Ми мали б святкувати: джихадисти «Ісламської держави», від яких війська в липні звільнили іракський Мосул, зазнали минулого тижня поразки у своїй сирійській столиці — місті Ракка. Тепер у «халіфату» залишилося кілька острівців присутності й збанкрутіла ідеологія.
Але тривожить, що боротьба за те, що лишилося на території «Родючого півмісяця», актуалізує старі ворожнечі й нові конфлікти. Один розгорівся в місті Кіркук, де 1927 року було відкрито перше нафтове родовище в Іраку. У місті живе багато різних народностей, зокрема курди, араби й туркомани. Міститься воно за межами офіційного автономного анклаву курдів, але вони його контролювали. 25 вересня курдські лідери провели референдум про незалежність за участю виборців із Кіркука. 16 жовтня обурена іракська влада під проводом арабів-шиїтів відправила свої війська на повторне захоплення міста та інших спірних територій. Операцію провели швидко. Курдський анклав навіть із кіркукською нафтою був банкрутом. Без нього його мрії про незалежність зазнали повного краху.
Погано вже те, що союзники США — курдські загони «Пешмерга» й іракські війська — почали воювати між собою. Ще гірше, що Дональд Трамп майже нічого не робить, аби їх зупинити. Він лише заявив: «Ми не стаємо на чийсь бік». Якщо американці не заповнять вакуум, який утворився після повалення «ІД», це зробить Іран.
Курди заслуговують на співчуття. Народ, якого позбавили власної держави у процесі переділу Близького Сходу та вбивали масовою газовою атакою за Саддама Гусейна, нарешті створив свій автономний регіон після повалення Гусейна американцями 2003 року. Коли у 2014-му іракська армія падала під навалою «ІД», курди відважно відбивалися з допомогою Заходу й зайняли Кіркук. 
Утім, останнім часом лідер курдів Масуд Барзані демонструє зневагу до демократії (його каденція закінчилася два роки тому), а падіння цін на нафту зробило його уряд банкрутом. Ініційований ним референдум був безвідповідальною спробою стримати невдоволення його Демократичною партією Курдистану. Багато курдів, зокрема представників іншої великої політичної сили — Патріотичного союзу Курдистану, сумнівалося в доцільності референдуму. Прем’єр-міністр Іраку Гайдер аль-Абаді зажадав анулювання результатів плебісциту. Іран і Туреччина теж тиснуть на курдів. США — протектор останніх — виступили проти референдуму, а іракські підрозділи, які проходили американську військову підготовку, брали участь у захопленні Кіркука, тож обуренню конгресменів, які вважають, що за операцією стоїть Іран, немає меж.
Читайте також: The Economist: Зачепилися?
США повинні втрутитися, щоб зупинити новий конфлікт в Іраку між арабами-шиїтами й курдами, який постає на ґрунті давньої шиїтсько-сунітської ворожнечі. Знадобляться неабиякі зусилля, щоб покласти край суперечкам за землі, на які претендує влада в Ербілі та Багдаді, й вирішити ще масштабніше питання, як керувати Іраком. Не виключено, це стане прецедентом для завершення війни в Сирії. Також від цього залежатимуть шанси джихадистів на повернення й баланс сил у регіоні.
Певною мірою Сполученим Штатам потрібно, щоб Гайдер аль-Абаді був іракським націоналістом — тоді він протидіятиме Ірану. Однак якщо влада в Багдаді стане надто сильною, то це загрожуватиме повторенням тиранії часів Гусейна. Ірак повинен бути децентралізованою державою, яка гарантує меншинам безпеку, певну частку влади та ресурсів. Першим кроком на цьому шляху має стати забезпечення добробуту Курдистану.
Ситуацію ускладнює те, що Трамп воліє натомість просторікувати про складні дипломатичні питання або «розбудову націй». 13 жовтня він пообіцяв протистояти «режиму-парії в Ірані», звинувативши Барака Обаму в тому, що ядерна угода, укладена за його президентства, посприяла зміцненню цього режиму. Насправді Іран посилює позиції здебільшого через хаос у регіоні. Протистояти йому на місцевому рівні ризиковано, адже іранці знають, як пускати кров американських військ руками маріонеткових підрозділів. Утім, Трампової жорсткої риторики може виявитися достатньо, щоб спровокувати радикалів в Ірані на небезпечні дії. А поки що американці, які так багато зробили для повалення джихадистів в Іраку та Сирії, дозволяють іранцям перекроювати Арабський світ як заманеться.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com