Коли Дональд Трамп відіпхнув прем’єр-міністра Чорногорії, аби стати попереду групи своїх колег на зустрічі голів держав — членів НАТО 25 травня, відеозапис інциденту миттєво розлетівся по всьому світу. Хоча більшість людей цікавив Трамп, а не бідолашний Душко Маркович, для останнього зустріч мала стати святковою прелюдією офіційного вступу його країни до Альянсу 5 червня. Натомість за символічне приниження вхопилися ті мешканці балканської країни, що противилися цьому вступу. Російські ЗМІ не могли натішитися.
Чорногорія не додає НАТО особливої фізичної потуги. У країні лише 1950 військовослужбовців, 13 гелікоптерів, 2 фрегати й 3 патрульні кораблі. Її оборонний бюджет становить €50 млн, або 1,7% ВВП. Однак чорногорці брали участь у місіях НАТО, Європейського Союзу й ООН, зокрема у війні в Афганістані. Трамп дорікає лідерам країн — членів НАТО, які не дотягують до 2% ВВП у витратах на оборону. Та все ж таки й він погодився на вступ Чорногорії.
Утім, цінність країни не вимірюється тим, скільки в неї солдатів. Приєднання Чорногорії до НАТО насамперед означає, що крім невеликого відтинку боснійського узбережжя, увесь північний берег Середземного моря від Португалії до cирійського кордону належить НАТО. Которська затока була надійною базою югославського, а ще раніше австро-угорського військово-морського флоту. 2013 року Росія просила дозволу на використання чорногорських портів для своїх кораблів. І тільки отримавши відмову, росіяни усвідомили, що чорногорці серйозно налаштовані на вступ до Альянсу. А загалом кожна посткомуністична країна, що нині входить до складу ЄС, спочатку вступила до НАТО.
Читайте також: Рада законодавчо закріпила курс на вступ України в НАТО
Чорногорці сподіваються, що членство в НАТО захистить їх, якщо, скажімо, майбутні сербські чи албанські лідери спробують підбурити свої етнічні меншини в країні на боротьбу за «Велику Сербію» чи Албанію. Проте, як свідчать опитування, лише половина населення Чорногорії виступає за членство країни в НАТО. Серед етнічних сербів і чорногорців, які становлять близько 74% населення, таких осіб менше як половина. Досі дається взнаки образа на НАТО за бомбардування під час Косівської війни 1999 року.
Тема НАТО спричинила в країні розкол, що має знайомі обриси. 1918 року чорногорці поділилися з приводу приєднання до Югославії. 1948 року багато чорногорців, шануючи два століття дружніх відносин із Росією, підтримали Сталіна, коли він виключив Югославію з Комінформу. В останні 30 років кількість мешканців, які зараховують себе до сербів або чорногорців, коливалася: православне населення часто сумнівається стосовно власної ідентичності. Референдум про незалежність Чорногорії 2006 року показав не менш серйозний розкол, ніж 1918‑го. «Таке відчуття, ніби нас анексували й окупували», — скаржиться Гойко Райчевіч, активіст, що виступає проти НАТО. Дехто міркує зовсім інакше. «Нам потрібна парасолька НАТО, бо на Балканах часто йде дощ», — каже Драґо, водій із міністерства оборони.
Читайте також: Чорногорія офіційно стала членом НАТО
У жовтні минулого року чорногорська влада повідомила, що їй вдалося відвернути переворот, покликаний завадити вступу країни до НАТО. За цією змовою нібито стоять російські агенти. «Дурниці», — заперечують опозиційні лідери, зокрема Небойша Медоєвіч. За його словами, влада навмисне вигадала «фейковий державний переворот», щоб налякати пронатовських виборців напередодні парламентських виборів, на яких правлячій партії загрожувала поразка. Тим часом одне західне джерело стверджує, що організатори «беззаперечно» пов’язані з російськими спецслужбами. Російські посадовці з цих закидів сміються.
1889 року цар Алєксандр III сказав, що князь Чорногорії Нікола — «єдиний справжній і щирий друг» Росії на Балканах. Російські інвестори й туристи традиційно полюбляють цю адріатичну республіку. Але тепер російські ЗМІ ганять «небезпечну країну», якою керує «мафія». За повідомленням чорногорської газети Pobjeda, російські можновладці внесли прихильно налаштованих до НАТО політиків країни до чорного списку. Чорногорія маленька країна, але її вступ до НАТО є великою поразкою Росії на Балканах.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com