Це була затяжна війна з багатьма страшними епізодами. Але через три роки після того, як Абу Бакр аль-Баґдаді в мечеті Аль-Нурі в Мосулі закликав усіх мусульман приєднуватися до його «халіфату», «Ісламська держава» зазнала два нищівних удари. В Іраку джихадисти практично втратили Мосул. В останньому своєму сховку — в кишені між вуличками — вони підірвали мечеть Аль-Нурі. У Сирії «ІД» теж ведеться не дуже. Бойовики, підтримувані американцями, пробилися до старого міста Ракки. Невдовзі сирійська твердиня «ІД» теж упаде. Втрата найбільших міст ущент розбиває міф джихадистської «держави». Без нього «ІД» перетворюється на жорстоку мілітаризовану банду, яка ще цілком може перерости в терористичну групу без чітких обрисів і меж на кшталт «Аль-Каїди». Світ має втішитися падінню «ІД»: вона чинила невимовні звірства, від масових відрізань голови до сексуального рабства, і напучувала джихадистів убивати невинних людей у Європі й деінде. Америка вміло вела кампанію проти неї, навчаючи тих, хто воював проти «ІД», і надаючи підтримку з повітря, а наземні бойові дії дозволяючи вести місцевим союзникам.
Читайте також: Після втрати Мосула бойовики ІДІЛ майже захопили населений пункт на південь від нього
Але що прийде після «халіфату»? Ніхто не знає. І ще менше знає Дональд Трамп. Він досі не заповнив близько 200 вакансій у структурах, що відповідають за закордонні справи й національну безпеку. Процес творення політики в його Адміністрації нефункціональний. Це не може не турбувати. Коли Америка дрейфує, вона стикається з двома загрозами. Одна — це вакуум, який дає змогу джихадистам перегрупуватися, що вони не раз робили в Іраку. Друга — небезпека втягнутися в регіональну війну й нашкодити ситуації ще більше.
Конфлікт, боротьба та війна
Кровопролиття на Близькому Сході — це суміш багатьох конфліктів: бунту проти репресивної влади, яка не змогла здобути легітимність чи забезпечити процвітання; боротьби між конкуруючими формами ісламу; регіональних суперечок між Саудівською Аравією, Іраном і Туреччиною; суперництва між США та Росією. У центрі цього кровопролиття відчуття відчуження в арабів-сунітів, найбільш гротескним виявом якого стала «ІД». Тож Америці потрібна багатовимірна стратегія, у якій поєднаються військові, політичні й економічні засоби, а ще врахується складна геополітика, яка підживлює хаос.
Ознак того, що Адміністрація Трампа дотримується такої логіки, немає. Під час першої закордонної поїздки — до Саудівської Аравії — американського президента з почестями прийняли арабські та мусульманські лідери й обдарували щедрими контрактами на закупівлю оборонного обладнання. За це він, схоже, прийняв сунітський світогляд, таким чином наближаючи кризу між союзниками США в Перській затоці. Осмілілі від такого кроку саудити й еміратці (укупі з єгиптянами та бахрейнцями) відрізали зв’язки з Катаром по землі, морю та в повітрі. Вони звинувачують багате на газ королівство, у якому розміщена найбільша авіабаза США в регіоні, у підтримці тероризму (це саме часто закидають саудитам). Трамп розкритикував Катар у Twitter. Але державний секретар США Рекс Тіллерсон натомість засудив бойкотувальників. Міністр оборони Джеймс Меттіс підписав контракт про продаж Катару винищувачів F-15, а ще відправив для зупинки в Досі два військові кораблі. Зважаючи на таку нескоординованість, будь-яка стратегія, якби вона й існувала, приречена на провал.
Трамп, схоже, ставить перед собою три розмиті цілі: знищити «ІД», стримати зростання потуги Ірану й зменшити залучення Америки на Близькому Сході. Вони не сумісні між собою, адже для того, щоб запобігти відродженню «ІД» і стримати Іран, який через своїх маріонеток та власні сили, розсипані регіоном, і далі поширює вплив, потрібна дипломатична та військова присутність Америки.
Читайте також: Армія Іраку відновила контроль над старим містом у Мосулі
Почнімо з «ІД». Аби закріпити перемоги над джихадистами, Америці слід підтримати плюралістичну й децентралізовану політику (не плутати з демократією), яка дає голос розрізненим групам регіону, особливо арабам-сунітам. В Іраку США мають заохочувати уряд задобрити сунітів і долучити їх до управління країною. Як противагу Ірану Вашингтон має використовувати повітряну силу, сили спецпризначення й дипломатію.
Із Сирією ще складніше. Кінця громадянської війни там досі не видно. Тіллерсон зондує ґрунт на предмет співпраці з Росією для стабілізації в країні, але незрозуміло, чого він хоче. Наразі Америка може допомогти місцевим союзникам просунутися вниз долиною Євфрату. Не лише щоб розбити залишки «ІД», а й щоб сприяти потраплянню пункту перетину кордону в дружні руки. Це мало б забезпечити американцям голос у майбутніх мирних переговорах.
Але для цього треба подвоїти зусилля, спрямовані на навчання поміркованих арабів-сунітів. Альянс під проводом курдів навряд чи захоче йти далі за Ракку. Отже, пріоритетом буде формування арабської сили, яка змогла би воювати з «ІД» і відвертати підтримку від неї. Це неодмінно приведе США до чергового контакту з Іраном. Американські сили та їхні союзники вже майже впритул наблизилися до сирійців та інших, хто просувається на схід, намагаючись з’єднатися з підтримуваними Іраном бойовиками-шиїтами в Іраку й утворити коридор з Ірану до Лівану суходолом.
Америка збила сирійський винищувач і розбомбила підтримуваних Іраном бойовиків, які загрожували силам США і їхніх союзників на аль-Танфі поблизу південного кордону між Йорданією та Іраком. І якщо цього не достатньо, то Трамп ще й заявляє, що «Іран попереджено», хоча поки що дотримується домовленості, досягнутої Бараком Обамою, про замороження ядерної програми Ірану. Під час обговорення в адміністрації нової політики щодо Ірану чується багато розмов про нові санкції: дехто агітує за «нав’язану демократизацію», тобто повалення мулл.
Таким чином Америка може опинитися у війні з Іраном або через якийсь військовий інцидент, або якщо її в таку війну втягнуть союзники з Перської затоки, або якщо вона знову поведеться на ілюзії, ніби повалення ворогів — це легко й не боляче. Конфлікт з Іраном навряд чи змістить клерикалів-мусульман, але, поза сумнівом, поширить нестабільність і шиїтський радикалізм. Іран надто великий, аби його не включати до справ регіону, але піддається стримуванню через поєднання тиску й діалогу. Тому США слід працювати над тим, щоб покласти край сварці між своїми союзниками із Затоки (яка грає на користь Ірану). Так само США мають діяти, аби зупинити війну в Ємені, що створює простір для «Аль-Каїди».
Така потрібна й обмежена американська потуга
Як би Америка не вчинила, результат не буде безпроблемним. Її дії повинні мати обмежені цілі. Війни в Афганістані й Іраку після терактів 11 вересня 2001 року засвідчують, що США добре вдається розбивати ворогів, але в нього погано виходить будувати довговічні інституції. Грандіозні плани з докорінного перетворення країн зазвичай провалюються. Однак колапс Сирії та підйом «ІД» з 2011 року показують, що й нехтування проблемами становить фатальну загрозу. Америка не має іншого вибору, окрім як стримувати найгірший з можливих безлад. Трампу слід узяти на роботу хороших спеціалістів і розробити план. І зробити це швидко.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com