Криза біженців — це не єдине питання, яке може вирішити результат виборів до Бундестагу, що відбудуться наступної осені. Якщо трьом німецьким партіям із лівого крила вдасться реалізувати своє бажання, то дискусійною може стати тема соціальної рівності. Соціал-демократи (які нині на правах молодшого партнера входять до урядової коаліції на чолі з Анґелою Меркель) разом із «Зеленими» та «Лівими» (остання з партій корінням своїм сягає комуністичної політсили колишньої Східної Німеччини) сподіваються сформувати на базі цього питання ліву коаліцію, яка змістила б Меркель у 2017‑му. Вони мріють дати запал рухові на кшталт того, що сформувався навколо Берні Сандерса у США, який міг би (адже мова про Німеччину, а не про Америку) привести їх до влади. Отож-бо й почали озвучувати погрозливу метафору: «ножиці» (тобто розрив) між багатими та бідними ширшатимуть, якщо вони не опиняться біля керма держави.
Про те, чи справді зростає розрив між заможними й не дуже, можна сперечатися. Якщо порівнювати з 1990-ми, перепад у доходах сьогодні більший (за коефіцієнтом Джині). Але у 2005-му цей показник сягнув піка й відтоді здебільшого залишається незмінним. У межах ЄС Німеччина має середні показники нерівності доходів: вона позаду нечисленних більш егалітарних країн, наприклад Швеції, і значно попереду більш нерівних суспільств на Півдні та Сході Європи, а також Британії. Але коли говорити про розподіл багатства, то ФРН перебуває на найвищих щаблях шкали нерівності: попереду неї з країн єврозони тільки Австрія. 10% найзаможніших домогосподарств Німеччини володіють приблизно 60% її багатства, а 20% найбідніших не мають нічого або ж сидять у боргах (здебільшого це пояснюється тим, що німці частіше орендують житло, ніж купують у власність, і більше залежать від державної пенсії).
Наскільки це можна назвати кризою, залежить від того, з якого боку дивитися. Інститут економічних та соціальних досліджень (WSI), афілійований із профспілками, доходить висновку, що в Німеччини є серйозна проблема. Кельнський інститут економічних досліджень, який має зв’язки з організаціями роботодавців, стверджує протилежне. Водночас враження, що нерівність зростає, поширюється дедалі дужче. А за результатами дослідження, яке Алленсбахський інститут вивчення громадської думки провів у 2013 році, 69% німців вважають, що доходи та багатство в їхній країні розподіляються нерівномірно. Але вони можуть насправді плутати реальну нерівність з іншими явищами, наприклад зі зниженням соціальної та економічної мобільності. У WSI виявили, що від 1990‑х людям стало важче рухатися вгору чи вниз в економіці, особливо в східних регіонах держави. Порівняно з іншими країнами в Німеччині невелика мобільність поколінь (коли діти опиняються в іншому соціально-економічному класі, ніж їхні батьки). Здебільшого це через проблеми в освітній системі. Успіх у школі та університеті сильніше корелює в ФРН з освітою батьків, ніж деінде в Європі. У країні традиційно незначна увага до дошкільної освіти, хоча остання дає переваги на довгострокову перспективу, особливо дітям із бідних родин. У Німеччині, як і в Австрії, незвичайна шкільна система: у ній школярі, здебільшого по досягненні 10-річного віку, зосереджуються або на академічному векторі, або на підготовці до професійно-технічної кар’єри.
Читайте також: Перша на західному фронті
Дослідження Алленсбахського інституту виявило, що в розумінні німців «соціальна справедливість» — це рівні шанси на успіх і виправдана (але не рівна) винагорода за досягнення. А ще вони переймаються тим, як би не перевантажити молодь утриманням старших поколінь. Тобто сам собою розподіл активів під терміном «соціальна справедливість» розуміють найрідше. Отож обіцянки розібратися з товстосумами, скажімо, за допомогою нових податків на багатство (подібні заклики найбільш поширені серед лівих), не стосуються суті проблеми. Більший сенс для будь-якої політичної партії мали б інвестиції в поліпшення шкільної освіти й (за що виступають правоцентристські партії) підтримка процесу створення робочих місць. Саме тому цілком можливо, що есдеки, «Зелені» та «Ліві» укупі не змогли б узяти більшість мандатів у Бундестазі, якби вибори відбувалися сьогодні. Як і Сандерс, вони можуть бути приречені на успіх у порушенні певного питання та дальшій передачі естафети в пошуку рішення іншим. Швидше за все, Анґелі Меркель.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com