році, коли землетрус і цунамі спричинили ядерну аварію на атомній станції «Фукусіма-Дайіті», виявилося, що ланцюжки командування на неналежному рівні. 

Японію захищає подвійний шар протиракетної оборони: винищувачі, оснащені протиракетними системами Aegis, покривають усю територію країни; наземні батареї Patriot забезпечують «точкову оборону» для менших районів. «Але якщо загроза збільшується, то повинні зростати й наші оборонні можливості», — каже оглядач Нарусіґе Мічисіта.

Щит догори

Але сумнівів у тому, що згаданих вище кроків достатньо, дедалі більше. Міністерство оборони хоче вдосконалити системи Aegis на винищувачах і придбати наземний варіант Aegis Ashore. Деякі представники владної Ліберально-демократичної партії закликають уряд використати бюджетні резерви, аби швидше купити їх, а не чекати збільшення оборонного бюджету наступного року. Уряд навряд чи додасть ще один шар протиракетної оборони — щит Terminal High Altitude Area Defence, який Америка розгорнула в Південній Кореї, бо це надто дорого. За словами колишнього генерал-лейтенанта Сил Самооборони (японської армії) Нобору Ямаґучі, країні слід також збільшити кількість екіпажів для винищувачів Aegis, щоб зменшити навантаження на особовий склад.

Читайте також: Японія вирішила збільшити оборонний бюджет через загрози з боку КНДР

Японія намагається удосконалити й інші свої сили, наприклад, купуючи реактивні винищувачі F-35. Але в неї немає засобів для удару по північнокорейських пускових майданчиках, якщо будуть виявлені ознаки загрози нападу, а саме це хотіли б мати деякі політики, зокрема міністр оборони Іцунорі Онодера. Військова потужність Японії залишатиметься обмеженою доти, доки країна витрачатиме на оборону менше як 1% ВВП (Південна Корея та США витрачають відповідно 2,6% і 3,3% ВВП).

Прем’єр Абе давно вважає, що Японія повинна стати нормальною військовою державою. У 2015-му він домігся ухвалення закону, який тлумачить Конституцію так, щоб дозволити Силам Самооборони відігравати більшу роль у, наприклад, місіях із підтримки миру. Цього року він оголосив про намір переписати пацифістські положення Конституції до 2020-го. Для цього знадобляться схвалення обох палат парламенту й референдум. Поза сумнівом, Абе сподівається, що обурення останнім ракетним запуском полегшить йому завдання. Навіть якщо так, йому все одно доведеться подолати величезний спротив суспільства. А його популярність падає, бо він фігурує в різних скандалах.

Останніми роками в Японії лунало питання, чи потрібні країні власні засоби ядерного стримування. Такі розмови можуть початися знову на тлі посилення сумнівів про готовність Америки захищати своїх союзників. Мічисіта, якого аж ніяк не можна зарахувати до яструбів, каже, що Японія повинна належним чином провести обговорення потрібних їй оборонних сил: «Зараз ми схожі на боксера, який не б’є». 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist