У 1953 році гарвардський психолог Б.Ф. Скіннер побував на уроці математики у своєї доньки. Він побачив, що кожен учень вчив ту саму тему в єдиний спосіб і з однаковою швидкістю. Через кілька днів він збудував свою першу «навчальну машину», яка давала змогу дітям самим визначати темп засвоєння матеріалу. До середини 1960-х схожі пристрої торгові агенти вже приносили під кожні двері. Утім, за кілька років ентузіазм до них згас.
Відтоді такий цикл спалаху й згасання інтересу до освітніх технологій (edtech) повторюється, хоча комп’ютери вже змінили практично всі інші аспекти нашого життя. Одна з причин — консервативність учителів і освітянських профспілок. Але є й ще одна: потенціал edtech у розширенні можливостей мозку досі залишається недоведеним.
Проте сьогодні спадкоємці Скіннера змушують скептиків замислитися ще раз. За підтримки технологів-мільярдерів на кшталт Марка Цукерберґа й Білла Ґейтса школи в цілому світі використовують нове програмне забезпечення, щоб «персоналізувати» навчання. Це може бути корисним для мільйонів дітей, які нудяться в класах. Але лише за умови, що ентузіастам освітніх технологій удасться подолати спокусу й не повертатися до неправильних уявлень про те, як діти вчаться. Освітні технології, щоб бути успішними, мають служити процесові навчання, а не навпаки.
…і крапка!
Звична модель шкільної освіти виникла в Прусії у XVIII столітті. Іншими методами навчати багатьох дітей так само ефективно поки що не вдавалося. Класні кімнати, ієрархія класів рік за роком, стандартні навчальні програми й незмінні розклади досі залишаються нормою для більшості з майже 1,5 млрд школярів світу.
Читайте також: Особливості цьогорічного вступу
Але надто багато із цих дітей не розкривають свого потенціалу. У бідних країнах тільки чверть учнів середньої школи здобуває бодай базові знання з математики, читання й природничих наук. Навіть у переважно багатих країнах ОЕСР близько 30% підлітків не можуть якісно опанувати хоча б один із цих предметів.
За останні 15 років, протягом яких на інформаційні технології в школах витрачено мільярди доларів, ця частка майже не змінилася. До 2012 року в деяких багатих країнах на кожних двох учнів припадав один комп’ютер. В Австралії комп’ютерів було більше, ніж учнів. Але у невмілих руках девайси можуть лише відволікати. Проведене у 2010-му в Португалії дослідження виявило, що школи з повільним широкосмуговим інтернетом і забороною сайтів на зразок YouTube демонстрували кращу успішність ніж ті, де застосовувалися високі технології.
Тож важливо те, як послуговуються освітніми технологіями. Наприклад, вони можуть допомагати в індивідуальному навчанні. Заможні батьки для цього наймають репетиторів ще з тих часів, коли Філіп ІІ Македонський найняв Арістотеля готувати його сина Александра до статусу «Великого». Реформатори від Сан-Паулу до Стокгольма вважають, що edtech може забезпечити всіх учнів індивідуальною увагою. Американські школи переходять на цю модель найшвидше: третина освітніх закладів там обіцяє запровадити «персоналізоване цифрове навчання» для своїх учнів. А методику таких груп, як Summit Public Schools (для яких софт безкоштовно написали інженери з Facebook), переймають сотні шкіл.
В Індії, де майже половина дітей після початкової школи не може прочитати простий текст, навчальна програма занадто складна для багатьох учнів. «Адаптивне» програмне забезпечення на зразок Mindspark допомагає виявити рівень знань дитини й відповідно ставити запитання. У недавно опублікованому дослідженні виявлено, що індійські діти, які використовують Mindspark після занять, домоглися чи не найбільших успіхів у математиці й читанні серед усіх дітей у бідних країнах, де проводилися такі освітні дослідження.
Ще edtech може сприяти навчанню тим, що підвищить продуктивність навчальних закладів. У Каліфорнії школи використовують комп’ютерні програми, щоб повністю змінити традиційну модель освіти. Замість підручників учні мають плейлісти, через які отримують доступ до онлайн-уроків і виконують контрольні завдання. Ці програми оцінюють успішність дітей, полегшують учителям роботу з перевірки робіт і допомагають їм більше дізнатися про своїх учнів. Зекономлений час учителі витрачають на інші завдання, як-от розвиток соціальних умінь учнів або індивідуальне навчання. Із дослідження 2015 року видно, що учні в школах, які першими перейшли на цю модель, демонструють кращу успішність, ніж однолітки в інших навчальних закладах.
Сидіть тихо та слухайте
Такі інновації дуже бажані. Але, щоб освітні технології запрацювали на повну силу, потрібно мати на увазі кілька моментів. По-перше, «персоналізоване навчання» має орієнтуватися на те, як вчаться діти. Воно не повинне сприяти відродженню псевдонаукових ідей на кшталт «стилів навчання»: теорії про те, що кожна дитина засвоює інформацію по-іншому. Такі нісенітниці породжують схеми на зразок «мозкової гімнастики» Brain Gym — «освітньо-кінесіологічної» програми, яку колись запроваджував британський уряд і яка вимагала, щоб деякі учні потягалися, нахилялися й енергійно позіхали під час роботи на уроці.
Читайте також: Вступна кампанія-2017. Абітурієнтів попередили, що електронна база може не працювати в ранкові години
Або ще одного, менш поширеного міфу: ніби технологія робить непотрібним запам’ятовування фактологічного матеріалу або навчання з учителем, бо діти натомість можуть просто скористатися Google. Деякі педагоги йдуть навіть далі й стверджують, що факти заважають розвивати такі вміння як творчість і критичне мислення. Насправді все зовсім навпаки. Пам’ять, наповнена знаннями, живить ці таланти. Вільям Шекспір заучував латинські фрази й граматичні правила і все ж таки спромігся написати кілька пристойних п’єс. У 2015 році був проведений аналіз величезної вибірки з 1200 освітніх досліджень. Виявилося, що з 20 найефективніших способів стимулювання навчання майже всі спираються на майстерність учителя.
По-друге, освітні технології мають забезпечити не поглиблення, а звуження нерівності в освіті. Ось тут є підстави для оптимізму. Деякі школи-першопрохідці в таких методиках — приватні заклади з Кремнієвої Долини. Але значно більше їх працює в рамках чартерної шкільної освіти й охоплює в основному малозабезпечених учнів. Це, наприклад, Rocketship і Achievement First. Або ж Summit, де 99% випускників навчаються в університетах, а успішність «тих, хто відстає», краща, ніж у їхніх однолітків у звичайних класах. Така тенденція спостерігається не тільки у США. Дослідження освітніх технологій, проведене в Індії групою J-PAL, виявило, що вони найбільш ефективні для дітей, які використовують комп’ютерні програми для додаткових занять.
По-третє, потенціал edtech реалізується тільки тоді, коли освітні технології на озброєння візьмуть учителі. Вони мають повне право вимагати доказів того, що продукт працює. Але скепсис не варто перетворювати на луддизм. Гарний приклад тут — Сан-Паулу, де вчителі державних шкіл співпрацюють з компанією Geekie, розробником програмного забезпечення для адаптивного навчання.
У 1984 році Скіннер назвав протидію запровадженню технологій «ганьбою» освіти. Якщо глянути на можливості, які пропонує edtech сьогодні, то зашореності в школах точно не місце.