Вони сидять за кермом таксі в Буенос-Айресі, працюють офіціантами в Панамі або продають кукурудзяний хліб арепас у Мадриді. Кількість венесуельців, які втікають від голоду, репресій та злочинності у своїй збаламученій країні, щодень зростає. Багато років, коли спершу Уґо Чавес, а відтак його наступник Ніколас Мадуро нищили венесуельську демократію, уряди латиноамериканських держав мовчали. Тепер бездарна економічна політика венесуельських керманичів й дедалі жорсткіше правління Мадуро викликали гуманітарну кризу, яку в регіоні більше не можуть ігнорувати. І нарешті її помітили.
Основний наплив біженців із Венесуели припав на Колумбію та Бразилію. За деякими неофіційними даними, зараз у Колумбії проживає понад мільйон венесуельців, хоч у багатьох із них подвійне громадянство. Мери колумбійських міст почали списувати на переселенців показники безробіття й злочинності. Торік понад 7600 венесуельців звернулися по медичну допомогу у бразильському штаті Рорайма, що призвело до перевантаження лікарень і дефіциту медикаментів. Про це повідомила міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch.
Наплив біженців — це один із чинників, які розбудили уряди сусідніх держав. Інший — те, що Мадуро скотився до диктатури. Процес пришвидшився в березні, коли кишеньковий Верховний суд Венесуели фактично прийняв рішення позбавити повноважень парламент, який контролювала опозиція. Потім воно частково було анульоване, але викликало тривалі протести. Мадуро оголосив, що планує створити збройні загони самооборони, а цього місяця — скликати асамблею з обраних ним членів, аби переписати Конституцію Чавеса від 1999 року. Протестувальників він судить у військових судах.
У відповідь уряди 14 держав, серед яких Аргентина, Бразилія і Мексика, разом вимагають у Мадуро графіка проведення виборів, визнання законодавчої влади й звільнення політичних в’язнів. 26 квітня 19 із 34 членів регіональної Організації американських держав (ОАД) проголосували за проведення з’їзду міністрів закордонних справ для обговорення ситуації у Венесуелі. Але Мадуро завдав удару першим, заявивши, що його держава вийде з ОАД.
Читайте також: Низка країн Латинської Америки й Азії вслід за ЄС нададуть безвіз українцям — президент
Його підтримують іще 25% населення та силовики (хтось із ідейних переконань, а хтось за подачки або через корупцію). Останні дії Мадуро свідчать, що він планує перетворити Венесуелу на автаркічну диктатуру за зразком Куби часів Фіделя Кастро.
Це буде нелегко. На відміну від Куби Венесуела — не ізольований острів і має демократичну культуру. Дії Мадуро розколюють чавістський рух. Три лейтенанти венесуельської армії вже попросили притулку в Колумбії. Генеральний прокурор, кілька відставних генералів і колишніх міністрів розкритикували правовий переворот проти законодавчої гілки. «Уряд утрачає владу», — заявив минулого тижня колишній міністр внутрішніх справ Міґель Родріґес Торрес в інтерв’ю The Wall Street Journal.
Це відкриває можливості для дипломатії (і робить її необхідною): вона може стати посередником у поверненні до демократичного ладу. Але хто зміг би стати провідником дипломатичних зусиль? Слово «діалог» для венесуельської опозиції стало лайливим після того, як торік Мадуро, щоб виграти час, скористався перемовинами, котрі організували Південноамериканський союз націй (УНАСУР) і Ватикан.
За лаштунками тим часом набирають обертів кілька ініціатив, які частково дублюються між собою. Аргентина перебрала від Венесуели головування в УНАСУР. Термін перебування прихильника чавістів Ернесто Сампера на посаді генерального секретаря організації добіг кінця. На зустрічі в Кіто 23 травня міністри закордонних справ країн-членів можуть обрати йому на заміну аргентинського дипломата й колишнього політика з добрими зв’язками Хосе Октавіо Бордона.
Читайте також: Біля вулкана, але серед своїх
Кілька президентів обговорюють створення тимчасової групи країн на кшталт тієї, яка вела перемовини про закінчення громадянських війн у Центральній Америці в 1980-ті. Вони хотіли б залучити ще й ООН, але її новий генеральний секретар Антоніу Ґутерреш зайняв обережну позицію. Можливо, до групи доведеться включити Кубу й Сполучені Штати: обидві країни мають у Венесуелі інтереси. І хоч Адміністрація Дональда Трампа може накласти односторонні санкції на посадовців офіційного Каракаса (як уже зробила це стосовно віце-президента Тарека Ель-Айссамі), розумніше було б діяти в межах узгодженої регіональної структури.
Будь-які перемовини повинні передбачати можливість амністії. Багато опозиціонерів не хочуть про це чути: вони прагнуть побачити лідерів режиму під судом за вбивства й корупцію. Але опозиції бракує снаги повалити Мадуро. Таку роботу може виконати армія, але це наразі і непевно, і не факт, що бажано. Раніше чи пізніше обом сторонам, не виключено, доведеться повернутися за стіл переговорів. А якщо ні, то спостерігати, як дедалі більше венесуельців вирушатиме в еміграцію.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com