Дві супердержави в галузі штучного інтелекту (ШІ) — США і Китай. Їхні технологічні гіганти зібрали найбільше даних, залучили найкращі таланти і можуть похвалитися найбільшими хмарами для обчислень, а це основні складники, необхідні для розвитку послуг у галузі ШІ від розпізнавання облич до безпілотних автомобілів. Панування цих двох супердержав глибоко непокоїть Європейський Союз — другу у світі за економічною могутністю структуру. У ЄС гарячково працюють над планами зі зменшення відриву.
Те, що Європа хоче виростити власну індустрію ШІ, цілком зрозуміло. Штучний інтелект — це набагато більше, ніж просто ще одне модне слівце з Кремнієвої долини. Це навіть більше, ніж такий плідний продукт, як смартфон. Його краще розглядати як ресурс — щось трохи схоже на електроенергію, що зачіпатиме кожну частинку економіки та суспільства. Багато хто побоюється, що без власних найсучасніших досліджень і поборників ШІ великі цифрові закордонні платформи виводитимуть за межі ЄС прибутки та робочі місця, що зробить його набагато біднішим. Ця технологія також має перспективу застосування у військовому плануванні. Китай у галузі ШІ велику ставку робить, зокрема, на автономну зброю. Цим самим шляхом, імовірно, піде й Америка. Зважаючи на сумніви стосовно її вічної готовності захищати Європу, дехто вважає видатки на ШІ справою національної безпеки.
Обидва аргументи цілком резонні. Але чи може Європа підтримувати ШІ, не марнуючи грошей або не впадаючи в протекціонізм? ЄС нічим похвалитися в галузі високих технологій. Достатньо пригадати Quaero — невдалу спробу створити європейську альтернативу Google. Або проект «Людський мозок» (Human Brain Project), на який було витрачено понад €1 млрд ($1,17 млрд), але який не дав серйозних результатів.
Читайте також: Чи мають діти вчитися людських цінностей на алгоритмах?
Політику ЄС мають визначати дві цілі. Замість того щоб спрямовувати фінансування на резонансні окремі проекти, Європі слід створити середовище, у якому галузь ШІ могла б процвітати. А замість недопущення іноземних провайдерів вона повинна, зважаючи на свою впливовість, змусити їх покращити свою поведінку.
Створення правильного середовища означає передусім подолання роздробленості, яка заважає Європі. Великі, однорідні вітчизняні ринки дають Америці та Китаю величезну перевагу в масштабі. За однією оцінкою, до 2030 року Китай матиме доступ до 30% світових даних. Америка, ймовірно, матиме стільки само. Європа теж володіє даними, але їй необхідно об’єднати свої ресурси. На щастя, Європейська комісія виступає за спільний ринок даних. Але потрібно зробити значно більше. Наприклад, визначити правила, згідно з якими можна буде ділитися даними, які є в розпорядженні компаній і держави.
Лінії розлому по національних кордонах також підривають наукові дослідження та конструкторські розробки. Наприклад, Німеччина знизила пріоритетність планів співпраці з Францією в царині ШІ. Крім того, європейська бюрократія дуже спритно висмоктує фінанси, що шкодить стартапам та аутсайдерам. Краще заохочувати низові ініціативи на зразок CLAIRE та ELLIS, які намагаються створити загальноєвропейські мережі науково-дослідних лабораторій. Франція започаткувала Об’єднану європейську революційну ініціативу JEDI (скорочено від Joint European Disruptive Initiative) — спробу імітувати американське Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA), яке виділяє фінансування за результатами відкритих конкурсів і не боїться відсіювати неперспективні програми. Більше таких можливостей і сприятливий імміграційний режим можуть привабити й утримати дослідників ШІ, які часто перебираються до США (а інколи навіть до Китаю).
Читайте також: Штучний інтелект в очікуванні нового лідера
Європейські політики також можуть ефективніше використовувати царину, у якій вони демонструють світовий клас, а саме встановлення стандартів. Ринок із 500 млн відносно заможних споживачів усе ще достатньо привабливий, щоб компанії воліли підкорятися правилам ЄС, а не залишати його. Як приклад можна згадати новий суворий закон про захист конфіденційності — Загальний регламент про захист даних (General Data Protection Regulation, GDPR). Принципи GDPR нині використовуються як стандарт для поводження з даними на ринках далеко за межами Європи. Запровадження таких правил для всіх може посприяти розквіту в ЄС власної галузі ШІ. Але вони, ймовірно, матимуть й інший, не відразу помітний результат: зроблять ШІ з-поза меж Європейського Союзу менш загрозливим.
Діяти за правилами
І США, і Китай мають недосконалі моделі збору та розпоряджання даними. Піднебесна вважає ШІ потужним інструментом для нагляду, управління та контролю за своїми громадянами. Американські технологічні титани збирають дані користувачів, недостатньо дбаючи про їхню конфіденційність. GDPR — це лише початок. Якісні стандарти потрібні для того, щоб забезпечити прозорість та чесність послуг у галузі ШІ та не допустити дискримінації певних груп. Європа має шанс спрямувати розвиток ШІ таким чином, щоб ця життєво необхідна технологія мала на меті виконання більшої кількості завдань, аніж проста максимізація доходів від реклами та мінімізація дисидентських настроїв у суспільстві. Якщо Європі й вдасться виробити таку політику, яка сприятиме процвітанню згаданої галузі, це ще не гарантуватиме того, що вона зрівняється з Америкою та Китаєм.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com