Лідери обох інститутів сподіваються, що липневий саміт НАТО у Варшаві відкриє нову еру партнерства заради оборони Європи. Колишній прем’єр Норвегії, а нині генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ називає його «знаковим» самітом, який має дати відповіді на серйозні зміни в загрозах, що постали перед континентом за останні два роки. У Парижі терористи вчинили бійню на концерті. Громадянська війна в Сирії погнала хвилю біженців до Європи. Росія веде гібридну війну на Сході України, досягаючи своїх цілей через поєднання традиційної сили, політичних диверсій та дезінформації. Усі ці проблеми змушують Альянс і Євросоюз шукати нові способи співпраці.
Двом цим організаціям вдавалося співпрацювати в минулому. Понад десятиріччя тому ЄС узяв на себе стабілізаційні місії на Балканах, які використовують натовські пункти управління й ресурси для планування. Ці домовленості дозволяють НАТО підтримувати операції, які проводить Євросоюз і в яких сам Альянс загалом не задіяний. НАТО і ЄС намагалися також сформувати цивільно-військове партнерство в Афганістані, а ще від 2008 року задіюють військово-морські сили для боротьби із сомалійськими піратами.
Читайте також: Північний фронт
Та водночас вони зберігають тенденцію працювати паралельно, а не разом, що призводить до нераціонального дублювання та плутанини. Це пояснюється, зокрема, давніми конфліктами між Туреччиною (членом НАТО, але не ЄС) і Кіпром (членом ЄС, але не НАТО), приводом для яких стала окупація першою від 1974 року північної частини острова. Іще одна причина такої ситуації — те, що США й члени Альянсу, які більше підтримують ідеї атлантизму (як-от Британія), завжди почували недовіру до франко-німецьких планів із відкриття штаб-квартири військового планування Євросоюзу (і кепкували з ідеї створення армії останнього).
Утім, нагальність нових загроз, що постають перед Європою, може-таки змусити до змін. «Зараз у нас є реальна потреба працювати разом», — каже один із представників НАТО. Прийоми гібридної війни, які застосовує Росія, щоб привласнити Крим і вирвати з-під контролю Києва Донбас, вимагають відповіді, відмінної від силового протистояння часів холодної війни. Тут узгоджено повинні задіюватися дипломатичні, комунікаційні, військові та економічні активи.
Перша необхідність у разі зіткнення з гібридною загрозою — зрозуміти, що відбувається, і знати свої слабкі місця. Це означає, що НАТО і ЄС повинні ділитися даними розвідки й аналізувати їх разом, а також домогтись ефективного захисту мереж обох організацій від кібератак. Це означає і захист критичної інфраструктури (як-от східноєвропейська мережа енергопостачання) та узгодження комунікацій для боротьби з дезінформацією.
Від саміту Столтенберґ чекає трьох результатів. Першим буде спільна заява, зроблена ним і його колегами з ЄС щодо гібридної, морської та кібербезпекової співпраці. Другим — створення плану дій на випадок низки сценаріїв гібридної війни. Він пришвидшити механізм ухвалення рішень і заздалегідь окреслити, кому що належить робити. Третім результатом стануть об’єднані навчання ЄС і НАТО наступного року, організовані для перевірки реакції на нову загрозу гібридної війни.
Читайте також: Сили швидкого фінансового реагування
Менш зрозуміло, як ці дві спілки реагуватимуть на хаос у Сирії, Іраку та Лівії. В останній НАТО і ЄС допоможуть створити військові та цивільні інститути, якщо про це попросить новий тамтешній уряд національної єдності. Через кризу біженців більше допомоги від Альянсу потребують Німеччина, Греція та Туреччина. Тож він працює з Європейською агенцією з питань управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах (Frontex) над блокуванням торгівлі людьми та нелегальної міграції. У межах цієї взаємодії відбувається збір розвідданих і ведеться спостереження в Егейському морі та на турецько-сирійському кордоні. Представник НАТО називає це «викликом стратегічних масштабів», який потребує застосування збройних сил. Столтенберґ указує на грецьких і турецьких офіцерів, які служать на німецькому флагмані егейської флотилії як на приклад співпраці ЄС й Анкари під керівництвом Альянсу.
Загрози безпеці підштовхують НАТО і ЄС до поліпшення відносин. Але скепсис щодо перспективності співпраці нікуди не зникне, доки політики Євросоюзу не поставляться до цього серйозніше. Єн Кернс, директор аналітичної організації «Європейська мережа лідерства», стверджує: «Активність на офіційному рівні є, але велика проблема — політична». Він сумнівається, що концепція «плану дій» справді спрацює: у випадку дійсно кризи неповоротка система прийняття рішень у ЄС може будь-кому перешкодити адекватно діяти за підготовленим наперед сценарієм. На його думку, вирішальним фактором, здатним змінити ситуацію, була б домовленість щодо Кіпру.
Американці певні, що розширити співпрацю НАТО — ЄС було б незле, але вони хочуть, щоб при цьому їхні союзники більше тратилися на оборону. Столтенберґ погоджується, що Сполученим Штатам «не під силу» покривати 72% видатків Альянсу. Але зауважує, що торік європейські оборонні бюджети принаймні перестали худнути; 16 країн-членів, власне, збільшили їх. «Це, — каже він, — перший крок на довгому шляху».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com