Призначення Дональда Туска головою Європейської ради у 2014 році, здавалось, ознаменувало проникнення Польщі в саме серце Європейського Союзу. Через десяток років після того, як вона першою з восьми колишніх країн радянського блоку ввійшла до ЄС, її прем’єр-міністра поставили на одну з найвищих посад у Брюсселі. Ця робота передбачає головування на самітах європейських лідерів і пошук компромісу в їхніх дебатах. На початку дехто гадав, що Туск діє більше як прем’єр-міністр Польщі, ніж європеєць, котрий намагається шукати консенсус. Але більшість прозріла, коли він холоднокровно провів Євросоюз через фінансові проблеми з Грецією, кризу біженців та британський референдум про Brexit. Тож переобрання Туска ще на два з половиною роки на саміті ЄС 9 березня більше скидалося на просту формальність.
Але шлях йому перекрила власна ж таки країна. Польська психодрама перенеслася до Брюсселя. Прем’єр-міністр Польщі Беата Шидло розіслала своїм колегам з інших країн лист, у якому фактично звинуватила Туска у зраді. «Він скористався своєю посадою в ЄС, щоб особисто долучитися до політичного диспуту в Польщі», — написала вона (тут може йтися про промову Туска торік у Вроцлаві, де він закликав уряд поважати Конституцію). На заміну Тускові Шидло висунула кандидатуру європарламентарія Яцека Саріуша-Вольського. Врешті дійшло до голосування. Це незвичний поворот подій на форумі, який здебільшого такі справи вирішує оплесками і схвальними вигуками. Доти були думки, що такий гамбіт підтримає Угорщина, яка часто стає на бік Польщі. Але врешті Туска переобрали 27 голосами проти одного. Шидло у відповідь образилась і заблокувала висновки саміту з таких питань, як торгівля та оборона, хоча й без будь-яких правових наслідків.
Читайте також: 1:27 – що штовхає Польшу до ізоляції
Ворожнеча між Туском і Качинським, керівником владної партії «Право і справедливість» (ПіС), а отже, й реальним лідером Польщі, триває вже понад десяток років. Ярослав Качинський безпідставно звинувачує свого опонента в авіакатастрофі біля Смоленська у 2010‑му, у якій загинув його брат-близнюк і тодішній президент Польщі Лех. Затаврувавши власного найбільшого ворога зрадником, Качинський сподівається зменшити його шанси на повернення до вітчизняної політики. В очах ПіС і її прихильників Туск та його правоцентристська партія «Громадянська платформа» уособлюють посткомуністичну еліту, яка торгувала інтересами Польщі після 1989 року. У пафосному й награному відео, яке поширила ПіС цього місяця, Туска звинувачують у знищенні польської суднобудівної галузі. Проти нього використано й міцні зв’язки з Німеччиною, які він налагодив, будучи прем’єром. Міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський сказав, що голосування у Брюсселі довело: ЄС перебуває «під диктатом Берліна».
Схожий рівень параної можна помітити в рішенні польського уряду від 14 березня: тоді було схвалено поправки до закону про службу за кордоном. З першого погляду новий документ має на меті позбутися тих, хто співпрацював зі службами безпеки комуністичних часів; деякі дипломатичні місії за кордоном описуються в законопроекті як скансени комуністичної доби, а деяких дипломатів звинувачують у «недостатньо міцних зв’язках із польською державою». Насправді якщо парламент цей закон ухвалить, то наслідки будуть набагато масштабнішими: контракти всіх працівників Міністерства закордонних справ закінчаться через шість місяців. Залишаться тільки ті, кому запропонують нові, і критерії для цього невизначені.
Читайте також: Туска переобрали президентом Європейської Ради
Так ПіС може полегшити собі завдання з укомплектування служби закордонних справ своїми лоялістами або прихильниками конфронтаційного курсу в зовнішній політиці. У новій версії закону зазначено, що роль МЗС — «захищати суверенітет Польщі», а це співзвучно із закликами Шидло не слухати Брюсселя. Навіть якщо дипломатичну службу не укомплектують виключно ставлениками ПіС, ця зміна призведе до постійної політизації досить нейтрального інституту. «Право і справедливість» провадить небезпечну політику поляризації ще після перемоги на виборах 2015‑го. Уряд Качинського змальовує своїх політичних опонентів ворогами держави. Чистки офіційних органів повинні утвердити погляд ПіС на революцію після 1989 року і вже перетворили державні ЗМІ на рупор влади. Схоже, ця тактика працює: влада лідирує в опитуваннях громадської думки.
Польща не перестає віддалятися від європейського мейнстриму. Хоч би про що йшлося (від енергетики й клімату до підготовки великого саміту ЄС у Римі цього місяця), дипломати й чиновники говорять про уряд, із яким дедалі важче працювати. Хтось закликає Єврокомісію задіяти ст. 7 Договору про ЄС — іще досі жодного разу не використану «ядерну опцію», якою можна призупинити право голосу Варшави у ЄС. Утім, власне польський уряд стане й першою жертвою поверхового дипломатичного шуму, який сам спровокував. Скажімо, навряд чи він зможе розраховувати на щедрість у майбутніх перемовинах про бюджет ЄС. Туск після переобрання застеріг, що по зруйнованих мостах не перейти річку знову. Але Качинського, схоже, піроманія накрила по-серйозному.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com